Індустріальні об'єкти Львова: міська Газівня

Оскільки ми говоримо про них у контексті міської культурної спадщини, то для наших оглядів були відібрані лише вже недіючі виробництва, які сьогодні простоюють, або використовуються для інших цілей.

Що:

Майже в самому центрі Львова розмістилося невеличке промислове містечко – колишній міський Газовий заклад, потім, за радянських часів, перетворений у  завод газової апаратури, а сьогодні – у офісно-виробничий вулик. Комплекс представляє європейську промислову архітектуру другої половини 19 століття.

Де:

Квартал між вулицями Газова та Джерельна. Потрапити на територію можна через браму-проїзд з вулиці Газової або таємними стежками з вулиці Джерельної.  

Що було:

Історія Газового закладу розпочалася у 1858 році, коли згідно з угодою між львівським магістратом та Континентальним газовим товариством з німецького міста Дассау (Дашава) у Львові з’явилося власне виробництво газу з кам’яного вугілля. Під його будівництво відвели територію торговища худобою, яке перемістили далі на північ. Газівня спочатку перебувала у приватній власності товариства на умовах концесії, тобто лише на певний період часу, після якого місто могло викупити підприємство. Перехід закладу до міста планувався вже за 25 років, однак, через фінансові проблеми магістрату, це сталося лише у 1898 р.

Газівня працювала на кам’яному вугіллі, що завозилося з Прусії. Тут вироблявся не лише газ, а й різні побічні продукти – смоли, аміак, нашатирний спирт, кокс. На території заводу розміщувалися численні цехи, лабораторії, нагромаджуючі резервуари. Заклад мав свою хімічну фабрику на Підзамчі, з якою був поєднаний власними трамвайними шляхами, через які також доставлялися вантажі з залізниці. В 1930-х роках міська влада планувала перемістити газове виробництво на Підзамче та збудувати там новий, ще більший заклад. Однак, ці наміри так і не були реалізовані.

Після Другої світової війни, коли Львів опинився під радянською владою, виробництво газу таки перенесли – на вулицю Золоту. А в будівлях Газівні розташувалися потужності заводу "Укргазапарат", згодом перейменованого у Львівський завод газової апаратури.

Що тепер:

Хоча сьогодні комплекс Газівні перебуває у занедбаному стані, тут ще збереглося ціле промислове містечко з центральною площею, на якій красується водонапірна вежа. Будівлі дуже різні, але всі цікаві. На даху довгого одноповерхового будинку, що виходить фасадом на площу ще красується оригінальна старовинна черепиця. На жаль, на інших спорудах вона вже змінена на сучасні дешеві аналоги.

У спорудах комплексу розташувалися найрізноманітніші установи та контори - від банків до пекарні, стоматологічного кабінету, хостелу, автошколи, прокату карнавальних костюмів чи університету економіки та права. Припарковані велосипеди біля одного будинку видають офіс IT-фірми.

Окрема тема – стан будівель. Половина з них вже пережила радикальну реставрацію. Половина продовжує переживати радикальний занепад. Перше враження від споглядання цих споруд - занепад все-таки краще ніж реставрація.

Закинуті цехи ще зберегли свій промисловий шик, суворі червоні цегляні стіни  а-ля індустріальний Манчестер, псевдо-готичне оформлення, націлене в небо. У порівнянні з ними, загосподаровані будинки, вкриті свіжою фарбою та побілкою, все-таки виглядають як бідні родичі. Деякі відновлені споруди ще намагаються зберігати якийсь стиль, завдяки однотональному кольору фасаду чи підкресленим (хоч і доволі іграшково) або відносно збереженим цегляним фактурам. Тоді як інші просто брутально знищені солодко-рагульським оформленням і тепер нагадують більше новобудови для новобагатьків ніж спадок індустріальної епохи.

Добре, що хоча б паб-ресторація Gas Station частково зберегла важкий індустріальний стиль.

Сподіваємося, що львівська Газівня (якщо не вся, то хоча б залишки незайнятих цехів) ще чекає гідної реставрації або ревіталізації. В молодому архітектурному середовищі Львова вже спостерігалися спроби творчого перепроектування комплексу (Варіанти сподіваються незабаром ознайомити читачів з цими проектами) і можна сподіватися, що газове містечко і надалі турбуватиме помисли львівських архітекторів.