Story про One story

На журфаці амбітності студентів немає меж, у всіх купа ідей, і таке враження що от-от і кожен стане суперстаром блакитних екранів.

Але є одне але, ми, студенти, вміємо багато і гарно говорити, а от довести свої мрії й проекти до реального втілення спроможні одиниці. 

Остап не схожий на інших, якщо мова йде про тих, з якими я знайома.

Він, не лише мріє, але й робить, робить щось СВОЄ.

Власний блог людських історій.

На свої 19 це вже його третя спроба блогіну, яка за два місяці стала куди популярнішою, ніж попередні.

Зараз майже всі на факультеті журналістики знають про One Story Blog.

З чого усе починається

Я хотів вступити на журфак ще з 8 класу, то була велика мрія. Писати новини це добре, але мені завжди хотілось чогось іншого. Того, що б межувало з літературою і журналістикою водночас.

Майже рік тому, напркінці травня, факультет організовував два майстеркласи з польським журналістом Моравецьким.

Його виступи були лише польською мовою, тому студентів було небагато. Він працює в жанрі художнього репоражу. Оце мене дійсно зацікавило. 

По-друге, у мене багато друзів, котрі мають успішні блоги та інформаційні сайти. Сергій Пішковцій, мій знайомий, робить "Inspired", інший товариш – "Be Sparkle", в який я дописував.

Обидва ресурси вже досить відомі. Цьогоріч моя подруга перемогла в The Bobs-2014 з мікроблогіну, зокрема в Twitter.

І я усвідомив, що теж так хочу! 

Хтозна-коли Остап почав би публікувати свої story, якби не курсова.

Безумовно, його ніхто не змушував, ще в жовтні вибрати тему "Просування та підтримка власного блогу", та щось підказує, що окрім амбіцій, завзяття та цікавості, таке слово як "ТРЕБА" пришвидшило рух стартапу вкінці березня.

Хіба та курсова коли-небудь в житті згодиться?

Курсову я не міг написати без блогу. Це був стимул не закидати блог, працювати над ним постійно.

У тебе завжди є dead-line, тобі постійно треба просувати публікації, читати спеціалізовану літературу, щоб робити це грамотно. Аналізувати все і вчитись на власному досвіді.

Ідеї

Їх завжди купа, проте адекватних, тих, які б "пішли", виявляється, не так і багато. Спочатку думав, що публікуватиму історії, в яких люди розповідають про свої сни, але це здалось мені несерйозним.

Цей стартап у мене не перший, маю ще два блоги. Один був нетематичним, інший – пізнавальний. Я вів його минулого року, проте, зараз майже не приділяю цьому часу.

Я збагнув, необхідно щось абсолютно нове, але разом з тим, щоб це нове стало популярним.

Скажу відразу,що ідею зі стелі не взяв.

"Правила життя" на Esquire – це те, що мене надихнуло. Проте, писати те саме – не варіант.

Я радився з друзями і знайомими, досвідченими блогерами, багато читав публікацій в інтернеті, щоб бути в курсі трендів.

І ось він мій One Story Blog. Це колекція спогадів. Одна людина розповідає одну найбільш захопливу, шокуючу й вражаючу історію з свого життя. А я роблю літературне оформлення тексту.

Особливість блогу

Ідея створити саме такий блог у мене виникла влітку 2013, перше інтерв’ю відбулось ще восени, але було запощене лише у квітні наступного року.

Зараз, за два місяці активної роботи над блогом, є десять історій. Публікації відбуваються раз в тиждень.

Усі історії різні, але стилістично схожі: вони написані від першої особи, починаються з фрази "Я ніколи не забудУ". Також я не вказую прізвища моїх співбесідників, лише ім’я, вік, професію, національність, якщо це необхідно.

З першого погляду не здасться, але One Story Blog написаний на платформі WordPress.

Стиль, яким я користуюсь, – це звичайний готовий шаблон, просто мені він дуже сподобався.

Щоправда, синій, основний логотип, я придумав і зробив сам.

Правила і просування One StoryBlog

У мене є кілька правил, якими я користуюсь коли пишу і поширюю.

Перше і найголовніше, це те, що є визначальним саме для журналістики, – правда, правда і нічого окрім правди. Усі розмови записані на диктофон.

Це доказ того, що мені розказують.

Друге правило – багато читати! Не лише інші блоги чи науково-популярну літературу, а художню, зокрема. Це можливо не лише з моєю специфікою роботи, а й для буль-кого, хто пише.

У просуванні блогів схожого типу, та і загалом, важлива періодичність, як говорив раніше. Це – одна історія, одна людина, щотижня.

Я використав цікавий прийом: інтригу. Намагаюсь постійно анонсувати кожну наступну історію найяскравішою цитатою. Читачів це, звісно, вабить.

Але змушує мене працювати на випередження, завжди мати кілька готових історій наперед. Є і плюс – маю простір для маневру.

Коли готувався до курсової, читав багато літератури з просування в соцмережах, а зараз це продуктивно і активно використовую.

Хвилі найбільшої відвідуваності, звісно, в день публікації. Проте, щоб результативно поширювати блог, одного репосту в соцмережи в тиждень замало.

Писати щодня, мовляв "заходьте-читайте" – це не лише банально, а навіть відлякує читача. Тому я щодня намагаюсь невимушено нагадувати про блог.

Наприклад, пишу, що іду на інтерв’ю, або ж ставлю друзям у Facebook питання про блог та історії, провокую на дискусію. Чим більше коментарів, тим частіше моя новина з’являється у стрічці – відвідуваність росте.

В середньому маю понад 100 перегядів в день. Це замало, адже я наразі просуваю блог лише в соціальних мережах, а не в пошуковиках.

50-53 відвідувачі – це досить невилика цифра, як для нормального блогу, але моєму стартапу лише два місяці, ще й до того сторінка абсолютно не розпіарена.

З One Story Blog я полюбив помаранчевий колір. Бо коли заходжу на статистику відвідуваності у Світі, у цей колір пофарбовані переходи з різни куточків Земної кулі.

Звісно, найяскравіше – це Україна, Польща, Штати. Дивують, але неймовірно тішать переходи із Саудівської Аравії, Індонезії, Катару і, навіть, з Гонконгу.

Африка, Південна Америка, Австралія у мене ще білі. 

Історії

Та в мене нема ніякої цікавої історії, щоб тобі розказати. Приблизно якось так може початись розмова, що переросте у нову публікацію.

Або ж зовсім навпаки: "У мене так багато історій, що я не знаю, яку вибрати".

Історії не схожі одна на одну: одну мені розповідають понад 1,5 години, іншу – за 3 хвилини. Але всі вони особливі.

Моя перша історвя – була грандіозною.

Восени я координував мистецький фестиваль, приїхало купа митців з Польщі. Ми знімали фільм про аромати Львову. Там я і познайомився зі своїм першим героєм.

Гжегож Корчак – режисер. Коли я попросив його про інтерв’ю, він, напевно, не відразу зрозумів, що я від нього хочу, проте не відмовився.

Вечір, хостел, його номер. А він без поняття яку саме історію мені розповісти, бо їх у нього купа. Гжегож посилає мене за плящиною. Я знав його ледве другий день, проте для душевної розмови ніщо не стало на заваді.

Мій герой і я сиділи до півночі в компанії ще однієї творчої людини. 

Але прикольно вийшло, та і в мене польська стала кращою в кінці інтерв’ю, хоча мені після "Мороші", може, так лише здавалось.

Відтоді я стараюсь проводити такі інтерв'ю за алкоголем.

Старт важливий, а тут він ще й такий неординарний: "Подорож на Гренландію". Хто може похвалитись такою пригодою? Історія вийшла класна.

 

Коли прийшов час писати третю історію для One Story Blog, у мене виник дефіцит героїв. А стаття була необхідна просто терміново.

І що ви думаєте? Я брав інтерв’ю у власної мами. Вона в молодості танцювала у колективі, часто їздила із виступами закордон, тому багато нам про це розповідала.

Вмовляти на інтерв’ю її довелось довго. Вона – викладачка в коледжі, а мій блог читають її студенти. Але мені вдалось це зробити.

Це дивно, брати інтерв’ю в людини, яку ти дуже, ну надто добре, знаєш.

Я знаю як моя мати говорить в повсякденному житті, але варто мені було увімкнути диктофон – зі мною заговорила викладачка на лекції. Мова була літературна, виважена.

Не боятись!

Кожного стартапера, який замислив щось серйозніше, ніж просто викладати селфі в Instagram, розриває думка: "А якщо не піде?", проте тут в Остапа є свої лайфхаки.

Я 18 баксів за домен заплатив. Ні, це, звісно, невеликі гроші, але все ж. У мене курсова висіла – проект просто змушений був "піти".

Починати з чогось треба, якщо постійно боятися і думати, що нічого не вийде, то дійсно, нічого так не вийде.

Так, ідея One Story Blog спочатку здається банальною, перегукується з темами шкільних творів а-ля "найцікавіший день мого життя", "як я провів літо".

Загалом у мережі про таке багато пишуть. Та це не збило мене зі шляху. Я вирішив, якщо це має бути щось серйзне – воно повинне бути якісним і граним.

Перша публікація, перше квітня – і понеслась!