Подоляк від Свободи

Екзальтовані маси ведуть Садового у президенти і він змушений на цьому хресному шляху так побороти сатанинську Свободу, як кожного дня сонце поборює місяць, а місяць кожної ночі поборює сонце.

Учні та послідовники не можуть бути більшими за свого вчителя і тому також змушені мочити Свободу, поки їх вчитель іде на лагідне світло вечірнього сонечка правди.

Тому ще не встигла відійти клава на безпечну відстань від вчорашнього тексту про Русский мир Садового, як підлеглі Садового вже заговорили на самом что ни на есть русском языке (все ж таки синергія – то велика річ).

Цією великою, могутньою, правдивою та вільною мовою вони зарозмовляти тому, що сволота зі Свободи вирішила посадити на освітянське крісло велику і жахливу Фаріон, а ще тому, що передчасно скасували мовний закон Колісніченка-Ківалова і саме така язичницька (допотопна і печерна) дискримінація російськомовного населення підштовхне останніх до агресивної війни супроти мирних галичан.

Саме так начальниця управління культури Львівської міської ради Ірина Подоляк заявила про свій перехід у повсякденному житті на мову Гоголя та Чехова. І все тому, що її особливо та глибоко вразив цинізм та тупість ВОСу, яка і нині там, і прісно, і навіки віків.

Ось цей скріншотик усієї глибин її вопіющого крику.

А ось тут скріншотик її щирої реакції на прийняття закону Колесніченка-Ківалова у червні 2012 року.

Відразу за реакцію Подоляк прилетіло продовження історії і від головної редакторки Видавництва Старого Лева Мар'яни Савки, яка також не хотіла бачити патлату діву Фаріон на міністерському кріслі та біде.

Савка навіть перестрибнула російськомовні потенції Подоляк і професійно підійшла до видавничої справи, де і заявила, що Видавництво Старого Лева прийняло рішення видати першу за 11 років свого існування книжку російською мовою.

Якою ж це стало бімбою для заголовків російських ЗМІ.

Правильні реакції правильних і навіть шанованих людей на свободівський цинізм та тупість (звичайно, що не всіх свободівців, бо і там є приємні винятки) загубила політика.

Загубила звичайна і банальна політика. Політика мера Львова Андрія Садового та його екзальтовані істерики, які хочуть бачити його попу на президентському топі.

Так заява підлеглої культурним наказам Садового Ірини Подоляк стає схожою на промацування та намацування контактів зі східно-південною публікою на предмет президентської симпатії до такого милого та вертлявого мера бандерівського міста, батька п'яти дітей, великого сім'янина та маленького християнина.

Також не варто забути поміж нагромадження усіх цих християнських цінностей і про обов'язкове мочилово правільної Свободи. Хоча, можливо, що давні коліжанки ще помиряться, якщо ще взагалі сварились партійним непорозумінням.

Для Видавництва Старого Лева – це звичайний піар, а там і справді вміють більш-менш добре креативити поміж усіх львівських та навіть українських видавництв.

Але найбільше терзают смутные сомнения той факт, що Видавництво Старого Лева входить у структуру холдингу !Фест, цих во Христі улюблених, але чомусь таких зашифрованих у захристії (для непосвячених) друзів мера Львова Андрія Садового.

І значить знову більше наказове мочілово Свободи, аніж свідома громадянська позиція. Навіть ось у цьому списку підписантів стільки мочильників Свободи, з тих чи інших, наближених до Садового чи Удару причин.

І тут відразу якийсь такий упс стається, що навіть Брітні буде соромно та ніяково.

Уся природа таких непоправних упсів у тому, що такі реакції вважають, що вони відбуваються в ідеальній ситуації, цьому замкненому і темному колі щастя. Але ідеальних ситуацій у замкненому колі української політики не буває. Там усі намотують коло за колом власним чолом, а хтось, можливо, і власним тім'ячком.

Навіть Небесна сотня не допомогла вийти живим і ненародженим з цього прокляття.

Породила вірші та пісні, увесь цей поетичний, такий відірваний від життя та оманливий флер, але не допомогла вийти. І навіть люстрація тут не допоможе. Людська плоть сильніша смерті, а любові на усіх не вистачає.

Тому так умиляють ці милі культуртрегери, які вирішили побавитись у велику політику. Які пошепки закликають френдів читати Українську правду у дружньому колі та пригорщами передавати її інфу, ніби це непомильна істина на останніх стаціях.

Деякі культурні люди Львова такі лохи, такі лохи, що аж ахи і охи. Але яке ж це велике щастя, якщо вони в долі і січуть усі процеси.

Сподіваюсь, що невідомого автора роликів про візитацію Фаріон у дитячий садочок, синьожопу банду Юри Михальчишина чи ось такого чувачка Сосюру не особливо сильно будуть запідозрювати у симпатіях до Свободи чи іншій бакланній пурзі.

Невідомий автор може хіба що весело покаятись за статтю з назвою "Свободу Ірині Фаріон".

А для усіх культурних людей Львова та заспокоєння їх нервової системи від систематичних стресів звучить Sun Kil Moon "Micheline".