Правдивий львівський наїв

Фіни не знали, що робота Крістіни Ізоли, яка представляє відому і шановану фінську дизайнерську марку Marimekko насправді належать українській художниці Марії Приймаченко.

Але зараз мова не про плагіат, а власне про примітивізм, зокрема у Львові. Хто представляє цей напрям в мистецтві, де такі роботи у Львові можна побачити? Що цікавого малюють у Львові?

Сьогодні можна говорити про досить активне львівське середовище художників-примітивістів, пунктом зустрічей для яких є галерея-батярня Правда,Б.

 «Основна наша ідея – примітивізм ,але не в тому сенсі, що все має бути наївне, а таке, що з ідеєю і від душі, правдиве, тому і «Правда,Б».

Власне, головне слово «правда», а «Б» кожен по-своєму  трактувати може – для когось Бог, для когось бля»  – розповідає Римма, арт-менеджер галереї.

Римма говорить, що художників цього напрямку в мистецтві значно більше, ніж представлено у їхній галереї, але впевнена, що їх вдасться залучити до цього середовища.

А відбувається знайомство з художниками у різний спосіб.

«Перед відкриттям ми їздили по селах, питали в кого, що де є. На фейсбуці агітуємо, часто люди заходять в галерею і розуміють, що в тому ж напрямку працюють і приєднуються»  – продовжує Римма.

Про львівських художників-примітивістів

Римма:  У нашій галереї постійно представлені роботи художників-живописців  – Тараса Кеба, Юлії Долинської, її чоловіка Мар’яна Пирожка, Наталки Мигаль з мексиканською етнікою. Є кілька художників, які прикраси роблять.

Юка Кузьмич, робить прикраси у техніці тіффані. ЇЇ роботи за формами можна впізнати – це переважно сонце, трикутник.

Богдан Кухарський робить маленькі керамічні прикраси, які мені асоціюються з імпресіоністськими мазками.

Женя Дуля – прекрасний автор. У нас його мідні прикраси і футболки. У його роботах різні символи присутні і він добре працює зі словом.

У нас також є роботи Світлани Старогубцевої та американської художниці Наомі Умань. Вона сама американка, але прадіди – емігранти зі східної Європи.

Вона захотіла відчути себе емігранткою і приїхала в Україну, спочатку до Києва, там дізналась, що є місто Умань, яке співзвучне з її прізвищем. Потрапила туди на єврейське свято і зняла відео щоденник.

Також вона оселилася у с. Легедзино, Черкаської області. Каже, що вона там щаслива, там вільні люди живуть.

Наомі почала вирощувати бульбу і познайомилась з Сашком Бо Гі, який надихнув її до малювання.

Вона ніколи не вчилась малювати, але малює те, що подобається, що відчуває.

Ну і у нас звісно можна придбати одяг, який робить Сашко Бо Гі з дружиною.Кожна модель – чимось натхненна, присвячена людям, мисленню.

Це люди, яким не цікаво бути в тренді, а донести свій світогляд. Люблять американського письменника Курта Воннегута і йому багато речей присвячено.

Львівський художник Тарас Кеб зізнається, що колись малювання це було всього лиш хобі, а сьогодні перетворилося у головну його справу.

Тарас говорить, що з кожним роком у Львові збільшується і кількість людей, яким це цікаво.

«Це як сніжна куля, щоразу більше людей приклеюється. Може бути величезна. Поки що це працює» – каже Тарас.

Що для тебе примітивне мистецтво?

Примітивне – не тому що недолуге, а первинне. Спочатку виникає бажання й ідея, а потім долучається техніка, яка тобі цікава.

І це примітивне мистецтво характеризується тим прагненням творити щось.

Що надихає?

Чим більше робиш, тим більше ідей з’являється. У тематиці цікава міфологія, яка базується на міфологіях різних народностей у поєднанні з сучасними міфами.

Малюю на дереві, на полотні, роблю арт-буки. Зацікавився книгою не як інформаційним носієм, а мистецький об’єктом.

Які переваги примітивізму над академізмом, на твою думку?

Первинність приваблює. У процесі академічної роботи можна втратити тягу до простого творення. А примітивні роботи не дають загубитися. Це чиста есенція творчості.

Але в Україні художників-примітивістів висувають на задній план. Їх називають занадто лагідними, простими, роботи яких не мають суспільної цінності, не несуть напруженості. Ну не несуть і що? Як кому потрібно.

Здається, що художники-примітивісти більше звертають увагу на свій внутрішній світ і живуть в ньому, мені більше подобається жити так.

Це як інший народ?

Так.

Роботи яких сучасних художників тобі подобаються?

Дуже багато мені робіт подобається і незалежно чи вони політично, чи суспільно заангажовані. Більше уваги звертаю на щирість, відкритість думок.

Олекси Мана роботи дуже подобаються. Мені Рафалюка роботи дуже подобаються.

Він живе у тому самому селі, що й Наомі Умань. Мені подобаються роботи Пиріжка і Долинської і багатьох інших художників.

Юка Кузьмич працює у техніці тіффані, любить створювати прикраси закінчила факультет графічного дизайну у Львівській академії мистецтв, але працювати у цьому напрямку не працює, бо більше подобається щось створювати.

«З дитинства хотіла чогось навчитись. Все закінчилось киданням університету на 2-у курсі, після цього я поступила в Львівську академію мистецтв. В гуртожитку було найцікавіше, у кожній кімнаті можна було чогось навчитись. Я закінчила модний факультет – графічний дизайн, а працюю зі склом.  Мені подобається скло, його є безліч видів і воно досить поважно виглядає.

А рекламою і графічним дизайном заробляти не буду і не хочу, це дуже часто з рекламою пов'язано, що мені і не подобається . Хоча, те чим я займаюсь вимагає самоорганізації і важкої праці» – розказує Юка.  

Римма, арт-менеджер галереї говорить, що роботи Юки не повторюються і водночас її стиль впізнаваний, як і роботи інших майстрів.

Хендмейд до продажу обирають дуже ретельно, щоб це були справді авторські роботи, запевняє арт-менеджер. Навіть є ціла інструкція, чиї роботи можуть бути виставлені у галереї.

Загалом речі добре продаються, правда найчастіше роботи львівських примітивістів купують іноземці.

«В іноземців інше уявлення про хендмейд. Якщо вони дізнаються, що картина Кеба коштує 50 євро, їх це дивує. Для них це дешево» – додає Римма.

А зовсім скоро більшість митців повезуть свої роботи на фестивалі, куди зазвичай з’їжджаються такі ж митці з інших міст України, а також з інших країн.