Волинська трагедія: 70 років потому

Історики й до нині сперечаються і не можуть дійти до спільного рішення, аби визначити та правдиво охарактеризувати Волинську трагедію. Події 1943 року давно вже залишили історичні межі і плавно переходять у політичну площину.

Варіанти попросили львівських політиків розповісти про погляди їх партій на Волинську трагедію.

1. Якою є оцінка цих історичних подій, виходячи із ідеологічних засад Вашої партії, сьогодні?

Остап Козак, краєзнавець, ВО «Батьківщина»

Проблему Волині не можна виривати з контексту Другої світової війни і загальноісторичного контексту. Такі події відбувалися не лише на Волині, але й в Білорусі та Галичині, всюди, де був політичний опір. Ці події були, безперечно, кривавими та жорстокими. Ми зараз не можемо взяти на себе зобов'язання щодо якихось вибачень, як це роблять деякі представники галицької псевдоеліти. Ми не можемо судити наших попередників, бо ми не жили тоді. Ми лише можемо бути вдячними воякам УПА, за те, що ми живемо в незалежній державі.

Богдан Галайко, кандидат історичних наук, ВО «Свобода»

Перш за все, я говоритиму про власне бачення тих подій. Ми відстоюємо ту позицію, що треба захищати українські інтереси. Безперечно, це трагедія обох сторін. Це конфлікт, що тривав з 20-х років ХХ століття і переродився в збройну боротьбу. Це зумовлено й утисками з боку польської влади щодо українців: масово роздавали землі полякам, закривали різноманітні громадські установи. Як всім відомо, у Рівному був Рейхкомісаріат «України». До протистоянь між поляками та українцями долучилися і німці, і радянські спецслужби.

Олесь Старовойт, депутат Львівської обласної ради, член фракції «УДАР»

Безумовно ми маємо справу з гуманітарною трагедією, яка мала і свої причини, і приводи, але найгірше – вона має наслідки, які ми, на жаль, не подолали до сьогодні. Волинську трагедію важко розглядати поза усім контекстом насправді складних тогочасних взаємостосунків українців-поляків-євреїв. Усі нелюдські дії повинні бути рішуче засуджені, незалежно хто їх чинив: німці, росіяни, українці, чи поляки. Трагедії польських та українських сіл, єврейського населення середини ХХ ст. повинні стати нашим спільним болем, спільною пам'яттю і спільним уроком – щоби такого більше ніколи не повторилося ні в Україні, ні в Польщі, ні будь-де в світі.

Святослав Шеремета, депутат Львівської обласної ради член партії «Народний Рух України»

Це складне питання. Події, що відбувалися в 1943 році – це частина українсько-польської війни 1942-1943рр. Важливо згадати про передумови, про події від 1918 до 1939 рр. Реальні стосунки, що були після 1918 року, коли Волинь та Східна Галичина опинилися під владою Польщі, щоправда на правах Автономії. Через 20 років населення цих територій мало визначити: воно хоче залишитися в складі Польщі чи проголосити свою незалежну державу. Поляки проводили різноманітні заходи, аби знищити українську свідомість і не допустити до проголошення незалежності. До уваги варто взяти і «Пацифікацію» 1930р. , і утиски українців на Холмщині 1942 році. Українці вбивали поляків, а поляки – українців.

Ярослав Музичко, депутат Львівської міськради, член фракції «Фронт змін»

Це питання доволі складне і дражливе. Потрібно, щоб історики досліджували його, бо політики можуть інтерпретувати це в своїх інтересах. Безперечно, наша політична сила підтримує добросусідські відносини з усіма державами, що підтримують нашу країну. Зрозуміло, що це була трагедія обох народів. Але все ж, в нас немає однозначної позиції щодо цих подій.

Петро Писарчук, голова Львівської обласної організації Партії регіонів

Якщо поглянути на історичну ретроспективу, то історія українсько-польських відносин вибудовувалася на конфліктах не останні 70 років, а, як мінімум, років триста. Друга світова війна спричинила до тих подій, про які ми зараз говоримо. Якими би не були ідеологічні засади партії, вони не протирічать загальноморальним і християнським цінностям, розуміють біль і скорботу за невинно погублені людські душі. Сьогодні з'являється багато історичних досліджень цих подій, хоча, я думаю, ми не знаємо і ніколи достеменно знати не будемо усіх нюансів цієї трагедії. І не наша, напевно, місія шукати винних серед тих, хто вже на Божому суді. Єдине, що тішить, що і українська, і польська сторона, як на мене, і не тільки влада, але в першу чергу суспільство, люди зробили висновки і йдуть у майбутнє, вибудовуючи доброзичливі, добросусідські відносини між поляками і українцями.

Олександр Калинюк, перший заступник Львівського обкому Комуністичної партії України

Ми вважаємо, що це був геноцид проти польського народу, безпідставне винищення мирного населення.

2. Як Ви вважаєте, яким повинен бути внесок українських і польських політиків у пошук порозуміння в цьому питанні і чи варто взагалі шукати це порозуміння, можливо, краще залишити все, як є?

Остап Козак, краєзнавець, ВО «Батьківщина»

Не треба політизувати, політика тут є зайвою, варто робити висновки.

Богдан Галайко, кандидат історичних наук, ВО «Свобода»

Шлях до примирення уже був започаткований. Проте нинішня влада представляє неукраїнські інтереси, а польська хоче зробити «Волинську трагедію» односторонньою подією, тобто звинуватити в усьому українців.

Олесь Старовойт, депутат Львівської обласної ради, член фракції «УДАР»

Порозуміння мусить бути. До речі, його вдалось досягнути ще 10 років тому, і якби не дії певних середовищ в Польщі і в Україні, які досі вимагають моральної (а дехто і матеріальної) односторонньої сатисфакції, ми би в сумі та молитві спільно згадували той страшний час так, як це, наприклад, роблять іспанці, чи німці та французи. Історія є такою, якою вона є, і кожен народ має право на її потрактування. Але ми, люди третього тисячоліття, мусимо вміти не лише говорити слова прощення, але й чути їх. Політики повинні думати не лише про сьогодення і здобуття електоральних дивідендів, а розуміти свою відповідальність і перед минулим, і перед майбутнім. І з огляду цієї перспективи приймати мудрі державницькі рішення.

Святослав Шеремета, депутат Львівської обласної ради член партії «Народний Рух України»

Необхідно об'єктивно говорити про правду, не витягати події на Волині на політичну арену. На жаль, поляки надзвичайно перебільшують кількість жертв, та навіть видають деяких українців, що стали жертвами за поляків (!). Польські науковці називають різні цифри від 20 тис. до 200 тис. Українці вважають, що 12-15 тис. Населення ж Волині в 1940-х складалося з 15% поляків, решта – українці. Та й вагома частина поляків це були, так звані, «пілсудські всадники», що освоювали території, відбирали землі в українців.

Ярослав Музичко, депутат Львівської міськради, член фракції «Фронт змін»

Політики мають брати активну участь, щоб знайти певне порозуміння з країнами, що близькі нам за ідеологічними засадами. Але не розпалюючи при цьому ворожнечі між народами. Найкращою тут є народна дипломатія, коли представники обох сторін підтримують тісні стосунки, майже на родинному рівні.

Петро Писарчук, голова Львівської обласної організації Партії регіонів

Я переконаний, що і українські, і польські політики мають показувати приклад нашим народам і спільно молитися за жертв цієї трагедії. А найголовніше, що, на мій погляд, сьогодні і є домінантою в українсько-польських відносинах – це вибудовування стосунків братерства між двома слов'янськими народами.

Олександр Калинюк, перший заступник Львівського обкому Комуністичної партії України

Насамперед, мені відомо, що ще за Кучми був споруджений спільний пам'ятник жертвам збройних конфліктів 1943 року. Отже, певне порозуміння вже є.

3. Чи задоволені Ви тим, як ці події висвітлюють в українській пресі, підручниках з історії, в заявах офіційних представників української влади, як вшановується пам'ять жертв «Волинської трагедії» в Україні?

Остап Козак, краєзнавець, ВО «Батьківщина»

Ці події взагалі не висвітлюють. Ця тема є штучною, розбурханою. Волинські події – це сезонний ювілей.

Богдан Галайко, кандидат історичних наук, ВО «Свобода»

Українські ЗМІ дуже мало говорять про волинські події, та й про інші теми вони часто мовчать. На жаль, нині викидають трагічні сторінки з підручників історії: Голодомор, та ж Волинська трагедія, національно-визвольна боротьба. Ці теми були не вигідні в радянські часи, а відповідно не потрібні й сучасній політичній еліті.

Олесь Старовойт, депутат Львівської обласної ради, член фракції «УДАР»

Ні, не задоволений. Українська влада до цього ставиться не як до трагедії, а як до запису в історії. Звідси і часами недолугі дії, нещирі заяви, які по-живому зачіпають тих людей, для яких це дійсно родинна і національна драма. Звідси і невміння налагодити реальний діалог. Але й польська влада (як мінімум та її частина, яка спекулює на історичній пам'яті) нічим не краща. У цих питаннях завжди важливою була думка інтелектуалів і Церкви. Саме вони глибше вникли у проблему і пробують її вирішити. Завдання медіа поширити їх бачення, зробити ідею взаємопрощення і примирення домінуючою у суспільстві. Я зумисно намагаюсь обійти міжцерковне непорозуміння з цих питань останніх днів, бо сподіваюся, що розум та відповідальність візьмуть гору у цих дискусіях.

Святослав Шеремета, депутат Львівської обласної ради член партії «Народний Рух України»

Задоволені. Проте нині доволі дивна позиція в українських журналістів. Вони, на жаль, не спілкуються з істориками та спеціалістами, а передруковують посилання з польської преси. Тому польське бачення цієї проблеми домінує в наших ЗМІ. Сподіваюся, що скоро в українських ЗМІ матимемо фахівців в українсько-польських питаннях.

Ярослав Музичко, депутат Львівської міськради, член фракції «Фронт змін»

На жаль, ЗМІ оперативно реагують на певні події чи пишуть щось лише з нагоди річниці. Хотілося б, щоб про ці події не забували й не радикально їх висвітлювали.

Петро Писарчук, голова Львівської обласної організації Партії регіонів

А хто я такий, щоб бути задоволеним чи незадоволеним? Як на мене, перш, ніж їх висвітлювати, має відбутися не тільки дослідження історичних документів, але й глибоке осмислення цих подій істориками, політиками. І лишень після цього можна інформувати суспільство, не нав'язуючи йому думки політичних партій чи певних середовищ істориків. Кожен має зробити висновок сам. Завдання істориків – подати повну і об'єктивну інформацію.

Олександр Калинюк, перший заступник Львівського обкому Комуністичної партії України

Ми не зовсім задоволені тим як нині висвітлюють ці події. Ніхто не говорить повної правди. Винищували не тільки поляків, а й українців, щоправда в значно менших кількостях. Та й не вшановують пам'ять жертв на пристойному рівні.

4. Чи відомо Вам щось про те, як ця проблема сьогодні висвітлюється в Польщі та ставлення офіційної влади до цього?

Остап Козак, краєзнавець, ВО «Батьківщина»

«Волинь» – це польська ідеологічна фішка. Польська Gazeta Wyborcza нещодавно випускала матеріали із заголовком «Різанина волинська», вживають «термін» упівські бандити. Також такий фаховий історик як Ґжеґож Мотика, якого вважали направду об'єктивним щодо Волинської трагедії, теж вживає «упівські бандити». Офіційна польська влада зараз набагато більше переймається проблемами, зв'язаними з ЄС, однак і готова задовольнити прагнення правих сил, що говорять про «Волинь».

Богдан Галайко, кандидат історичних наук, ВО «Свобода»

Польська сторона обговорює цю проблему, однак знову ж вони хочуть подати це все у світлі провини українців, а самим залишитися «білими та пухнастими».

Олесь Старовойт, депутат Львівської обласної ради, член фракції «УДАР»

Польська і українська влади, суспільства, Церкви є нерозривно пов'язані у цьому питанні. Будь-яка одностороння відповідь чи дія (навіть найбільш ліберальна) не пом'якшить проблеми, а навпаки загострить її. Усі кроки мусять бути взаємозрозумілими і погодженими.

Святослав Шеремета, депутат Львівської обласної ради член партії «Народний Рух України»

Я був на українсько-польському форумі у Варшаві 27 лютого. Існує одне бачення: поляки – жертви, українці – вбивці. Говорять про накази в ОУН-УПА про масове винищення польського населення, хоча ніхто ще їх (накази) не показав. А поляки в свою чергу просто захищалися, і це була ініціатива місцевих відділів Армії Крайової, але аж ніяк не вищого уряду.

Ярослав Музичко, депутат Львівської міськради, член фракції «Фронт змін»

На скільки мені відомо, нещодавно було проведено потужну конференцію в Польщі, але не запросили українських істориків. В нашій країні це викликало шалене обурення та здивування. Проте, я все ж розумію поляків, вони зробили це, аби ще більше не розпалювати конфлікт. Та з багатьма постановами конференції я не згоден, до прикладу, з тим, що українці спровокували ці конфлікти на Волині. На мою думку, потрібно завжди шукати причини та наслідки і відповідно оцінювати події: вони причина чи наслідок?

Петро Писарчук, голова Львівської обласної організації Партії регіонів

Я знаю, що офіційна влада Польщі дуже добре ставиться до України і фактично є нашим основним лобістом в Євросоюзі, і за це їй можна тільки подякувати. А проблема, можливо, висвітлюється так, що спотворюють всю правду про цей конфлікт, у невигідному світлі ставлять українців, але це не означає, що це офіційна позиція польської влади. Я думаю, що з українського боку ми можемо знайти аналогічні приклади.

Олександр Калинюк, перший заступник Львівського обкому Комуністичної партії України

Я не слідкую за польськими ЗМІ, але мені відомо, що Сейм трактує події на Волині як геноцид проти польського населення.

5. Спрогнозуйте, будь ласка, що потрібно зробити, щоб досягти українсько-польського порозуміння в ставленні до цієї проблеми і коли це відбудеться?

Остап Козак, краєзнавець, ВО «Батьківщина»

Вже досягли порозуміння. Ще за часів Леоніда Кучми в селі Павлівка зібралися обидві сторони і підписали офіційне примирення. На політичному рівні порозуміння існує давно, однак історики ще довго сперечатимуться, адже в кожного своє джерело інформації та власні погляди на цю проблему.

Богдан Галайко, кандидат історичних наук, ВО «Свобода»

Потрібно визначити проблеми та шукати порозуміння. Все ж є багато українців, що живуть та навчаються в Польщі, мають польське коріння. Так само й поляки. Ми жили в одній державі і знаходили якісь точки порозуміння, потрібно й далі шукати порозуміння.

Олесь Старовойт, депутат Львівської обласної ради, член фракції «УДАР»

Потрібно іти накресленим десять років тому шляхом. Ще раз повторю: Усі кроки мусять бути взаємозрозумілими і погодженими. Будь-яка одностороння відповідь чи дія (навіть найбільш ліберальна) не пом'якшить проблеми, а навпаки загострить її. Тому цього треба уникати. Людям потрібно більш довіритись Церкві і владі, щоби вони і далі просувались у вирішенні, а тим, у свою чергу, розуміти усю повноту історичної і цивілізаційної відповідальності за свої слова і дії. Я вважаю, що результату можна досягнути ще за життя покоління, яке було безпосереднім очевидцем тих подій. Це було би і хорошим уроком для тих, хто розпалює ворожнечу, і тестом на зрілість для українського і польського суспільства.

Святослав Шеремета, депутат Львівської обласної ради член партії «Народний Рух України»

Потрібно бути об'єктивними, не фальшувати даних, говорити всю правду і не робити з історії політичних технологій. Необхідно проводити круглі столи, науково-практичні конференції, вшанування загиблих. Україні повинні мати серйозні наукові напрацювання. Ми готові сідати з польськими істориками і шукати формулу примирення. Але в поляків є думка про те, що вони адвокати України в Європі. Тут проводять паралель з Балканами: Сербію «візьмуть в Європу», однак вона мусить відмовитися від Косово. І нам допоможуть, однак нам необхідно відмовитися від своєї історії.

Ярослав Музичко, Депутат Львівської міськради, член фракції «Фронт змін»

Тут є два аспекти, історичний та політичний. Історикам потрібно провести глибоке та детальне дослідження цих подій і зробити об'єктивні, не вмотивовані висновки. Потрібно дати чітку відповідь на питання: хто спровокував збройні конфлікти. Нам потрібно берегтися від подібних подій в майбутньому. Важливо зберегти тісні ідеологічні та моральні відносини в яких зараз є Україна та Польща.

Петро Писарчук, голова Львівської обласної організації Партії регіонів

Нічого не робити. Ми вже досягли порозуміння, бо вибудовуємо сьогодні стосунки на зовсім інших засадах. Значить, ми стали мудрішими, значить і ті події, послужили нам уроком. Якщо ж ми почнемо шукати винних, то ми ніколи не досягнемо порозуміння. Наше завдання – знати всю правду, молитися за полеглих, але дивитися у майбутнє і не судити один одного.

Олександр Калинюк, перший заступник Львівського обкому Комуністичної партії України

Щоби досягнути порозуміння потрібно насамперед сказати всю правду: хто брав участь в знищенні поляків. Мені відомо, що були навіть накази в ОУН-УПА про винищення мирного польського населення. Та й потрібно проаналізувати що спричинило ці збройні конфлікти між двома народами.