Варіанти,  17 червня 2013

Львів витісняє львів'ян

Проведення численних фестивалів, звичайно, пожвавлює культурне життя міста, а особливо пожвавлює грошові потоки на рахунки готельного бізнесу і кишені кураторів квартирного ґешефту.

І тому фестиваль Alfa Jazz найбільше сподобався власникам кількох закладів та установ, чиї ліві сторони бюджету стали повноводні, як Полтва навесні.

Підлітковість управління містом виявляється раз-у-раз з динамікою у все глибшу юність.

Львів середніх масштабів та середнього рівня розвитку індустрії провінційне місто у Східній Європі, яке може бути цікаве лише тим, хто з причин відсутності візи, коштів або часу не може перетнути кордон Євросоюзу або дістатися до Близького Сходу.

Будьмо чесні з містом Лева: у Львові нема екзотики, крім традиційних голубців та гламурних кнедлів, нетолерантних колядок і розмальованих яєць, що розірвали з натуральним сільським шкаралупним походженням і щороку більшають та все більшають уже в дереві та пластику.

Архітектура Львова… мило, але мало; а до Кракова чи Праги не так далеко. Творче переосмислення націоналістичної міфології та загальне використання як не білою штукатурки, так помальованої цегли – слабке пояснення того, куди ж зникають сотні дизайнерів, що їх щорічно штампує численна львівська академічна спільнота.

Львів – чудове європейське місто лише для нелюбих львів'янами російськомовних туристів. Можливо, азійським гостям теж було б цікаво. Безперечно, що в очах корінних галичан вони безцінні. Однак, ринкова вартість утворюється на основі обміну, тобто скільки за це дадуть покупці. Як би не піарити кулінарну фольгу, її не вийде продати для зовнішньої обшивки літака. Хоча фольга продукт корисний і вельмишановний, а результат був би направду блискучий.

Фестиваль світового рівня Alfa Jazz Fest одразу тішить жителів центру. Щоб потрапити додому крізь ряди танкоподібних засобів пересування витончених любителів джазу, потрібно обійти квартал довкола або перестрибувати через бампери.

Наша міська влада свято вірить, що якщо у місті нема де паркуватися, то треба паркуватися ялиночкою. Де поміщається одна машина, там влізе і ще дві, бо нам не шкода бордюрів, а вони собі на нові дзеркала і фарбу підзароблять. Загалом, можна магнітики продавати: відвідав Львів – змінюй авто.

Які ж мінливі соціальні установки: на обличчях інтелігентних львів’ян, які шукають собі шляхів до рідного затурищеного під’їзду, читається безсмертне "панаєхалі". І правильно, нехай мешканці старувки не розслабляються. У нас соціальне покращення до 2015 року. Не подобається – нехай їдуть жити на Левандівку, бо у нас повага до міської громади і приватної власності.

Це ж не перший фестиваль серед нашої малочисельної та дорогоцінної архітектури, яку реставрують рік до року, а статуї все кришаться чомусь і кришаться, а рельєфи зникають і зникають. Що скорше позникають старі халупи 16-17 століть, то скорше можна продати землю під хмарочоси.

Навіщо нам Оперний, краще побудуймо стадіон, там цікавіше. От одна тільки заковика: де у Львові стільки спортсменів? Чиї офіси будуть у нових бізнес-центрах? Львівського автобусного заводу? Директора Краківського ринку?

Львів’яни, які з дивної прив’язаності до старих родинних помешкань ще живуть в центрі, вже адаптувалися до того, що постійний шум проникає навіть крізь їх нелегально встановлені пластикові вікна, що продуктові магазини витіснили кав’ярні та піцерії, що гуляти з дитиною у візочку, щоб могла заснути, можна лише за хвилин п'ятнадцять ходи від дому.

Те, що туристична стратегія поволі витісняє львів’ян з їх власного простору куди подалі, не може не змінити укоханого владою обличчя міста. Туристи приїжджають лише раз чи два у міста, де немає мешканців, лише переодягнені студенти з навколишніх сіл. Дух міста – це не пластикові крісла за парканами на всіх вулицях. Пластик, кухня і готелі в Європі усюди згрубша однакові.

Однак, "все локации расположены так близко что, ступая легкой походкой по брусчатым улицам исторического центра города львов, гости не упустят ни ноты из утонченных мелодий музыкантов" – ніжно обіцяють піарщики. Не упустять.

Навіть якщо дуже постараються, це проект без шансів. А особливо близько розташована основна сцена у парку ім. Хмельницького, який вражає насмерть рівнем розвитку інфраструктури.

У Львова вже був чарівний досвід Євро-2012. На згадку про піар-успіх у міста є ремонт центральних вулиць, виконаний внаслідок не то підліткового, не то препубертатного рішення запустити натовпи туристів на вузький проспект Свободи і Шевченка, паралізувавши транспортне сполучення для власних мешканців.

Ще серед наших здобутків – мільйони боргів та Арена Львів – потьомкінське село в дизайні броненосця. Укохане коровами села Сокільники.

Розвинута індустрія потребує багатьох галузей. Місця для фестивалів, місця для спокійних прогулянок і розглядання мешканців міста та для тусівок, для концертів для немасових аудиторій і для шопінгу – ОКРЕМО.

Це відокремлені місця у просторі, це не є нашарування всього на площі Ринок та проспекті Свободи за принципом братської могили. Міський простір – не кухня комуналки, міста ростуть просторово не лише за допомогою базарів між спальними районами.

Можливо, варто спочатку думати практично, а потім бігти піаритися?

Припустімо, що львів’яни, що живуть в центральних районах, усі працюють в чужих ресторанах і готелях біля свого дому (або й просто в ньому). Чудова була ідея колись у пана мера: виселити львів’ян з центру десь на околиці при Окружній, нехай там представляють дух Галичини.

Вічна неповнолітність управлінських систем – це дуже мило, як біленькі фіраночки та герань на вікнах. Однак, ідея, що побудова двох-трьох потьомкінских об’єктів та проведення одного-двох заходів, що можуть бути світовими зразками хронічної гігантоманії піар-конструкцій, є не більше, ніж ілюзією.

Приєднуйтесь до нашого нового каналу в Telegram

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Варіанти - онлайн газета новин Львова. Інший погляд на львівські новини та новини львівщини. Завжди свіжі новини про Львів, про львів'ян і не тільки. Тут новини у Львові оновлюються постійно.