Студенти-революціонери львівського євромайдану

З рештою, не тільки в Україні студенти попереду революцій та акцій протесту, практика звична.

І цього разу так і сталося. Найпершими та найактивнішими виявилась саме студентська молодь.

Новина про те, що уряд Азарова призупинив процес підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС була несподіваною, як бананові кущі на Галичині.

Якщо до Помаранчевої революції були готові завчасно, студенти приєднувались до трьох організацій – Пори, Чистої України та Спротиву. А тут ніхто не знає, що за студенти і чиї вони діти.

Цього разу на допомогу прийшли соціальні мережі, кілька повідомлень і вже ввечері провели першу акцію протесту біля пам’ятника Шевченку.

І якщо в перший день було кілька сотень молоді в центрі міста, то наступного дня під стінами обласної ради зібралося вже близько двох тисяч осіб.

І коли Київ побоявся дощу, то у Львові протести набули масового масштабу.

Уже в п’ятницю ввечері, біля намету, де знаходиться штаб львівського євромайдану можна було помітити як львівських політиків, так і громадських активістів, які хотіли подивитись, хто ж на це спромігся.

І праві і ультраправі, і депутати, і вже минулі, і старі братчики, бізнесмени, хтось погодився допомогти з транспортом, хтось порадами в організації, а хтось просто хотів пристати до гурту і слави революційної.

Першим світився біля студентів Андрій Садовий. Когось це зворушило, а хтось одразу назвав мера організатором чи спонсором цього протесту.

У суботу опівночі на львівській клумбі з’явився і Юра Михальчишин. Він прийшов познайомитись з «сопляками», паралельно говорив активно з кимось по телефону, просив вранці не дзвонити, бо хоче довше поспати. Студентам народний депутат повідомив, що автобусів не буде.

Так хто вони насправді і хто за ними стоїть?

Нам вдалося поспілкуватись з чотирма учасниками координаційної ради львівського євромайдану – Борисом Пошиваком,  Станіславом Степаненком, Андрієм Ткачуком та Василем Молдованом.

Кожен з них запевнив, що не всі зналися до початку страйку. Василь Молдован розповів, що спочатку була переписка у соціальних мережах, а далі зустріч всіх активістів біля пам’ятника Шевченку і початок співпраці. Загалом координаторів студентської ради євро майдану є восьмеро.

Всі запевнили, що спрацювались дуже добре, обходиться без серйозних суперечок чи непорозумінь.

«Були якісь мінімальні суперечки щодо стратегічного планування, але згодом все налагодилось. По тактичній роботі жодного разу не було суперечок. На території студмістечка можуть бути якісь крики між членами виконавчих служб і служб оргкомітету, але це нормально. Студенти приходять деякі зелені, які не мали досвіду роботи у громадських організаціях, вони вливаються в цю роботу і стають системними»  – говорить Борис Пошивак.

Про політику без політиків

Під час першої наради хлопці вирішили, що не буде єдиного лідера євромайдану, а також домовились, що на всіх акціях протесту у Львові не буде символіки жодної політичної партії. Не хотіли бачити студенти на сцені й політиків.

Правда, у неділю дозволили виступити голові міста Андрію Садовому та голові обласної ради Петрові Колодію.

Групка політиків також стояла біля входу на сцену і просилась у ведучою вийти до людей.  

Але найхитрішими виявилися свободівці, депутат обласної ради, а паралельно нікому невідомий оперний співак Роман Ковальчук ніяк не хотів завершувати свій концерт на сцені, а під кінець надав слово ще й Юрію Михальчишину.  

Без погодження з організаторами, як вони запевняють, він вийшов на сцену, щоб закликати бандерівців до Києва і стати там «головною ударною силою».

Правда, така самоволка йому обійшлась у черговий скандал, студентські лідери та культурні діячі, які стояли під сценою, кричали йому «ганьба!», у відповідь на таке сприйняття, нардеп обізвав їх сопляками.

Цей конфлікт викликав багато думок. Одні говорять про людей Садового у цьому таборі, інші – про чергові ігри Свободи.

Сам Михальчишин заявив після цього, що до львівського євромайдану вигляді п’ятої колони записалися прихильники чинної влади.

І не тільки Юра Михальчишин говорить про політичні інтереси студентської ради євромайдану.

Натомість хлопці запевнили, що політичні інтереси не заважають працювати і принип "без політики" залишається незмінним.

«У нашій команді є представники молодіжних організацій різних партій, але у цій акції ми залишаємось аполітичними і в жодному разі не будемо згадувати чи рекламувати котрусь з політичних партій. І коли Михальчишин вийшов на сцену, то всі протестували проти цього»  – запевнив Варіанти Борис Пошивак.

Василь Молдован, якого вчора Ірина Фаріон назвала своїм помічником також зазначив, що політичні інтереси кожного не спричиняють конфліктів і немає жодного сумніву, що політичні партії не повинні фігурувати на цьому майдані.

Вчора на сцені євромайдану відбулася сесія Львівської обласної ради, правда, також без символіки політичних партій.

До речі, львівські мітингувальників першими заявили про страйк без політиків.

Згодом до такого рішення дійшли й координатори євромайданів і в інших містах.

Борис Пошивак також запевнив, що не планує рекламувати чиюсь політичну силу й по закінченні цього страйку.

Хто платить

Багато розмов про те, звідки студенти мають гроші на такий коштовний страйк – звідки гроші на сцену, світло, звук, транспорт, засоби комунікації, тощо.

Борис Пошивак розповів, що сцену поставив Роман Бризіцький, теж один з львівських координаторів євромайдану, який має дотичність до фірми, що ставить сцени, світло та звук і взяв на себе цю справу.

Також Борис підтвердив інформацію, що допоміг у встановленні сцени й Роман Ковальчук, який, крім того, що є оперним співаком, також є депутатом Львівської обласної ради від ВО Свобода.

Деякі кошти на цю акцію виділила Львівська міська рада та Львівська обласна рада і найбільше підтримують протестуючих львівські бізнесмени, забезпечують необхідною технікою, теплим одягом, грошима, транспортом.

Також хлопці зізнались, що студентам, які їдуть на головний майдан, відшкодовують кошти за проїзд до Києва та назад до Львова.

Про плани і непевність

У відповідь на питання – що далі і чи готові до радикальних дій, то хлопці не на стільки впевненні і одностайні.

Всі вони запевняли, що оптимістично налаштовані і вірять у позитивний результат, але не впевнені, що робити, коли мирний протест переросте у щось більше.

Не всі з них впевненні, що потрібно вимагати, якщо не підпишуть угоди про асоціацію, звісно, всі говорять про відставку уряду, імпічмент президента, але не впевненні у цих можливостях.

«Зараз навіть не так важливо боротися за те, куди йти – на Схід чи Захід, а виходити на інший виток цивілізаційний, це випробування на нашого суспільства, на скільки ми дорослі»  – каже Борис Пошивак.

Але кожен з них впевнений на всі сто у планах львівського євромайдану – їхати до Києва.