Непарадна гордість Львова

Деякі імена у тексті змінені, а деякі – не дуже.

Ніхто не постраждав і ніхто не шкодує.

Особливе серцебиття по той бік екрану – також не обов'язкове.

Величезне прохання у ці світлі дні до усіх нестійких тілом і духом полягає у тому (не дуже наполегливо), що їм краще спочатку помедитувати на свідомістю, а вже потім спокійним та гармонійним єством наближатись до цих людських рядків.

Історія Саши

Коли і як ти зрозумів, що в тебе нетрадиційна орієнтація?

Десь в років 13, коли надибав своєрідний канал на телевізорі. З того часу я мастурбував тільки на хлопів і на їхні стосунки, а вже згодом розвивалось й усвідомлення цього. Дівчата мені завжди подобались більше з естетичної сторони, сексуально не притягували.

З естетичної сторони? Як арт-об’єкти?

Щось типу того. Можливо якісь зародки спочатку були, але потім вони все одно витіснилися. Як відшарування непотрібного. Не знаю.

Дивись, Ти кажеш, що лише після того, як "надибав порно-канал", то зрозумів, що тобі подобаються чоловіки. Тобто твою гомосексуальність можна назвати плодом своєрідної пропаганди, чи в тебе раніше були такі нахили?

Ні. Це не пропаганда. Нахили можливо й були. Для цього потрібно вникати в глибинний психоаналіз дитинства тощо. Скоріш за все були. Не думаю, що моя поведінка дуже змінилась.

Раніше, коли я дивився гетеропорно, то увагу звертав тільки на чоловіків. При цьому ніякої пропаганди бути не могло. Якщо в тебе стоїть на дівчат – то стоїть на дівчат, якщо на хлопців – то на хлопців. Третього – не дано. Вірніше може бути і на тих, і на тих, але для цього є своє визначення.

У моральному плані тобі комфортніше з хлопцями?

Так! Як зрозуміти цих довбаних дівчат? Я їх не розумію! Мені легше зрозуміти хлопа, ніж дівчину. Для чого мені розбиратись в цих хитросплетеннях мізків жінки, якщо в нас немає нічого спільного. А тут все більш-менш чітко і зрозуміло.

Хоча, насправді, що в тих багато зайобів, що в тих. До кожної людини треба звикати. Але з хлопцем ти хоча б знаєш чого очікувати.

Коли Ти усвідомив, що ти гей, тобі важко було розповісти про це друзям?

О, це ціла історія. Вперше коли я сказав про це у 15 років. Тоді я відпочивав в таборі, де мені подобався один хлопець. Ще там була одна симпатична дівчина і от вони й почали зустрічатись. Курва.

Я тоді напився і розповів все своїй подрузі. Це був страшенний психологічний удар для мене. Потім ми якось зам’яли. І після цього вже понеслось.

З найближчим другом Вовою ми уникали цієї теми. Перші такі розмови з ним були під алкоголем і дуже травматичними для нас обох. Після того як я вперше почав розмову про свою орієнтацію, ми ігнорували цю тему майже рік.

А батьки? Ти розповів їм?

Так. Вони також демократично сприйняли. Мама подавилась трішки, але потім нормально. Для батька це було трохи стресово. Вони думають, що я одумаюсь.

Якось мене тато проводжав на потяг і каже: "Сашко, знайди собі дівчину і перестань вимахуватись! Ти що, оце, хочеш все життя з хлопами в дупу довбатись?!"

Тиждень тому я приїжджав додому (я сам з Черкаської області). Ми садили з батьками картоплю і я розповідав, про те, що в мене був один хлопець, інший. Мама здивувалась, що за два місяці аж два, і така: "Сашко, ти ж казав, що не будеш так багато, припини".

В мене трохи виграшна ситуація, тому що я мешкаю у Львові. В батьків така позиція – їдь у Львів і роби там що хочеш, а тут, будь ласка, не кажи нікому, бо як на нас будуть люди дивитися! Їм важливо, як це сприймуть люди.

Тупа логіка суспільства, коли провини сина перекладаються на батьків. Ніби-то вони не так виховали, бо ж розуміння ніякого немає.

А Ти не боїшся того, як тебе сприймуть люди? Тобі не буває образливо?

У мене така позиція – я не збираюсь спілкуватись з людьми, якщо вони мене не сприймають. В усьому, і у цьому також.

Критичного ставлення від навколишніх, незнайомих не було?

Як я хотів конфлікту! Я хотів посперечатись, покричати на людей і жодна падлюка не сказала мені чогось поганого.

Одногрупники дуже демократично ставляться, а от староста групи дуже віруюча і коли дізналась про це, то сказала: "Я ненавиджу цих довбаних підарів, але тебе я сприймаю. Моє ставлення ніколи не зміниться, а ти ще виправишся".

Багато хто з геїв боїться і приховує це, але мені байдуже. Можливо тому, що я шукаю трошки іншого. Я шукаю нормальних стосунків, інші ж люди шукають просто потрахульок на одну ніч. Їм вистачає сублімації енергії в тому колі, в якому вони знаходяться та бачаться приховано, а мені мало.

Єдиний раз була така ситуація. Близько другої ночі я гуляв в районі Добробуту за руку з хлопцем. Назустріч нам йшли 6 п’яних гопників. Один з них почав кричати: "Підари срані, підари срані". Його почали заспокоювати його друзі, а мені було абсолютно все одно.

По-перше я запальний. Якщо до мене полізуть, то я полізу у відповідь. Плакати і просити пробачення за те, що я такий, я точно не буду.

Тобто Ти не відчуваєш себе відторгненим?

Ні. Всі періоди морального неспокою вже минули. Бажання виправити себе, вбити. Так я відчував себе в школі в 15-16 років. Не мастурбувати на хлопців, взагалі – не мастурбувати. Випрацьовувати, щоб член стояв на дівчат. Відчуваєш всю марність буття, коли не виходить.

Але потім це сталось і я все прийняв.

А як у Львові знайомляться геї, оскільки в нас не так голосно про це говорять, навіть в Києві з цим простіше?

Соціальні мережі. Своєрідні групи. Можна забити "геї львів" і виб’є багато груп. Заходиш і там маса повідомлень, типу: "полижу комусь дупу, пососу, хто хоче пострахатись".

Ти сидиш і прикриваєш обличчя рукою, бо нічого адекватного там майже немає. Це підераси, яких я не люблю, бо підерасами можуть бути і натурали. Такі переписки травмували мою психіку. У них люди пишуть свої параметри – ріст, вагу, розмір члена.

Невже розмір члена такий важливий, коли любиш людину?

Яке "любиш людину", якщо більшість гей-стосунків зводиться просто до сексу. Вони не визнають собі, що вони геї. Можливо не готові до цього морально.

Я не зводжу все до плотського бажання. Мені має бути комфортно з людиною морально, вона має бути цікава мені, подобатись, при цьому не обов’язково трахатись одразу. Тобто це не показник. Спершу з людиною має бути комфортно.

Секс важливий в будь-яких стосунках, так, що не треба. Це така собі напівправда. Це відноситься ніби-то до всіх, але при цьому трохи приховано. Якщо людина почула в розмові про геїв слово "секс", то вона вже більше ніфіга не чує.

Тобто їх ніби тягне до чоловіків, але вони примушують себе зустрічатись з дівчатами, щоб довести собі, що вони "нормальні". Проте, задля сексуального морального і фізичного задоволення шукають стосунків на ніч?

Так. У тебе є дівчина з якою ви зустрічаєтесь, але при цьому на вихідних ти йдеш потрахатись до якогось пацана.

А щодо Твоїх стосунків з хлопцями. Ви приховували їх? Чи ти міг йти по вулиці і поцілувати його, взяти за руку?

По-перше я не вимагаю таких ніжностей. І можливо я не зовсім до цього готовий.

Мій друг зі своїм хлопцем нещодавно їздили в Київ. Вони ходили вільно Хрещатиком за руку. Спали в потязі на одній поличці. Ніхто абсолютно не звертав уваги.

Тобі потрібні взагалі ці закони про одностатеві шлюби?

Нехай будуть. Насправді ці закони не відображають думку суспільства. Хоча, напевне, такі закони були б корисними. Це злам суспільної думки і він завжди корисний. Тоді щось змінюється.

Якщо люди хочуть жити разом, я не бачу в їхньому одруженні ніякої біди. Хочуть жити разом – хай живуть. В чому проблема? У мене до одруження ще точно не йде.

Насправді, змінювати потрібно не закони і не ставлення людей, а ставлення самих геїв до себе, бо більшість з них, або не визнають власної гомосексуальності, або приховуються.

Деяким геям важлива думка інших, вони бояться.

Це їхні проблеми. Я трохи цинік. Суть в тому, що, навіть, якщо приймуть закони, то мало хто вийде з тіні. Для багатьох геїв дуже важливо зберігати цю ілюзію, типу "я нікому не сказав, значить я натурал". Деякі приховують себе через релігійні погляди. Є багато віруючих геїв.

Декотрі сублімують свою енергію розмовляючи про це, або виплескуючи в собі. Відкритися не всі хочуть. А щодо гомофобії, то вже на дослідах доведено, що досить велика кількість гомофобів мають ерекцію на чоловіків, на відміну від натуралів, яким абсолютно все-одно.

А де минає у Львові життя геїв? Вечірки, гей-клуби?

Є один заклад у Львові, у якому вдень просто кафе, а ввечері там підари збираються.

Більшість геїв ходить на гей-вечірки за плотськими задоволеннями, або задля сублімації своєї відкритості.

А скільки є таких гей-клубів і де вони знаходяться?

Я точно знаю про два таких клуба.

Є така організація "Аванте" – це організація боротьби зі СНІДом, але зараз вони перетворились більш на гей-організацію. Я думаю, вони перекваліфікувались через те, що їх фінансує американська організація ЛГБТ. Там можна взяти безкоштовні презервативи, змазку. Вони їх дарують на вечірках.

Аванта проводить певні тренінги. Кожен четвер там проводять своєрідні обговорення, щодо проблем свого самоусвідомлення. Одного разу приходив трансгендер.

Я дуже негативно ставився до трансгендерів, але після того як прийшов і побачив наскільки це класна та харизматична баба, то змінив свою думку. Все залежить від людини і тільки. Те, що вона робить з собою, нікого не має хвилювати, це її вибір. Все.

Так ось, цей трансгендер до 31 року був хлопцем, а потім вирішив зробити операцію. Він обтелефонував всіх своїх знайомих, всіх своїх колишніх однокласників, одногрупників, всіх, хто міг колись його бачити, і сказав їм, що змінює стать.

80% відкинули його, а з 20 – він нормально спілкується. Мало того, він живе на Левандівці і там він – свій корєш.

Один з клубів знаходиться на 700-річчі. Також часто проходять гей-вечірки в клубі Oops, що в Медику.

Щоправда, гей-клуби не дуже хочуть, щоб про них розповсюджувались, бо одного разу вже була неприємна історія, пов’язана з цим. У Шоколаді мала відбуватись гей-вечірка, а люди взнали і захотіли прийти бити геїв. Відповідно, вечірку скасували.

Якщо в якихось гей-клубах відбуваються такі вечірки, то для цього наймають спеціальну охорону. Таке ж відбувається і з травесті-шоу. Для трансвеститів організовують таксі, їх виводить охорона, щоб не було ніяких проблем.

У Львові ще є таке угрупування "Окупай. педофіляй". Члени цього угрупування, залежно від ситуації, переписуються з геями нібито як геї і домовляються про зустріч.

Якщо хлопець скаже, що йому п'ятнадцять і менше, то це вже стаття. Такий варіант і я в якомусь сенсі підтримую, бо це бридко та неправильно.

Але було й таке, що хлопець, якому було 16-17 років, мав зустрітись із хлопцем, якому 19.

"Окупай, педофіляй" підстерегли цього 19-річного хлопця (хоча йому реально можна було дати 16) і вже навіть хотіли відпускати його, бо він збрехав, що є однолітком того інтернет-знайомого, але, коли він показав документи, то його прикрили, тобто здали міліції.

Можливо в кожного по-своєму проходить цей момент усвідомлення, але шукати сексу в 15 років після переписки з хлопами, кидати свої інтимні фото, бачити інтимні фото інших хлопів, а потім йти з ними кудись трахатись на одну ніч? Я б не сказав, що це нормально, хіба ні?

Суспільство в будь-якому разі реагує на стосунки між повнолітнім і неповнолітнім хлопцем критичніше, ніж на такі ж стосунки натуралів.

Якщо п'ятнадцятирічна дівчина переспить із хлопцем, якому вісімнадцять чи двадцять, то це лише травмує тільки психіку її мами, яка за нею дуже трясеться. Більше це нікого не буде хвилювати.

А якщо п'ятнадцятирічний хлопець переспить з двадцятирічним, то його зненавидить весь світ, вся Україна.

"Окупай педофіляй" націлені не так на викриття педофілії, як на голубих. Тобто напоказ вони підсилають якихось дівчаток, але є й тіньовий бік.

Щоб Ти змінив у Львові?

В Україні дуже демократизувалась суспільна думка. Молодь не так загострює на цьому увагу.

Історія Каті та Ані

Коли і як Ви зрозуміли свою нетрадиційність?

Катя: Я була одружена з чоловіком і у мене є дитина. Я розлучилась з ним і познайомилась з коханою. З чоловіком ми були зовсім різними людьми. Нам важко було разом.

Аня: Я не перший рік з цим живу. Я зрозуміла, що лесбіянка в років 16-17. Я зустрілась з дівчиною, закохалась. Це було перше сильне кохання.

Відрізняється ставлення навколишніх?

Аня: Мені здається, що на даний момент Катя ще не усвідомлює пригнобленості, бо літає в хмарах закоханості.

Катя: Не знаю, насправді мені байдуже як дивляться на мене люди. Хоча, ми стараємось приховувати свої стосунки.

Для чого Ви їх приховуєте?

Катя: Я боюсь, що дізнається колишній чоловік і відсудить в мене дитину. В Україні люди сприймають такі речі дуже критично. Немає жодних законів, які б захищали мене у цій ситуації. А у нього є повне право відсудити дитину.

І як Ти будеш вирішувати цю ситуацію?

Катя: Я позбавлю його батьківських прав і тоді він не зможе забрати дитину. Це єдиний вихід.

Перед тим, як Ти почала зустрічатись з жінкою, то замислювалась над дискримінацією, проблемами гомосексуалістів у Львові?

Катя: Чесно кажучи, не задумувалась. Мені було паралельно. Щодо законів, то я ніколи не була проти. Я вважаю, що кожна людина має право жити з людиною, яку любить. Тепер я зрозуміла наскільки важливі ці закони.

Тобі важко було сказати друзям?

Катя: Ні. Я просто знаю, що деякі друзі можуть обмовитись, а мені це не потрібно. Тому знають не всі.

Аня: Від початку я була в такому захоплені від закоханості, що мені було байдуже. Мої друзі люблять і поважають мене, тому вони сприйняли все адекватно. Ніхто не був проти.

Ніхто з Вас не розповідав батькам?

Аня: Ні, але думаю моя мама здогадується, просто не задає прямі питання, бо не хоче чути відповідей.

Катя: На даний момент я не хочу розповідати, бо нас можуть примусово роз’єднати.

Що потрібно змінити у Львові, щоб Вам було комфортно тут жити?

Катя: Потрібно, щоб прийняли закони про одностатеві шлюби, щоб змінився менталітет людей. Щоб люди сприймали нас нормально. На молодь можна вплинути навіть через соціальні проекти.

Для нас дуже важливо, щоб дитина росла нормально. Щоб не відчувала себе відкинутою в школі, чи деінде. Через це нам хотілося б переїхати кудись, наприклад, в Іспанію. В Україні дитина не зможе вирости нормальною.

Чим відрізняється модель гомосексуальної сім’ї від гетеро?

Катя: Можу сказати на своєму прикладі, що в гомосексуальній сім’ї більше любові. Немає насилля, неповаги. Я постійно з коханою людиною.

Чоловіка я майже не бачила і не через те, що людина була зайнята роботою чи сімейними справами, а просто тому, що він любив собі погуляти.

З моєю дівчиною ми вже біля року разом і за весь цей час провели окремо лише дві ночі. Одного разу в різних кімнатах, а іншого – в різних містах. Ми постійно разом.

Чоловік не допомагав мені ні морально, ні фінансово, ні у вихованні дитини. Ані, людині, яка не є біологічним родичем моїй дитині, вона, чомусь ближча, ніж її рідному батьку. Вона ставиться до моєї дитини, як до своєї. Хоча, звісно, це не залежить від статі. Чоловіки теж різні, просто мій був таким.

Аня: Я не знаю, як можна любити жінку і не любити її дитину. Це щось одне ціле. З жінкою я відчуваю себе набагато спокійніше, комфортніше. Світ навколо мене взагалі не існує. Є тільки дівчина, дитина і я. Жодних думок, жодного негативу.

Але наші люди цього не розуміють. Я думаю, на це дуже впливають релігійні переконання. Християни вважають, що сім’я створюється для продовження роду, а в гомосексуальних сім’ях якщо і є дитина, то жінка була запліднена неприроднім шляхом.

Християнство ніколи не було ні поблажливим, ні розсудливим. Ця віра була жорстокою і залишиться такою.

Плануєте сказати дитині?

Аня: Коли дитина почне цікавитись, тоді так.

Катя: Залежно від того, де ми будемо. Якщо у Львові, то хіба коли вже щось зміниться.

Аня: Також залежить від характеру дитини. Якщо вона готова буде почути правду.

Катя: Страшно за те, як її будуть сприймати люди. Я хвилююсь, щоб її ніхто не ображав, що у неї не буде друзів.

Ви не боїтесь життя, де постійно треба переховуватись навіть від власної дитини?

Аня: Ми живемо в особняку за містом. Якщо б жили в самому Львові, то було б важче. Там доводиться більшість часу сидіти в себе вдома і спілкуватись із закритим колом людей.

Хто легше сприймає Ваші стосунки: чоловіки чи жінки?

Аня: Чоловіки ставляться з цікавістю, а жінки турбуються про дитину. Коли вони дізнаються про нашу ситуацію, то кажуть: "А як же дитина?! Ви подумали про неї?"

Але для дитини краще жити так, ніж з татом-дебілом чи батьками-алкоголіками. Насправді, ти ж не закладаєш дитині любов до жінок, якщо у вас гомосексуальна сім’я.

Навпаки, якщо в сім’ї насильство, тато б’є маму, то дівчинка може почати боятись чоловіків і стане лесбіянкою. У дитини буде психологічна травма. Якщо дівчинка в дитинстві бачить насильство, то коли виросте, також буде дозволяти чоловіку бити себе або стане феміністкою.

Також коли я буваю у когось зі своїх подруг, то часто виникає питання, чи не думають вони, що я можу до них залицятись. Чи не бояться цього.

Ви релігійні?

Аня: Я так.

Ти сама сказала, що християнство агітує за гомофобію. Які тоді в тебе стосунки з Церквою? У християнстві гомосексуальні зв’язки вважаються гріхом. Ти сповідаєшся?

Аня: Я не вважаю, що я повинна сповідатись. Священик ходить тією ж землею і їсть ту ж їжу, що і я. Ця людина має багато своїх гріхів. Я вважаю, що сповідатись потрібно тоді, коли тебе болить і безпосередньо у бік неба, там, де щось чисте та світле.

А взагалі Ти вважаєш це гріхом?

Аня: Та ні. Я вважаю, що більшим гріхом було б, якщо я жила з чоловіком і брехала про те, що люблю його. Діти б росли в ілюзії любові, а насправді все було б брехнею.

Більшість людей зводять гомосексуалізм тільки до плотського бажання? Що для Вас найголовніше в стосунках?

Аня: Якось ми говорили про те, що навіть якби в нашому житті не було сексу, ми б все одно жили разом. Нам добре разом.

Кожен вирішує з ким йому бути. Але, я вважаю, що якщо ти любиш – ти маєш бути з цією людиною.

На мою думку, люди, які кажуть, що гомосексуалізм – це неправильно, помиляються, що кохали коли-небудь. Якщо б вони справді кохали, вони б знали, що від цього почуття нікуди не дінешся, не вилікуєшся і не забудеш.

Ти не боїшся, що твоя дитина перейде через те саме що Ти? чи не було нічого такого страшного, пов’язаного з цією темою?

Катя: Мене не цікавить думка людей. Я лише хвилююсь за дитину.

Коли на вулиці хтось бачить, як два чоловіки або дві жінки йдуть за руку, то батьки кажуть своїм дітям: "Фу, як так можна, та таких стріляти треба".

Дитині це відкладається в голові і виростають гомофоби. Для чого так говорити? Навіть коли гетеросексуальна пара цілується на вулиці, то це негарно. Яка різниця?

Аня: Ми дотримуємось правила не цілуватись на дітях. Можна обійнятись, але облизувати один одного при дітях огидно та некультурно.

Звичайно, коли ти їдеш в маршрутці з коханою людиною, тобі хочеться взяти її за руку, але ти розумієш, що на тебе буде дивитись не одна пара очей і дивитися вони будуть з осудженням.

Та якби це була пара гарних натуралів, то всі б милувались і казали: "Яка гарна пара, які гарні дітки в них будуть!"

Коли ми йдемо вулицею за руку або сидимо в кафе то, звісно, що люди звертають увагу. А ще більше, коли є дитина.

Катя: Але якщо людина надто вразлива до таких ситуацій, то вона не зможе витримати, її любов не пройде ці випробування. Головне  - спокійно реагувати.

Не потрібно у відповідь кричати: "Подивись на себе, курво, на кого ти схожа!" Поглянути, сказати "ок", розвернутись і піти. Все, конфлікт вичерпано.

Якщо любов приглушена страхом – їй не вистачить сил.