Василь Боєчко: Люди перетворили просту Божу віру у фантастику

Варіанти продовжують досліджувати географію та природу львівських Церков, конфесій та деномінацій.

З чого розпочалось Ваше духовне життя?

Я народився 6 вересня 1937 року неподалік від старовинного княжого міста Галич у селі Старий Мартинів на березі ріки Дністер.

Там я прожив сімнадцять років, закінчив десятилітку та поїхав поступати до львівського університету.

В університеті я провчився чотири роки і на п'ятому був виключений за релігійні переконання. У 1958 році була армійська служба, а потім ув’язнення.

За радянської влади наша Церква ніколи не була офіційно визнана. Нас називали як завгодно, але тільки не Церквою.

Тільки у 1989 році нам надали статус офіційної Церкви. Ми організували оргкомітет та координаційну раду єпископів. Моя праця була спрямована на те, щоб зібрати репресовану десятиліттями Церкву в єдиний організм.

Я відповідав за західне крило Радянського Союзу: Прибалтика, Білорусія, Україна, частина місцевостей на Кавказі та декілька областей РФ.

Чотири роки я працював в Москві, і щоб досягти мети мені треба було скликати перший установчий з’їзд. Також там я відновлював наше видання (що було започатковане ще в Польщі) і це був часопис "Примиритель".

У 1992 році я повернувся до Львова. Тут я був запрошений на Львівське телебачення, де й розпочав вести регулярні духовно-просвітницькі передачі з циклу "Вічне джерело", що виходять в ефір й до сьогодні

Зараз у Львові є чотири общини, де є понад 500 членів. Також є біля двадцяти менших общин.

Я був посвячений у єпископи ще за тоталітарного режиму. Також я є доктором теології та членом національної спілки журналістів України.

Як живе Ваша Церква у період зростання у суспільстві атеїстичних настроїв?

Ми ніколи не мали жодних реальних причин щодо претензій до української влади, хоч вона мала різне керівництво та різних президентів. Ми ніколи не відчували на собі жодних утисків чи обмежень у нашій діяльності по всій території країни.

Я голова старійшин в Україні і тому ситуацію знаю достеменно.

А щоб у вірян була якась зневіра, занепад чи духовна апатія, то цього нема. Церква завжди перебуває у динаміці зростання. У нас не прихожанство, а членство. Тобто у нас свідомі люди, які з доброї волі вступають до Церкви через водне хрещення. Ріст ніколи не був у мінусі.

А те, що ми зараз переживаємо такий час, то, напевне, не лише в нашій Церкві зростає духовна свідомість, активність та молитовна жертовність.

Динаміка Церкви є позитивною.

Як Ви працюєте з молоддю? Чи застосовуєте Ви якісь нові методи для праці з ними?

Ми не маємо якихось особливих засобів або методів заохочення. Якби гарно не була витворена штучна квітка, але бджілка ніколи на неї на сяде, бо вона шукає там, де є нектар, де є медонос.

Молодь має просто бачити, що в Церкві є активність, є актуальне прикладне служіння, а не просто люди прийшли, відслужили та пішли.

Ми маємо багато векторів діяльності: недільна школа, догляд за хворими, в’язничні та вуличні служіння, служіння у дитячих будинках.

Тривалий час ми вели доброчинне господарство, щоб не простягати руки закордон. Ми самі вирощували овочі і зернові.

Ми маємо дорослий, молодіжний та два дитячі хори. Маємо літературний гурток.

І молодь сама собі шукає та знаходить місце під сонцем. Ми лише сприяємо ініціативам.

Літом ми проводимо кілька заїздів дитячих таборів від найменших до юнацтва. Волонтерами, вчителями і наставниками там якраз є молодь. Вони мають велике поле діяльності, і саме це їх якраз й заохочує.

Коли творча людина бачить, що вона є незайвою в Церкві, то такої Церкви вона й буде триматися.

Чи присутнє у Вашій Церкві таке явище як глосолялія?

Це безумовна ознака присутності Святого Духу. Коли апостоли молилися в єрусалимській світлиці, то на них зійшов Святий Дух і вони говорили різними мовами.

У п’ятидесятництві продовжується й до нині, тому, що Апостол Петро сказав, що "ця обітниця належить усім тим далеким, кого тільки покличе Господь Бог".

Звичайно, що ми маємо відповідні євангельські настанови, але цим також не потрібно зловживати, тому, що прославляння Господа іншими мовами – це є персональний дар віруючої людини.

Він може служити і для громади, але для цього також має бути в Церкві й дар вияснення. Тобто надприродний дар, бо це не звичайний перекладач.

Одна людина сповнюється Духом Святим і говорить невідомі речі на іншій мові, інша ж людина, яка не знає цієї мови, під натхненням Духа Святого вияснює це все для громади. Це, іншими словами, пророче служіння.

Тому це практикується в сучасному п’ятидесятництві та в нашій громаді.

Чи практикуєте Ви зцілення?

Звичайно. Ми називаємось Церквою християн віри євангельської і тому ми практикуємо усе, що залишено нам Христом та апостолами в Новому Заповіті.

Перед вознесінням на небо Христос казав, що віруючих в нього будуть супроводжуватимуть такі ознаки, що вони імен Його будуть демонів виганяти, будуть руки класти на хворих і ті будуть здорові, будуть говорити іншими мовами, а навіть якщо щось смертоносне вип’ють, то воно не зашкодить їм.

Зцілюють через молитву, оливопомазання та через покладання рук.

Найчастіше ми практикуємо зцілення через покладання рук. Але, звичайно, що не традиційно, мовляв, комусь захотілось, то покладіть на мене руки.

Тут має бути Божественне натхнення, служитель Церкви повинен відчувати у собі присутність Духа Святого, має відчувати, що він має право на це, що Господь хоче його руками зцілити саме цю людину.

Звичайно, що ми маємо чимало прикладів чудесного зцілення людей і навіть тих, які були у невиліковних хворобах. Господь їм повернув здоров’я.

Хто може зцілювати?

Яків говорить "нехай покличуть пресвітерів церкви", але у Марка "віруючих у мене будуть супроводжувати такі ознаки". Тобто – будь-хто. Божа благодать дається рівною мірою.

Так, що кожна людина, яка живе порядно, як казав Христос "якщо ви прибудете в мені, а слова мої прибудуть у вас, тоді просіть чого бажаєте і буде вам від Отця Небесного".

Доступ до цієї благодаті має кожна віруюча людина.

На Вас сходила ця благодать?

Звичайно. Як без цього? Інакше б я не виправдовував свого стану.

Як це відбулось вперше?

Все це робить довіра до Господа. Він сказав, що віруючій людина дане це право. Я знаю, що живу в гармонії з Господом. Це точно.

Як я знаю? Якщо я їду згідно правил дорожнього руху, тому мені не має чого боятись інспекції.

Для того, щоб зцілювати не потрібно мати спеціальну підготовку чи висвячення, це дається з вірою.

Я пам’ятаю перше зцілення. Була одна старша пані у великій біді, її турбували страшенні головні болі, і вона випивала в добу 2-3 упаковки сильного знеболювального, але їй це не допомагало. Вона замотувала голову у великі теплі хустки.

Про нас вона десь прочитала, чи хтось їй сказав. Вона прийшла і сказала, що хоче, що ми помолились з нею.

Це мусить бути контакт віри і хворого. Чуда б не сталось, якби ця людина не довірялась, чи не вірила слову Божому. Обов'язково має бути контактна віра.

Це було велике переживання, але пані буквально в той самий момент зняла хустки і нічого їй вже не боліло. Вона повернулась в село, і все в неї добре.

Бачили сивого чоловіка на вході? Цієї весни помирала його дружина. Майже кілька тижнів вона нічого взагалі навіть не їла. Так сім’я попросила прийти і просто помолитися.

Ми не ходимо спеціально, щоб зцілити. Ми просто молимося, ми передаємо цю людину Тому, Хто має право над людським життям.

Того ж дня вона почала нормально їсти та піднялась на ноги. Тепер вона регулярно ходить в церкву та є зовсім здоровою людиною.

Неймовірно.

Дуже прикро, що просту віру Божу люди перетворили майже у фантастику, неймовірність.

Що треба йти у святі місця, звертатись до якихось особливих людей відділених від світу. А ця благодать належить всім далеким, кого тільки покличе Господь.

Які у Вашої спільноти стосунки з іншими конфесіями Львова?

Наша громада маємо широке коло контактності. У мене не має в цілому світі жодного ворога і немає тих людей, які були б мені неприємними.

Доказом того є те, що я майже двадцять три роки в прямому ефірі та знаходжу через слово Боже нормальні стосунки з усіма людьми.

Природа християнина повинна бути мирною: "Блаженні миротворці, бо вони будуть наречені синами божими".

Це моє кредо – ніколи не впадати у спокусу загострення стосунків. І навіть якщо є люди, які не мають мирного духу в собі, то переді мною стоїть завдання подолати їхню негативність.

Мене питаються, чи були колись у нашої сім’ї недобрі сусіди. Були. Але ми завжди робили їх добрими.

Наша офіційна назва – Українська християнська місія відродження і милосердя. І якби ми були у замкнутому колі, чи з якимись найменшими фобіями, то нам було би надзвичайно важко працювати.

Я зажди дивлюсь на людину, як на вище творіння Боже. Якщо людина є недосконалою, то не вона така народилась, не Бог її такою створив, а відповідне середовище зробило її такою.

Нас звинувачують у тому, що ми "потоптали Діву Марію", що ми "зрадили батьківську віру". Я на них не ображаюсь. Таке середовище, так їх так виховували.

Я дав в ефір декілька проповідей про Діву Марію, Матір Ісуса Христа та показав мільйонам людей те, яким шанобливим є наше ставлення до Благословенної між жінками.

Ми маємо якнайкращі стосунки з усіма ієрархами усіх львівських Церков, з православними, католиками і протестантами.

Жити мирно – це найбільший скарб. Мир не падає з неба, як манна, його треба створювати і головне – зберігати.

Чи якось вирішується питання храмового комплексу на Пекарській 57-59?

Справа зрушила з мертвого місця. Через деякий час після листа, що ми надіслали у Київ, мені подзвонив радник прем’єр-міністра.

Мені сказали, що якщо зараз застосовувати силові засоби, щоб скасувати постанову Азарова, то це викличе дуже серйозне збурення в країні. А у нас уже й так занадто багато проблеми.

Радник намагався мене переконати, що все мусить бути так, як є, але вони докладуть максимум зусиль, щоб питання приміщення, які єпископ Львівський і Галицький Філарет обіцяв нам передати,якнайшвидше розглянули на Синоді.

Але ми встигли усно домовитись, аби УПЦ МП зняли замок. Так й сталось,і минулих вихідних ми вже мали спільну толоку: упорядкували територію прибрали сміття, вирубали чагарники.

Працювали весь день дружньо та наполегливо, як православні, так і наша громада. Тепер чекаємо на Синод і відповідно, дозвіл Філарета на розмежування території.

Я знаю, що Ваша громада опікується переселенцями зі Сходу.

Коли почалась агресія з боку іншої держави, то до нас відбувся наплив переселенців з Криму та східних регіонів. Ми годували понад 120-130 людей.

І, звісно, що одна громада не могла би справитись зі такою кількістю переселенців, де було сорок дітей. Це велика відповідальність. Були сім’ї з дітьми (в одній – п'ятеро дітей, а інша з двома), одна жінка у нас навіть тут народила, ще інша – вагітна.

Я навіть не можу сказати, як вони нас знайшли – чи через інтернет, чи через знайомих.

З часом вони знайшли роботу, хтось знайшов інше житло, хтось таки лишився в домі милосердя. Зараз кримчан фактично вже нема. Але як тільки вони почали знаходити собі місце під сонцем, то почалась агресія на Сході, і тому все більше й більше почало прибувати людей зі східних областей.

Ми якраз підготовили будинок милосердя для потреб сиротинець, колишнє військове містечко реорганізували як притулок для знедолених похилого віку. Ми були готові до цього.

Цьому також сприяла адміністрація міста, але забезпечення було наше.

Таким чином у нас постійно перебуває біля сімдесяти осіб, а також понад сорок дітей. Ще дванадцять дітей (4-7 років) та чотири опікуни – це приватний дитячий будинок з Маріуполя.

Ми виконуємо свій християнський обов’язок, бо коли людина в біді, то їй треба допомогти.

Хто за релігійним сповіданням є Вашими переселенцями?

Ми приймаємо будь-кого. Це наш принцип. Милосердя, як і проповідь Євангелії, не має права бути конфесійними.

Тому в неділю вони ідуть на богослужіння, якщо є транспорт – усі їдуть сюди, а якщо ні – ідуть у ті церкви, що є їм ближчими до яких вони ходили до трагічних подій.

Ми не питаємо чому – ми рятуємо людей. Ми не допитуємось про конфесійну орієнтацію.

Хто Вам допомагає в утриманні переселенців?

Ми не могли би своїми власними силами утримувати таку кількість людей. Уявіть, якщо б ми були би замкнуті конфесійно.

Це дало резонанс, бо ми не дуже відомі, наприклад, у Винниках, де до того у нас були різні стосунки з адміністрацією.

А зараз заступники голови постійно заглядають до нас. Вони, наприклад, організували дітям екскурсію в Карпати.

Люди з ринків привозили трохи продуктів. Це невелика доля у забезпеченні, але люди відшукали в собі відчуття родинності, бо чужої біди не буває. Також часто відгукуються люди, яких ми раніше навіть не знали.

У нас нема такої ситуації, що нема чим годувати людей. Тримати дітей голодними – це не милосердя.

Що Ви думаєте про події на сході України?

Будь-яке насильство – продукція сатани, а військове протистояння між людьми – це вершина цього насильства.

Люди, які живуть в гармонії з Богом, ніколи би не спровокували насильницькі дії одне проти одного. Христос застеріг людину не лише любити ближнього свого, але й ворога.

Це результат безбожності, це результат того, що Церква не зуміла виконати своєї основної функції, миротворчої функції в державі.

Як можна вважати Церкву нормальною духовною інституцією, якщо вона зберігає повне мовчання, коли правителі країни чинять такі жахливі злочини і кровопролиття?

Це жниво засіву байдужості, лібералізму, духовного примітивізму, ксенофобії, що народжуються на ґрунті боговідступництва

Якби люди справді вірили у Бога, то Церква повинна би перша сказала своїм правителям, що "не годиться тобі". Сказала би так, як це сказав Іван Хреститель до Ірода, що "не годиться тобі мати дружину твого рідного брата". І саме за це йому відрубали голову.

Звичайно, що ми не можемо дивитися на це все тільки по-філософськи, ми робимо все, що ми можемо, щоб дати людям правлене розуміння, звідки це починається, звідки береться те жало смерті.

Сайт Української християнської місії відродження і милосердя

Відеоканал Церкви Воскресіння