Януш Балдиґа: За допомогою чорно-білої фотографії можна обігрувати правдивість інформації

Напередодні митець розповів Варіантам про проект Рівновага.pl, а також важливість Школи Перформансу у Львові та успіх львівських художників за кордоном.

Ви у Львові тільки перформанси показували, а тут вперше виставка мистецький об’єктів, розкажіть про Рівновагу, будь ласка.

Назва проекту – Рівновага.pl. Це як адреса сайту. PL – означає Польща, у тих об’єктах, які будуть представленні в експозиції, присутній польський політичний та суспільний контекст.

Коли я отримав пропозицію зробити виставку у Львові, то вирішив показати об’єкти. Тут навіть буде представлена дуже важлива для мене робота з 90-х років, вона сьогодні дуже актуальна. У тій версії буде показана вперше.

Також буде робота, яка дала назву цієї виставки, вона також буде показана на фото у тій версії, в якій була реалізована в Польщі.

Для мене це важлива виставка, це будуть ті об’єкти, які я називаю перформанс-об’єктами, які в діяльності і це пов’язано зі станом рівноваги, а з іншого боку – з матеріалу, який використовую.

В основному це роботи з дерева, не кажу, що це різьба, швидше об’єкти. А загалом, для мене найцікавішим є простір, зокрема простір між людиною і об’єктом. І у цьому проекті мені теж важливо, щоб був процес пошуку рівноваги.

Можете розказати трохи більше про той важливий об’єкт, з 90-х? У чому його актуальність?

Це дерев’яний хрест, але встановлений на еластичних металевих конструкціях. Він шукає рівноваги, він такий, що рухається в просторі, не є статичним.

Хрест є одним з найважливіших і найстаріших знаків у нашій цивілізації. І цей хрест постійно знаходиться у стані браку стабільності.

Чи привезли до Львова об’єкти, які створили саме для цієї виставки?

Так. Це коники. Я цього року вже презентував роботу, в якій також були коники, але це друга версія. І вперше покажу чорно-білу фотографію, на якій біло-червоний прапор зображено.

Це гра з своєрідна зі знаком. За допомогою чорно-білої фотографії можна обігрувати правдивість інформації.

Наприклад, біло-червоний чи синьо-жовтий прапор на чорно-білій фотографії всього лиш біло-чорний чи навпаки.

Чорно-біла фотографія не виконує своєї інформаційної функції, для того я вживаю тут біло-червоний прапор і це нова робота.

Чи часто ви створюєте об’єкти, чи все ж таки перформанс для вас на першому місці?

Перформанс для мене є дуже важливий. Натомість, вважаю, що об’єкти, картини, які створюю паралельно допомагають перформенсам. Я шукаю натхнення в об’єктах.

Незабаром у Львові знову відбудеться Школа перформансу, з якими темами хочете цього разу попрацювати?

Цього разу будуть дві групи діяти. Ми запросили відомого англійського художника, професора Робі Гантера.

Він працюватиме з художниками,які вже мають досвід у цій справі. Я буду працювати з людьми, які тільки починають і хотів, щоб була присутня тема кордону.

В ідеалі хотілося б, щоб теми випрацьовувались у процесі. Від елементарних і досі нерозпізнаних понять – простір, місце, час, кордон.

Існує кордон між нами, є кордон між людьми, і між державами. Є кордон як мур, а є, до прикладу, кордом між Україною і Польщею. Ріка є кордоном, який легко перетнути, а часом дуже важко.

Ви навчаєте перформансу не лише у Львові, і не тільки у Польщі і зустрічаєтесь з багатьма художниками, чи українські художники у масштабному контексті презентують достойні роботи?

Найбільше можу розповісти про художників, з якими працював у Польщі, у межах стипендії Gaude Polonia.

Це Павло Ковач, Юрко Білей, Володимир Топій, Ярина Шумська, про них можу багато якнайкращого розповісти.

Вони на стипендії показали себе з найкращої сторони. Уже брали участь у кількох важливих фестивалях, дуже важливих, були там добре оцінені. Українським перформансом зацікавились.

І як результат, Топія і Шумську запросили на дуже важливий фестиваль перформенсу Nipaf в Японії. Шумська вже була на тому фестивалі, а Топій зараз поїде.

Я чекав багато років, щоб мене запросили на цей фестиваль, а вони так відразу туди потрапили. Їхні роботи важливі, бо вони пропагують українське мистецтво.

І дуже добра була робота Ярини на фестивалі Nipaf, нею зацікавились люди з різних країн світу, питали, де це Україна.

Але познайомились ми всі ще на Школі Перформансу у Львові, думаю, за деякий час оцінять на скільки важливий цей проект.

Такі проекти – це можливість подивитись на Україну і її культуру з іншого ракурсу, це вихід за усталені рамки. І це середовище розвивається, в основному, навколо Дзиги.

Ви з самого початку відвідуєте Тиждень актуального мистецтва, чи добре розвивається цей фестиваль?

Старше покоління художників завжди вражає своїми роботами. Сьогодні можна віднайти у Польщі сліди діяльності Юрія Соколова, Бажай чи Кауфман – це завжди високий рівень.

Мені подобається динаміка розвитку актуального мистецтва в Україні. Українські художники входять добре у світовий контекст – презентація робіт на відомих фестивалях в Ізраїлі, Японії, США.

І помітна різниця між українськими та західно-європейськими художниками, вони в різних контекстах перебувають і це помітно.