Володимир Єрмоленко:? ?Беньямін не дивився на світ крізь одне-єдине вікно?

Постать Вальтера Беньяміна відома сьогодні всім,? ?хто так чи інакше має стосунок до гуманітарної сфери знання? – ?культурології,? ?філософії,? ?літературознавства.?

Поняття аури речі,? ?філософія історії та мови,? ?оригінальне трактування юдейської містики та? «?лівих?» ?ідей,? ?дослідження життя суспільства крізь призму міського ландшафту у поєднанні з своєрідним стилем письма? ?та незвичним,? ?трагічно обірваним життям, сьогодні зробили Беньяміна одним із найбільш популярних та найчастіше цитованих авторів серед сучасних інтелектуалів.?

Українські читачі мали змогу ознайомитись з доробком Беньяміна завдяки виданням його окремих есеїв та працям дослідника його творчості – ?українського філософа Володимира Єрмоленка,? ?зокрема? – «?Оповідач і філософ Вальтер Беньямін та його час?»?,? ?яка вийшла друком? ?2011.?

«Він був людиною гігантської ерудиції,‎ ‏однак не належав до вчених?; ?він займався текстами та їх тлумаченням,? ?однак не був філологом?; ?його приваблювала не релігія,? ?а теологія і теологічний тип інтерпретації… однак він не був теологом і навіть не особливо цікавився Біблією?; ?він рецензував книги,? ?однак не був літературним критиком?»?,? ?– ?писала про Беньяміна Ханна Арендт.? В чому,? ?на вашу думку,? ?причина такої? «?багатоіпостасності?» ?Беньяміна?? ?Чи можна це вважати його певною перевагою поряд з іншими інтелектуалами того часу,? ?ознакою багатогранності особистості,? ?чи,? ?навпаки,? ?свого роду ганджем,? ?що сприяв певній маргіналізованості його творчості,? ?відчуженості,? ?і,? ?як наслідок? – ?незрозумілості для інших??

Думаю,? ?філософ стає завжди цікавішим,? ?коли? ?займається такою інтелектуальною контрабандою:? ?коли ставить під сумнів штучно накреслені межі.? ?Беньямін ставив під сумнів межі? ?між? ?літературою,? ?філософією,? ?теологією чи соціальною історією.? ?Для нього? ?ці межі були непотрібними.? ?Вони були кліткою,? ?а не тим,? ?що тримає форму.

Він добре розумів,? ?наприклад,? ?що література та філософія часто задають одні й ті самі запитання? – ?хоч і по-різному.? ?Це як одна й та сама мелодія,? ?зіграна на різних інструментах.? ?Або як прагнення влучити в одну й ту саму ціль з різної зброї.? ?Ціль однакова,? ?мета одна,? ?тактика різна.

До речі,? ?така? «?багатоіпостасність?» ?була характерна для? ?багатьох авторів його епохи? – ?Карла Крауса,? ?Зиґфрида Кракауера,? ?Гуґо фон Гофмансталя,? ?Ернста Блоха,? ?тієї самої Ганни Арендт.? ?Тому навряд чи Беньяміна можна вважати? «?маргіналізованим?» –?? ?він був не більше маргіналізованим,? ?ніж багато хто з класиків,? ?які залишилися переважно невідомим за життя.

Схоже на те,? ?що постать Беньяміна стоїть досить-таки осібно щодо гуманітарних кіл першої половини ХХ століття.? ?Однак кого,? ?все-таки,? ?можна назвати його наставниками і вчителями?? ?І для кого таким вчителем виступив він сам??

Не знаю,? ?чи можна в історії культури всерйоз говорити про? «?вчителів?» ?у сенсі якоїсь? «?школи?» ?яку хтось дає тому чи тому авторові.? ?Я би радше говорив? ?про якісь дорожні знаки,? ?які в певний час допомагають? ?обрати певну траєкторію руху.?

Таких знаків було багато,? ?і вони були абсолютно різними,? ?часом непоєднуваними.? ?Ґершом Шолем і Бертольт Брехт,? ?наприклад.? ?Ці два світи? (?єврейська містика та лівий театр?) ?могли,? ?схоже,? ?зустрітися тільки в Беньяміні.? ?Навряд чи таких точок зустрічі було багато на всій планеті.? ?Вже в цьому унікальність таких людей,? ?як Беньямін:? ?вони є точкою перетину двох паралельних ліній? – ?ліній,? ?які ніби не можуть перетнутися.? ?Ці люди є? ?породженням якоїсь іншої,? ?неевклідової геометрії.?

Щодо інших дорожніх знаків. ?Без Гуґо фон Гофмансталя,? ?можливо,? ?не було би Беньямінового прагнення? «?читати те,? ?що ніколи не було написане?» ?– ?тобто дивитися на суспільні явища? (?архітектуру чи технічні винаходи?) ?як на тексти,? ?які щось означають.? ?Без німецьких моралістів на кшталт Ліхтенберґа не було би? ?його афористичності.? ?Без Пруста не було би такого інтересу до пам’яті.? ?Без Бодлера не було би такого інтересу до Парижа? – ?до? ?біографії Парижа,? ?до історії міста як історії якоїсь живої істоти.? ?Було безліч інших дорожніх знаків,? ?звісно.?

У другій половині ХХ століття? ?Беньямін? ?сам став? ?«дорожнім знаком?»?.? ?І? ?тут історія не менш розмаїта.? ?Після? ?його? ?«Короткої історії фотографії?» ?у ХХ столітті було принаймні два класичні філософські тексти про фотографію:? ?La chambre claire Ролана Барта та? ?On Photography Сьюзен Зонтаґ.? ?Жоден із них без Беньяміна немислимий.?

Чи можна помислити? «?Виробництво простору?» ?Анрі Лефевра без Беньяміна?? ?Чи не була італійська? «?мікроісторія?» ?Карло Ґінзбурґа відповіддю на Беньямінову? «?мікрологічну?» ?філософію?? ?Крім того,? ?класики сучасної німецької філософії,? ?від Габермаса до Слотердайка,? ?часто? ?Беньяміна згадують.?

І тут,? ?що цікаво,? ?Беньямінові? «?учні?» ?такі ж несхожі один на одного,? ?а часто й цілком протилежні,? ?як і його? «?вчителі?»?.? ?Він є? «?дорожнім знаком?»?,? ?але? «?показує?» ?він різні речі.? ?Залежно від вашого шляху та вашого транспортного засобу.?

У своїй книзі? «?Оповідач і філософ Вальтер Беньямін та його час?» ?ви говорите про таку рису Беньямінової філософії,? ?як? «?антимодерний модерн?»?.? ?Що означає це? «?оксюморонне?» ?визначення??

Воно означає ще одну варіацію на тему хитрості історії.? ?Я намагався показати,? ?що? «?модерн?» ?та? «?модернізація?» ?є? ?хитрим? ?процесом:? ?часто речі,? ?які рухають історію вперед,? ?до? «?прогресу?» ?та більшої? «?модерності?» ?є насправді своєрідними стрибками до забутого минулого.? ?І навпаки:? ?те,? ?що прагне повернення назад,? ?часто насправді штовхає історію вперед.? ?Чи принаймні вбік.

Візьміть образ? «?оповідача?»? у Беньяміна.? ?Він один із центральних в моїй книжці.? ?Образ? «?оповідача?» ?був спробою шукати нових,? ?модерних літературних форм через стрибок до чогось старого,? ?архаїчного,? «?антимодерного?»?.? ?Беньямін? ?хотів відповісти на питання,? ?якою була би література,? ?якби в ній не було роману.? ?– Тут? ?він,? ?як на мене,? ?дивився на два кроки вперед.? ?Бо наступні? ?кілька десятиліть,? ?умовно,? ?від? ?Андре? ?Жіда до Роб-Ґріє,? ?літературні дискусії? ?були зосередженні на питаннях формальних:? ?як? ?досягти? ?«чистого роману?»?,? ?як зробити здобутки авангарду ще авангарднішими.?

Сьогодні ця історія? ?формальних експериментів закінчилася.? ?Зараз,? ?мені здається,? ?головна інтрига роману як жанру? – ?не у формі,? ?а у змісті.? ?Не у тому,? ?як ви розповідаєте,? ?а в тому,? ?що ви розповідаєте.? ?І тому мені особисто найцікавішими є? ?люди,? ?що? ?розповідають один одному історії,? ?більш-менш прості,? ?більш менш дивовижні.? ?Історії,? ?які розширяють межі вашого досвіду.? ?Історії,? ?які навчають вас чогось про саме життя,? ?а не тільки про літературу,? ?тобто про те,? ?як ви це життя бачите чи описуєте.?

?Візьміть Еріка-Еманюеля Шмітта,? ?наприклад.? ?Чи Мішеля Турньє.? ?Чи Ромена Ґарі,? ?великого антипода Роб-Ґріє.? ?Чи Яна Мартелла,? ?автора? «?Життя Пі?»?.? ?Чи Сарамаґо.? ?Чи Варґаса Льйосу.? ?Усі вони є великими оповідачами,? ?в Беньяміновому сенсі.?

У працях Беньяміна часто можна зустріти поєднання непоєднуваного,? ?зокрема,? ?юдейської містики і теології та? «?лівих ідей?»?,? ?консервативності та прогресивності.? ?Чим зумовлений такий? «?стиль?» ?його творчості??

Це прагнення інтелектуальної контрабанди,? ?невіддільне від будь-якого акту мислення.? ?Мислитель? – ?це передусім людина,? ?яка ставить під питання межі,? ?з якими вона стикається у світі.? ?Людина,? ?що проводить нові межі та стирає старі.? ?Мислитель? – ?це географ.?

Говорячи про? «?техніки погляду?» ?Беньяміна у книзі про філософа,? ?ви згадуєте трьох персонажів? – ?фланера,? ?оповідача,? ?та колекціонера.? ?Для чого вони слугують,? ?яка їх мета у Беньяміновій філософії??

Вводячи цих персонажів,? ?я намагався подивитися на філософа як на? ?письменника.? ?Ми часто обговорюємо ідеї тих чи інших письменників,? ?тобто часто дивимося на письменників як на філософів,? ?але не так часто дивимося на філософів як на письменників.? ?А між тим,? ?філософ робить схожі речі:? ?він? ?вигадує персонажа,? ?від імені якого він описує світ.? ?Просто на відміну від письменника,? ?цей персонаж більш абстрактний:? ?він позначає радше техніку погляду,? ?стратегію поведінки.?

І так народжується головна інтрига:? ?уявімо,? ?що ми стали ось таким персонажем:? ?як тоді ми бачитимемо світ?? ?Завдання філософа? – ?показати світ,? ?яким його не бачать інші,? ?показати його з іншого боку,? ?показати? ?the dark side of the moon? ?– темний? ?(чи,? ?навпаки,? ?світлий?) ?бік? ?речей,? ?які ми бачимо щодня.? ?Але це можна зробити тільки ставши іншим персонажем,? ?із іншою технікою та звичкою погляду.?

«Фланер‎» – ‏це образ,? ?який Беньямін бере у? ?Бодлера.? ?Це? ?людина,? ?що? ?рухається містом без мети.? ?Коли ви рухаєтеся містом без мети,? ?ви можете побачити речі,? ?яких не бачать інші.? ?Наприклад,? ?ви можете побачити забуте місто,? ?підземне місто,? ?незвично красиве? (?чи навпаки,? ?некрасиве?) ?місто тощо.? ?Крім того,? ?фланер не ходить там,? ?де ходить більшість.? ?Він уникає великих бульварів та центральних вулиць.? ?Він любить подвір’я,? ?наприклад.? ?Чи горища багатоповерхівок.?

Беньямін взяв цей образ і поширив його на техніку писання та дослідження.? ?Що станеться,? ?коли ви будете фланером у текстах?? ?Коли? ?ви читаєте без мети та уникаєте центральних вулиць? (?наприклад,? «?класичних текстів?»)?,? ?ви можете побачити те,? ?чого не бачать інші.?

«Колекціонер‎» –‏ ‏це хист творити новий світ з уламків старих світів.? ?Колекціонуючи,? ?ви створюєте новий світ:? ?бо речі в вашій колекції ніколи не були поруч.? ?Так ви створюєте нові значення.? ?Це теж дуже важливий хист для гуманітарія.?

«Оповідач‎» ‏‎– ‏це людина,? ?яка здатна приносити звістку:? ?незвичну та далеку.? ?Старі епічні оповідачі? – ?це вісники з далекого минулого чи далеких земель.? ?Вони розширюють ваш досвід,? ?вони змушують вибухнути ваш маленький локальний горизонт,? ?горизонт близьких до вас речей та смислів.? ?Беньямін умів це робити.?

Що є найприкметнішим для вас у Беньяміновій філософії міста?? ?Багато її аспектів можна віднайти у незавершеному? «?Творі про пасажі?»?,? ?чому саме пасажі? (?якщо точніше? – ?пасажі Парижа?) ?були обрані Беньяміном як приклад архітектурної форми,? ?за допомогою якої він досліджував колективну свідомість мешканців міста??

Паризькі пасажі? – ?це перші? «?капіталістичні?» ?торгівельні галереї початку ХІХ століття.? ?По суті,? ?це екстер’єр,? ?перетворений на інтер’єр:? ?маленькі вулички перекривали скляними дахами,? ?роблячи їх подібними до нескінченних галерей якогось? ?чарівного? ?палацу.? ?Це перші прояви архітектури зі скла та заліза,? ?яка є такою звичною для нас.?

У? ?1920-х роках паризькі сюрреалісти дуже любили пасажі,? ?і часто їх описували в своїх текстах.? ?Беньямін,? ?побачивши це,? ?сказав собі:? ?стоп,? ?а чи не захована тут якась загадка?? ?Чи? ?не є ця спорідненість невипадковою??

?Його відповідь є ще однією спробою стерти межі між літературою та соціальною історією:? ?вже від початку ХІХ століття,? ?вважає він,? ?пасажі створювали те,? ?з чого потім сюрреалісти створили мистецьку практику:? ?сновидну атмосферу,? ?колажну образність? (?ефект вітрини?)?,? ?взаємонакладання різних об’єктів,? ?несподівані зустрічі? ?між речами? ?і так далі.? ?Тобто місто,? ?не усвідомлюючи цього,? ?створювало естетику життя,? ?з якої потім сюрреалісти створять естетику свого мистецтва.? ?Це дуже цікавий процес.

Беньямін був досить нещасливою людиною в особистому житті:? ?йому не щастило з жінками,? ?академічне товариство не дало захистити його дисертацію про німецьке бароко,? ?навіть смерть Беньяміна,? ?як писала Ханна Арендт,? ?стала прикрою невдачею.? ?В низці? ?його творів? – ?до прикладу,? «?Московському щоденнику?»?,? ?чи то? «?Берлінському дитинстві на зламі століть?» ?відчувається певна меланхолійність,? ?а то й зажура.? ?Як сильно це могло відобразитись на творчих напрацюваннях??

Справді,? ?він був здебільшого меланхоліком.? ?У нього були часті суїцидальні настрої,? ?наприклад.? ?Самогубство? ?1940-го року було лише завершенням певної історії стосунків Беньяміна зі своєю смертю.?

Думаю,? ?він? ?мав особливе відчуття смертності світу,? ?великої трагедії? ?зникнення речей та людей.? ?Саме тому він писав про німецьку? «?траурну драму?»?,? ?Trauerspiel,? ?шукаючи в ній того барокового відчуття драми проминання світу,? ?його скінченності та смертності,? ?яку він сам відчував.?

Як він на цю смертність відповідав?? – ?Своїм прагненням? ?рятувати.? ?Рятувати? ?від смерті та забування.? ?В цьому,? ?думаю,? ?суть його філософії часу,? ?від ранніх текстів до пізнього образу Ангела Історії:? ?будь-хто,? ?хто приходить на цю землю,? ?мусить мати надію,? ?що його пам’ятатимуть,? ?що його врятують з великого виру ніщо.? ?Роль історика,? ?філософа,? ?гуманітарія? – ?робити максимум,? ?щоб ці надії не були даремними.?

Це прагнення рятування речей я намагався описати в своїй передмові до? ?збірки Беньямінових текстів? «?Щодо критики насильства?»?,? ?що вийшла минулого року в видавництві? «?Грані-Т?»?.?

Одним із принципів Беньяміна було? «?мислити не по-аматорському стрімголов,? ?а вже опираючись на наявні тексти?»?.? ?Він навіть мріяв написати роман,? ?що повністю складався б із цитат.? ?Чи можна віднайти тут подібності з тим постмодерністським принципом,? ?який постулює,? ?що неможливо написати щось нове? – ?залишається лише цитування??

Ні,? ?інтерес до цитати у Беньяміна? ?не? ?пов’язаний? ?з думкою про? ?неможливість написати щось нове.? ?Тут ідеться? ?радше? ?про прагнення врятувати? ?старе.? ?Цитування для нього? – ?це акт спасіння.? ?Ми рятуємо якусь думку,? ?якогось автора,? ?якийсь текст від забування.? ?Жюль Мішле писав,? ?що,? ?історик? – ?це? ?міський суддя,? ?який рятує пам’ять про тих мешканців міста,? ?хто немає нікого,? ?хто би його пам’ятав.? ?Беньямін міг би бути таким? ?рятувальником.?

Подивіться,? ?як цитує Беньямін.? ?Це майже завжди цитати або забутих авторів,? ?або тих місць і ті фрази з відомих авторів,? ?які ніхто більше не цитує.? ?Цитата? – ?це блискавка,? ?яка освітлює темну територію.?

Пишучи про місто,? ?Беньямін говорив про перехрещення,? ?взаємонакладання,? ?взаємопроникнення та калейдоскопічність різних образів,? ?із якими стикається міський мешканець.? ?Можливо,? ?він виявився свого роду пророком,? ?адже хіба не з такими поняттями і відчуттями ми щодня стикаємось,? ?користуючись соціальними мережами??

Тут? «?пророками?» ?радше були сюрреалісти:? ?Бретон,? ?Араґон,? ?Деснос,? ?Елюар,? ?Маґрітт,? ?Далі та інші.? ?Вони винайшли цю естетику взаємонакладання,? ?перехрещення? (?візьміть,? ?наприклад,? «?параноїдально-критичний метод?» ?Далі,? ?де кожен об’єкт є одночасно чимось іншим,? ?завдяки геніальній оптичній ілюзії?)?.? ?Беньямін лише показав,? ?що ця естетика народжується в самій тканині модерного капіталістичного суспільства,? ?в його прагненні вирвати речі з їхніх традиційних місць,? ?змішуючи їх у якомусь всесвітньому колажі.?

Думаю,? ?в соціальних мережах люди шукають дещо іншого.? ?Вони шукають відновлення своєї ідентичності.? ?Вони намагаються ретельно малювати свій ідеальний портрет? – ?портрет того,? ?яким я хочу,? ?щоб мене бачили.? ?Це радше антисюрреалістичний проект.? ?У ньому більше? «?неокласичного?» ?імпульсу.?

За життя Беньямін був малознаним автором,? ?однак за? ?15? ?років став досить популярним у гуманітарних колах.? ?В чому секрет такої запізнілої популярності?? ?Чому людство потребує Беньямінових текстів саме зараз??

Думаю,? ?зараз перевага Беньямінового мислення якраз і постає в тому,? ?що він ішов одночасно в різних напрямках тоді,? ?коли епоха змушувала обрати один напрям чи один вектор? (?умовно кажучи,? ?вибір між фашизмом та комунізмом?)?.? ?Беньямін свій політичний вибір здійснив? (?звісно,? «?антифашистський?»)?,? ?але він не став,? ?на відміну від багатьох інших інтелектуалів середини століття? (?1930-х? ??– ?1960-х років?) ?рабом свого великого політичного вибору.? ?Він не дивився на світ крізь одне-єдине вікно.?

Його секрет полягав в тому,? ?що? ?умів бачити речі і дуже з близької відстані? (?тобто бачити найнепомітніші деталі?) – ?і бачити світ з висоти пташиного польоту,? ?бачити велику перспективу.? ?Класиками стають ті,? ?хто? ?відмовляється дивитися на? ?речі з середньої відстані,? ?зі звичної відстані людського ока.?

Мислення? – ?це справа мікроскопу та телескопу.? ?Бачити речі близькі речі ще ближче і бачити далекі речі в широкій панорамі.? ?Цікавими залишаються тільки деталі та горизонти.? ?Мікроскопічне та макроскопічне.? ?Те,? ?що наближає нас до комах? ?та те,? ?що наближає нас до богів.?

фото: jewishcurrents.org