Наш формат рагулів

І тому трохи незрозуміло для чого Бонд писав свій програмний текст про той історичний момент, коли актуальні вишиванки та тризуби нарешті (о, Боже) гордо замайоріли на грудях та персах свідомого покоління без жодних натяків на всезагальне жлобство та локальний рагулізм.

Лише мить тривали ті враження, що нарешті такі приклади львівського рагулізму, як "Дякую тобі Господи, що я не москаль" та "Поцілуй мене, бо я українка" остаточно відійшли у минуле, нарешті сягнули своєї рідної мертвечини.

Лише мить, бо не менш жлобські футболки з написом "Рабів до раю не пускають" недаремно звучать у фарисейському Львові як приречення, як попередження приречення.

І вже котрий рік чувачки і точки а-ля магазин Наш формат калічать безсмертних українських класиків своїми принтами. Котрий рік безсмертних українських класиків калічать не так тії вороги, як добрії люди. Калічать свої, а не якийсь там київський дядько Бузина.

Нещодавно в листопаді на ФБ Нашого формату з'явилась пропозиція вже дещо літніх авторських ілюстрацій молодого львівського художника Михайла Присташа із серії "20 видатних українців" на футболках українського бренду Clan-P, де місцевим хіпстерятам та хіпстериням пропонуються нові образи Тараса Шевченка та Лесі Українки, а також осучаснені Шухевич, Бандера, Крушельницька, Мазепа, Хмельницький, Данило Галицький, Стус, Марко Вовчок, Пилип Орлик, Грушевський, Котляревський, Сковорода, Гоголь.

Ще влітку молодий художник Присташ чомусь відверто зазначив садовому захід.нету (де ніхто навіть поняття приблизного не має про культуру), що просто хотів: "Зробити щось близьке для українців, тому використав образи видатних особистостей, показав їх по-новому, але не "паплюжачи". Для того, щоб зробити історичні постаті близькими для молоді, я зобразив їх у стильному одязі, з дорогими годинниками, татуюваннями, браслетами, тощо".

Молодий художник Присташ не хотів паплюжити, але як назвати усіх цих паплюжників у стильному одязі, з дорогими годинниками, татухами і браслетами?

Пацаватий хіпстерок Шевченко з нестандартною головою Семена Семенченка та годинником на правій руці. Він що голубий (згідно усіх наручних трендів) чи просто косить харизмою під Путіна?

Відколи це Леся Українка стала задроченою целочкою-патріоткою з ботоксними вустами (і глупою нижньою губою)?

Чому Данило Галицький так мультиплікаційно схожий на Петра Нека, а якщо так, то чому у нього не має крокодилячого хвоста (бо ж є "Казка про старого Лева" від Мар'яни Савки, де Садовий увесь такий підстаркуватий, вусатий, кучерявий та засмучений)?

Чому у Шухевича чешуться руки набити морду, а Бандера такий гопник? Чому Стус такий їжакуватий, так дещо схожий на Антіна Борковського, а біцуха така, ніби це карикатура на Корната?

Ще якось можна зрозуміти Гоголя-космонавта та Мазепу-піжона, але нафіга Володимиру Великому стільки дріб'язкових цацок на руках і чому такий набундючений Котляревський з навушниками. Він що, слухає групу Патриція?

Чому Соломія Крушельницька та Марко Вовчок такі відверті дурепи у тій хіпстерні по-новому? Навіщо Сковороді той гламурний піджачок і татухи з годинником, а Франку – файка?

На вулицях Львова завжди було чимало таких художників, як молодий Присташ. Вони привселюдно пропонували свої мистецькі послуги, але коли мали намалювати якесь конкретне обличчя, то завжди збочували у портреті у щось настільки віддалене від оригіналу, що його хіба що у трубочку й можна було згортати.

Чому ніхто зі старших хіпстерських товаришів не вказав молодому Присташу (якого тепер ліплять на футболку) на його відверту халтурку?

Це ж свої так бездарно паплюжать безталанністю безсмертних класиків, а не Бузина.

Хоча Вурдалака Бузини і тоді, і тим більше зараз – це щось з області мавпячого стрибання навколо моноліту зі незрозумілими претензіями до живої людини, що та десь там бухала і мала секс. Це ж все курам на сміх, бо це ж все з пальця висмоктано і тому просто страшно подумати, які ж пред'яви Бузина міг кидати Війону чи Буковські.

Але навіть така дрібнота збурила сонний нарід, і, принаймні, за це Бузині можна подякувати.

Але історія нікого ніколи не вчить, а хіпстери так завжди прагнуть бути в тренді, і ось вже патріотичний (колись трешовий) канал 1+1 знімає сенсаційну документалку Таємниці генія Шевченка з заньківчанськими борделями Тараса Григоровича та музичкою Вакарчука, якого вперто намагаються запихнути в кожух національного генія.

У цій паплюжній ситуації трохи незрозуміло, куди ж дивиться смотряща за всіма місцевими хіпстерами та хіпстеринями – нардепка Ірина Подоляк?

Вона ж має якось реагувати на листи обуреної громадськості, інтелігенції, так би мовити. Це ж тепер її парафія, це ж тепер її омофор помітно за їхніми вушками. Подоляк, як їх обрана та делегована патронеса, мала б вставити декілька пістонів своїм рабам за таку жлобську і таку, зокрема рагульську профанацію ідей нації.

Подоляк, як кожна вкраїнська берегиня, має впорядковувати навколишній хаос, що відвічно крутить своїх хвостом, де захоче у своєму приватному уроборосі.

Бо знаки часу вже на носі. Ось Воля, яку Самопоміч міцно зассала у свої обійми, нарешті ще так зассано вирвалась на свою приватну свободу. Почав сипатись й електорат самої Подоляк (на прикладі чувачків та точок а-ля Наш формат і Присташ), бо ж він більше голосував не за неї, а проти Фаріон.

Хіпстери Подоляк почали сипатись вже давно і тому навіть трохи дивно, що той їх екзальтований поетичний марафон щодо оспівування чеснот її персони не скінчився отим актуальним "якщо хочеш добре как – голосуй за Подоляк".

Тут зі спокійним серцем можна писати, що Подоляк трохи пощастило, що хіпстери не дивляться телевізор і рекламу, зокрема.

Але такі рагульські хіпстери нічим не кращі за жлобську гопоту і Подоляк це має розуміти.

Але замість цього вона постить щось несусвітнє про фейкову крутість місцевого шльоцика Хіцяка, який з якогось переляку чомусь вирішив переказати власними словами 1 епізод 2 сезону британського міні-серіалу Black Mirror.



Місцеві дівчатка відразу обвафлились хайпом про те, що Хіцякові варто запатентувати за великі гроші власні слова, тобто сценарій Чарлі Брукера.

Але що візьмеш з тих нерозумних дівчаток, а от досвідченій Подоляк, як смотрящій за хіпстерами, вартувало б більше знати про маскультний контекст та не попадатись у такі поп-культурні пастки зі своїми лайками.

Подоляк має стежити за тим, що вона лайкає (або ж хтось має їй підказати, що не варто лайкати усе, що обло, озорно, огромно, стозевно і лаяй), бо так можна лайкнути і якусь гомофобську фню від Гопко, яка чомусь дуже підозріло дивиться на деякі голубі проекції на членів голубого товариства Самопомочі.

А це трохи некошерно у наших палестинах, бо ж усі вони – голубі та рожеві так невтомно і щиро працювали на Ірину Подоляк на виборах, і тому нетолерантна невдячність їм за це буде страшним гріхом перед іншим, більш побожним крилом її прихильників.

фото: facebook.com/nashformatlviv та vk.com/twentyukranians

І тому для них та усіх інших хіпстерів звучить новий хіт Дем'єна Райса "I Don’t Want To Change You" з його нового альбому “My Favourite Faded Fantasy”.