Вадим Васютинський: Влада сама спровокувала це піднесення громадянського спротиву

До Вадима Васютинського ми додзвонилися сьогодні в той момент, коли він знаходився на Майдані в Києві.

Вадиме Олександровичу, Ви активний учасник помаранчевих подій, і зараз Ви перебуваєте на Майдані в Києві. Отож цікава Ваша думка, як експерта, чим ці Майдани подібні і чим вони відрізняють між собою?

Кажуть, що принципова відмінність Майдану-2013 року від попереднього в тому, що цього разу вийшла молодь. Є такий момент, що студенти були натхненниками й організаторами цього Майдану. Але фактично зараз все вирівнялось.

У києвського Майдану сьогодні масштаб не менший, ніж попередній. Після основного напливу демонстрантів він займає невеличку територію, публіка приблизно така ж сама, як і 2004 року. Багато молоді і багато людей середнього віку. Тому я не казав би, що бачу якусь принципову вікову відмінність.

А от за настроєм, Майдан-2013, мені здається, песимістичнішим, стриманішим, немає такого ентузіазму, ейфорії. Вона є, але набагато менша, ніж тодішня.

Мабуть, дається в знаки розчарування Майданом 2004 року, загальним, глибоким. Зараз очікувань набагато менше. Люди ведуть себе спокійніше, тверезіше.

У цьому є свої плюси і мінуси, але, думаю, плюсів більше.

Загалом, з погляду визрівання масової свідомості, вважаю, факт не підписання угоди про асоціацію більше позитивний, ніж негативний. Він спонукав людей, не буду казати йти на барикади чи боротися, але, принаймні, відстоювати своє право, вимагати від влади те, що вона повинна, на думку громадян, зробити.

Фактично влада сама спровокувала це піднесення громадянського спротиву. Саме в цьому я бачу великий позитив.

Чи можете Ви пояснити з точки зору психології мас заради чого люди стоять зараз на Майдані. Але ж складно уявити, що їх всіх обурило саме не підписання угоди про асоціацію, зміст якої більшості навіть невідомий?

Це триває боротьба за загальний цивілізаційний вибір, яка була в 1991 році, яка загострилась в 2004, і відтоді триває досить відкрито.

Угода про асоціацію – це дуже важливий факт як такий, але вона не грає самостійної ролі. Продовжує стояти питання: ми орієнтуємось на Захід чи на Схід? От цей цивілізаційний вибір України.  

Трохи несподіваний як для противників, так і для прихильників Януковича курс на підписання асоціації з Європою був явним актом повороту на Захід навіть теперішньої влади, яка прийшла до влади на проросійських гаслах.  І коли цього не відбулося, когось це втішило, а когось – обурило.

Тому, звичайно, підписання угоди про асоціацію не є самостійним актом, який вивів громадян в Києві на Майдан. Це власне продовження загального стану напруження і протистояння в українському суспільстві, де поступово наростає перевага проєвропейських настроїв. 

Але це дуже повільне наростання. Найяскравіше воно проявилося в 2004 році, далі воно, по суті, зберігається на кожних наступних виборах, за винятком президентських 2010 року.

Перемагають проєвропейські погляди, але в результаті до влади, формують більшість у парламенті, приходять протилежні проросійські сили, котрі також мають більшість у парламенті.

Непідписання угоди про асоціацію – це був привід першого виходу на майдан попереднього тижня. Другий привід був більш очевидним – коли влада так явно вирішила обламати ті настрої в більшій частині суспільства (мінімум – половини)  і  вдалася до нерозумного, я б навіть сказав, дурного кроку: побиття на Майдані 30 листопада.

Треба було зачекати 2-3 або 4 дні. Адже було зрозуміло, що асоціацію не підписали і той Майдан тихенько сам по собі закінчиться. Але вони вирішили, очевидно, самоствердитися.

Не знаю хто, підозрюю, що не без відома Януковича, але він це заперечує, то не буду стверджувати, що це саме він дав розпорядження, але це був дуже нерозумний крок.

Власне обурив факт побиття, розгону, але дійсно обурив й факт того, що влада відверто, нахабно не хоче рахуватися з поглядами великої частини громадян. І навіть, навпаки, намагається їх принижувати. Це привело до наступної хвилі, яку ми всі бачили.

Що можна сказати про поведінку лідерів опозиції?

На цьому тлі поведінка лідерів опозиції доволі безпорадна. Безумовно, окрім європейських, їм бракує чітких цілей, вони не мають чіткої програми дій, навіть не мають такого документа, і крім того не можуть нічого чітко сказати.

Кличку бракує інтелекту для цього, Тягнибоку - широти поглядів, а Яценюк, може, й міг би, але, мабуть, він почувається несамостійною фігурою, залишаючись в тіні Юлії Тимошенко. Може бути багато різних припущень, але явно їм цій справи бракує.

Але є ще одна обставина. Якщо вони цю програму чітко сформулюють, то частина громадян, яка просто їм приписує певні позитивні наміри, побачивши цю програму, може просто відійти від них, оскільки фактичного головне зараз гасло – це якось подолати, не кажу повалити, теперішню владу. Це об'єднує різні колони опозиції та більшість громадян.

Програма ж кожного з лідерів опозиції: чітка програма Яценюка чи Тягнибока – зразу обмежить кількість їхніх прихильників. Можливо, вони цього й бояться. 

Але чіткої програми немає ні в кого з українських політиків.

В Азарова є чітка програма? У нього програма: «открыть очердной мост».

В Януковича теж немає програми: з одними гаслами він йшов на президентські вибори, а зараз він ніби йде у Європу. Він хитається, як флюгер, туди-сюди. Мабуть, програма влади – це конкретна вигода, яку вони можуть мати десь в тіні. Але це ж не є програма, яку вони можуть опублікувати.

Ще одна вада опозиції – їм бракує справжньої єдності.

Їх можна зрозуміти: є три лідери, кожен з них бачить себе президентом. Вони поки що демонструють цю єдність, правильно намагаються виступають разом, координують дії, особливих суперечностей не виявляють. Але все одно, очевидно, це та обставина, яка заважає бути їм більш активними зараз.

Я належу до тих, хто вважає, що в 2015 році на президентських виборах Януковича треба перемагати у першому турі. І тепер така можливість з’явилась. Опозиція повинна висувати одного кандидата.

Сьогодні найбільш перспективним є Кличко, за нього проголосує чимало людей на Півдні та Сході. Але він – найслабший кандидат, бо йому бракує інтелекту президентського рівня, тому він буде несамостійною фігурою. Це дуже погано.

У Тягнибока найменше шансів перемогти Януковича, але до 2015 року, якщо Янукович буде діяти так, як зараз, то і Тягнибок зможе його перемогти. Інша річ, наскільки Тягнибок подолає свої стратегічні обмеження і не повторить долі Ющенка, наприклад.

Найбільш адекватний з трійки кандидатів від опозиції – Яценюк. Він більш астенічний, невротичний, не справляє враження лідера, за яким піде народ. Але, мабуть, нам і не треба трибуна, не треба атлета чи богатиря. Потрібен просто розумний і врівноважений президент. З цих трьох  - Яценюк найбільш розумний, але, можливо, не найбільш врівноважений.

Зрештою, також не варто нехтувати і фактором Тимошенко. Не думаю, що в неї вже все втрачено. Але якщо Тимошенко вийде на волю й візьме участь у виборах, ситуація зміниться кардинально і це вже буде інша розмова.

Які наслідки матиме перемога чи поразка Майдану 2013 року у масовій свідомості?

Я не дуже оптимістично оцінюю перспективи, тобто якісь поступки з боку влади будуть, але я сумніваюсь, що буде відставка уряду.

Можливо, трошки згодом Азарова таки поміняють, поміняє сама влада, але під іншим соусом: не тому, що Майдан захотів, а, наприклад, за віком. Але капітуляції влади перед Майданом не буде, звичайно.

Не буде дострокових парламентських виборів, якщо сама опозиція їх не організує, зібравши 150 заяв на припинення повноважень народних депутатів.

Найбільше, чого може досягти цей Майдан – відставка міністра внутрішніх справ. Він вже багато разів показав свою некомпетентність. Тобто кимось в уряді пожертвують, але це будуть непринципові жертви.

Отож що стосується політичної конфігурації, нічого особливого не відбудеться.

Що ж стосується масової свідомості, то зміни позитивні: народ відчув свою силу, певну готовність протестувати.

Не думаю, що влада вдасться до явних репресій після того, як Майдан затухне. Хоча, зважаючи на їхню певну дурість, я не можу цього виключити.

Якось часом здається, що їм просто бракує розуму. Азаров сказав, що Майдан не керований, але влада в нас теж не керована здоровим глуздом, тому від неї можна чекати різного.