Страшна історія: що робити з привидами минулого?

Перша сцена сучасної драматургії продовжує знайомити львів’ян з якісними зарубіжними п’єсами.

Днями у театрі ім. Лесі Українки відбулася чергова сценічна читка. Молодий сімферопольський режисер Антон Романов, який останнім часом живе та працює у Черкасах, представив своє бачення п’єси “Бургомістр” польської драматургині Малгожати Сікорської-Міщук. У цьому йому допомагала збірна команда львівських акторів нової генерації.

Взагалі, бурхлива діяльність, яку вже встигла розвинути Перша сцена, не може не радувати поціновувачів актуального мистецтва. Прем’єра за прем’єрою, читки, які виглядають майже як повноцінні вистави - це справжній фестиваль, що триває постійно.

Слід, відзначити, що за цим стоять роки напруженої праці учасниць Мистецької майстерні “Драбина”, які пройшли довгий шлях від аматорських фестивалей до крутих театральних подій міжнародного значення.

Драма “Бургомістр” розповідає про умовних мешканців умовного польського містечка, які зіткнулися з неприємною правдою про минуле свого міста та своїх батьків.

Така тема, безперечно, стосується не лише поляків. Кривава історія двадцятого століття залишила по собі безліч глобальних та локальних травм, які ще досі ховаються в глибинах колективної пам’яті і не-пам’яті різних народів. Тож, катарсис, який авторка приготувала для поляків, цілком придатний і для українців.

Коли привиди минулого виходять з могил

У п’єсі “Бургомістр” ми чуємо любовні діалоги та бачимо переживання пристрасті на обличчях героїв. Однак, ця драма абсолютно не про кохання. В її основу лягла реальна ситуація, що сколихнула польське суспільство після публікації дослідження польсько-американського історика Яна Гросса про погром євреїв у містечку Єдвабне у 1941 році.

Довгий час (незважаючи на спроби розслідування тих подій польським соціалістичним урядом у 1949-1959 рр. чи західно-німецькою прокуратурою у 1960-1965 рр.) подробиці погрому були невідомі широкому загалу. Тоді як у 2000 році Ян Гросс оприлюднив у своїй книжці “Сусіди” неспростовні факти причетності до масового злочину місцевих поляків, а не німців, як прийнято було вважати. Точніше кажучи, погром здійснили, власне, мешканці Єдвабного та довколишніх містечок, а німецькі солдати лише допомогли зігнати євреїв в одне місце.

Ці деталі є надзвичайно важливими, адже, після оприлюднення книги Гросса поляки чи не вперше усвідомили, що в часи війни вони були не лише жертвами, а й катами.

Висновки, викладені Гроссом, стали шоком для польського суспільства і викликали бурхливі дискусії. Звісно ж, частина поляків відреагувала або запереченням таких фактів, або применшуванням масштабу трагедії.

Суспільна дискусія як екзистенційна драма

Малгожата Сікорська-Міщук у своїй п’єсі, написаній вже у 2008 р., намагається відтворити емоції, пережиті поляками у зв’язку з темою Єдвабного. Тому, головні герої тут швидше збірні образи типових реакцій на болючу тему, ніж конкретні людські постаті. Коли герої говорять про кохання, їхні почуття слід розуміти у значенні загальнолюдської любові до ближнього ніж як амурні пристрасті.

Втім, від цього драма, змальована авторкою не втрачає своєї сили і переконливості. Це аж ніяк не абстрактні узагальнення, а живий тілесний образ людської трагедії. Працюючи з типізованими персонажами Малгожата Сікорська-Міщук уникла звичної при такому підході пастки зверхнього моралізаторства і змогла, одночасно, глибоко занурити глядачів у пекло конкретних емоцій та зіткати символічну притчу.

Хоча, не обійшлося і без занадто прямолінійних моментів, загалом, авторці вдалося перетворити суспільну дискусію у екзистенційну драму, що, безперечно, важко назвати легким завданням.

Бургомістр - кожен із нас

Колективні переживання почуття вини, страху, обурення, любові, інфантильної закритості та відповідальної зрілості у драмі “Бургомістр” часом виглядають як живі людські постаті, а часом покидають своїх носіїв і переходять на інших як містичні демони чи ангели.

Лише наприкінці ми розуміємо, хто тут головний герой. Це бургомістр, точніше два бургомістри - один “до”, а другий - “після”. Така роздвоєність персонажа вибудовує глибоку символічну позицію етичної потенційності. І ця потенційність вміщує кожного з нас.

Усі ми є цим бургомістром - лише хтось є “бургомістром до”, а хтось - “бургомістром після”. Недаремно на самому початку бургомістр постає як “в дошку свій чоловік”. Коли пружина етичного вибору розкручується далі, для декого “свій чоловік” стає асолютно чужим. Втім, авторка сподівається, що усі глядачі зроблять правильний вибір і разом з персонажем перейдуть за межі опозиції “свій-чужий”.

Читка-майже-постановка

Як і у випадку попередньої прем’єри на Першій сцені, читку Антона Романова можна назвати читкою з великим применшенням. Це майже повноцінна вистава з виразно поставленими сценами та цікавими режисерськими знахідками. Праця з саундтреком, концептуально вибудуваний сценічний простір, дотепне використання особливостей зали.

Формат сценічного читання тут вже дихає в спину професійній постановці. Організатори Першої сцени цю межу ще не переходять, але видно, що вони намагаються дати своїм глядачам максимально хороший продукт у поточних обставинах, які поки не передбачають справжніх вистав. Але це лише поки.

Особливо радісно було спостерігати за молодими акторами, уявляючи як їхня натхненна гра глохла б у традиційних продукціях традиційних львівських театрів. Хлопці та дівчата показали певний рівень, який вселяє надію у майбутнє театральних підмостків Львова. Виявляється, працювати є з ким, і це дуже добре.

Урок і для львівських глядачів?

Радує теж, що після прем’єрної читки відбулося обговорення п’єси та питань, які вона підіймає, за участі професійних львівських істориків (серед яких Василь Расевич та Софія Дяк), передбачливо запрошених на подію. Дискусія стосувалася, звичайно, головного питання - наскільки драма Малгожати Сікорської-Міщук стосується українського і, зокрема, львівського глядача? Так, прозвучала думка, що львівський погром (кіно- та фото-кадри з якого режисер Антон Романов використав під час своєї читки) відбувався за інших обставин та в інших контекстах, тому, прямі паралелі проводити не дуже коректно з наукової точки зору. Втім, більшість присутніх з цим не погодилися.

Як підвела підсумок історик Ірина Мацевко вже на другий день, після наступної читки “Бургомістра”, на цю драму, так чи інакше, не варто дивитися лише об’єктивним історичним оком. Роздуми науковців про нюанси не замінять собою повністю той заклик до людського співпереживання, до вмикання своєї внутрішньої етичності, який вклала у п’єсу авторка. Не обов’язково бути істориком, щоб усвідомити ту чи іншу історичну трагедію, зауважила Ірина.

З нею можна погодитися, додавши, що незагоєні травми історії стосуються кожного. Адже, відвертаючись від них, ми вже вступаємо у дискусію, вже висловлюємо своє судження. Адже, колективне та індивідуальне настільки переплутані між собою, що непричетних практично немає, а є ланцюг постійного вибору, постійної внутрішньої зміни.

І авторка “Бургомістра” просить не забувати, що є ситуації, коли не змінитися не можливо. Навіть, якщо тобі здається, що твій вибір - залишитися на попередньому місці, насправді ти ризикуєш перетворитися на монстра. Навіть, якщо ти сам цього не помітив.