Попси попса (vol. 4)

Євромайдан мав принести спраглій львівській культурі хоч якісь натяки на те, що так давно очікували пророки – фонтануючий оргазм нових звуків, нових відкриттів та нових проривів.

Януковича, Сала і Сех вже не має (отже й не має тих, хто міг би заважати розвитку патріотичної львівської музики у культурній столиці України), а керівничка управління культури Львівської міської ради Ірина Подоляк іде у нардепки.

І хоча Львів вже давно не є культурною столицею України, але у ньому періодично дріботять та вовтузяться різні колективи, гурти, групи та виконавці.

Науці невідомо, що аж так вплинуло на підвищену активізацію львівської попси. Можливо, що це війна. Але також, можливо, що це – агонія туристичного Львова.

Ледве не щодня з'являються нові кліпи, ледве не щовечора – концерти, і ледве не щоночі – підвальні квартирники.

І сьогодні на розгляді ще одні набундючені потуги пафосного вдавання з себе полум'яних патріотів на ниві військової кон'юнктури.

У цих інфантильних ілюзіях виконавців та гурти намагаються дерти свої горлянки за рідну країну, але це більше схоже на протестний крик безсилля супроти власної вторинності та нецікавості, супроти нездійсненних спроб звільнитись від чужих голосів, думок та ідей.

Катерина Басюк та Іван Сюсько "33 москалики"

Дитячий садочок з УКУ бавиться у студентський фольклор і дуже з того тішиться, хоча, як свідчить увесь попередній досвід, у майбутньому їм світить хіба що рівень кавер-бенду.

Аматорство виконавців та авторів слів продукує ілюзорні хмари фальшивої щирості, де можна косити під Крихітку і так ліберально бакланити порядки Бандери.

Малятка непереконливо у певних місцях натякають на протестність репкору, але це лише кліше. На дівчачих вокалах тут тихо проривається манікальна істерія від нереалізованості ніжної вкраїнської душі.

Ілюзії створюють цілі діалоги про міфічну нетолерантність треку та натяки на якийсь культурний прорив, але без жодного натяку на самоіронію усе це перебирання пальцями більше схоже на жахливий приклад пропаганди власних кошмарів, які сміливо можна було залишити десь під вологою подушкою.

Мері "На шматки"

Гурток патріотичної кон'юнктури продовжує блукати колом і вже навіть такі відверті попсо-рокери, як Мері хочуть щось сказати на злобу дня.

Гурт Мері намагається дати того славнозвісного драйву, але все одно звучать, як "Попытка № 5". Щоб подолати таку віагрову залежність від бажання здаватись кращими вони ще дають алюзії на Цоя та самопідбадьорюються захриплою брутальністю.

Тут також хочуть дати протестного репкору та бажання бути мужнім, але це знову схоже на самонавіювання попсового колективу, який так смішно намагається висловити свою громадянську позицію, бо це, тіпа, тренд.

Скрябін "Історія"

Трек з останнього альбому Скрябіна, де відразу відчувають моменти колишньої слави великого артиста з його любов'ю до 80-х.

У Скрябіна усе просто, зрозуміло та навіщо, а не так як у навколишніх аматорів.

Стадіонний масштаб треку не має дитячих пантів а-ля бавлення гітарними примочками і наближений до реального життя настільки, наскільки це дозволяє шизоїдна атмосфера навколо.

"Історія" має розгублену атмосферу навколишньої параноїдальності і не має відповідей на запитання, бо укуїсти, Мері та Патриція – їх вже мають і навіть свято у них переконані.

Патриція "О, Дивний Час!" та "Давай!"

Кавер-гурт Патриція продовжує жувати соплі під час свого дитячого хрестового походу на власні авторитети.

Буквальне втілення постулатів своїх натхненників – це завжди щось з галузі гумористичного реготання з довбання лобом стіни і на "О, Дивний Час!" дуже смішно слухати, як Патриція хоче бути Ставочком Ельзи з усім їх шлейфом запозичень зі скарбнички світової музики.

"Давай!" – це ще одне продовження наказової звички українських попсо-рокерів про той ймовірний день, замість того, щоб нарешті взяти і щось зробити зараз.

У такій гіпотетичності можливого втілення заклику десь, там, колись у той день стільки безсилля, що заклики про зміну країни та слова про те, що "нам є що сказати" вже є маячнею та профанацією самого Євромайдану.

Що взагалі можуть сказати кавер-гурти, окрім слів про власне бездарне існування.