У сузір'ї петанку

І ось саме тут будуть розпочинатись мої перші враження про французьку гру петанк, про змагальні миттєвості, а також трохи споминів про ірландську групу U2.

Сотні медалей, кубки та грамоти у батьківському домі на почесному місці.

Мама зберігає їх на окремій полиці у своєму серванті.

І я не маю з цими медалями нічого спільного.

Брат з дитинства грає в футбол і гандбол, а ще теніс та інші ігри. Спортивний фанат, одним словом.

Всіх цих його захоплень я аж ніяк не поділяла.

Остаточно зненавиділа його футболи, коли у нас з’явилось кабельне телебачення і кілька каналів, де постійно транслювали футбол.

Моїм спортом у студентські часи бути рок-концерти, де стрибаєш по кілька годин і не відчуваєш жодної втоми, а додому повертаєшся мокрий та щасливий.

А сьогодні – це ранкова зарядка і пробіжки в парку, які, не так заради спорту чи змагань, а задля задоволення.

Цієї весни я познайомилась з хлопцями, які грають у петанк, найпопулярнішу гру серед французів. А потім було інтерв’ю з чемпіоном України з петанку Іваном Паламарчуком, перші спроби і усвідомлення, що від однієї медальки я б таки не відмовилась.

З правилами гри все просто і конкретно. Головна мета – кинути приблизно 700 грамову металеву кулю найближче до кошонета, маленької дерев’якої кульки.

А от з самою грою не так все й елементарно.

Тренери або досвідчені петанкісти поруч говорять про закони фізики, про кидання куль "дугою", радять думати про траєкторію, але це тобі навряд чи допоможе у перший раз. Тільки власний досвід, тільки хардкор.

З першого разу у мене нічого не вдавалось з петанком, кулі виривались з рук і летіли у різні сторони, тільки не до кошонета, тільки, не туди, куди треба.

З цією грою, напевно, так само як з оливками, з першого разу не оціниш смаку.

Другий раз було вже цікавіше, були вже попадання в ціль і перші перемоги. А вже цієї неділі були мої перші змагання з петанку.

На ігровому майданчику біля Порохової вежі у неділю з самого ранку багато людей. Група хлопців, "у майках важких від солоного поту" грають в баскетбол.

Львівські мамусі приводять своїх дітей на дитячий майданчик поруч.

Тут вони викидають усю свою енергію, таке враження, що безкінечну, стрибаючи на батуті, підіймаючись на найвищі драбинки, б’ються за місце на гойдалках.

Кататись верхи на поні погоджуються найменші або найспокійніші дітки.

Поруч, на лавочках більш пасивні львів’яни п’ють пиво. Троє старших вуйків, які, напевно, як і більшість українських чоловіків не визнають іншого спорту, ніж футбол, з цікавістю і з морозивом в руках дивляться допитливо, що за металеві кулі кидають всі ці хлопчики та дівчатка.

Великі групи туристів, відволікаються від кількагодинних розповідей екскурсоводів і спостерігають за розвагами львів’ян.

Дорогою проїжджають байкери на своїх важких і ще важчих мотоциклах, за ними автоколона вболівальників "Карпат".

З-поміж тої великої кількості людей петанкіста впізнаєш тільки за кулями в руках.

У петанк може грати будь-хто, і будь в чому: чи в зручних кросівках, спортивках, чи модних штанах лососевого кольору і взутті дорогого бренду, або як відомі француженки – у коротких спідницях і навіть на каблуках.

У цьому шаленому ритмі міста якось дуже органічно виглядає цей петанк. Змагання тривають протягом дня і не набридають, петанк не обмежується тільки фізичною активністю.

"Це найбільш соціальна гра" – чую за спиною розмову своїх суперників, які спілкуються у той час, коли я намагаюсь вдало кинути кулю.

Друг питає про петанк, в чому кайф? Давні римляни, наприклад, грали в цю гру, щоб вміти точно потрапляти камінням у потрібну ціль, а давні греки відпрацьовували дальність кидка.

Для львівських блогерів, які першими у Львові почали грали в петанк, це, напевно, можливість проводити свої офлайнові зустрічі, спілкуватись між собою наживо.

Для когось – це можливість подорожувати. А для когось, виключно спортивний інтерес, першість на змаганнях і медалі.

Тарас Прохасько говорить, що не треба все сприймати безпосередньо.

Медальку я так й не отримала і не буду брехати, що обійшлось без розпачу. Але це не те, що найбільше запам’яталось.

Якщо я не отримала перемоги, то я отримала під час цього турніру добрий стимул і натхнення, як мінімум  до одного матеріалу, і не про петанк, і не про спорт.

Просто раптом виявляється, що хтось з петанкістів знає більше про твою улюблену групу і ти повертаєшся додому, переслуховуєш всі альбоми та знаходиш у текстах необхідні теми.

Ось до чого тут U2, ось до чого петанк – "найбільш соціальна гра".

У першому львівському турнірі з петанку взяло участь 5 команд: Зелені леви, Ми – тверезі, А-team, Вишні в тісті, Зелені леви-2.

Перше місце отримала команда Зелені леви (Микола Дудик та Захарко Назар), друге – А-team (Альона Дрючило і Антон Попов), третє – Ми – тверезі (Іван Паламарчук і Олег Піх), четверте – Зелені леви-2 (Діма Пуш і Мар’яна Гембусь), п’яте – Вишні в тісті (Оля Вишня і Роман Голубовський).

А вже цього тижня в Ужгороді розпочнеться міжнародний турнір з петанку, куди приїде Президент Всесвітньої федерації петанку Клод Азема. На цих змаганнях Львів представлятиме команда Leopolis (чемпіон України з петанку і президент ПК Леополіс Іван Паламарчук та почесний президент ПК Леополіс Олег Піх).