Серед львівських видань найбільше джинси у «Високому замку», найменше – в «Експресі» та «Ратуші» - експерти

"Один із тих критеріїв, за яким можна визначити, що матеріал замовний, коли у назві партії «Фронт змін» обидва слова пишуть з великої літери. Коли кажеш людям: не пишіть «змін» з великої літери, в українській мові немає такого слова, вони дивляться на тебе, як на ідіота, - зазначив Роман Шостак. – Інший приклад: привітання в одній із газет Віталієм Пекарчуком, головою ДПС у Львівській області журналістів із професійним святом. Це можна розглядати як маркований матеріал, а можна  - як політичну джинсу, адже у привітанні є наступне речення – «Вітаючи вас з нагоди професійного свята, хочу відзначити позитивні зрушення в напрямку ділової співпраці». Тобто 6 червня використовується як привід попіаритись. При цьому, жодних вихідних даних, які вказували б на те, що матеріал – замовний, крім жовтого кольору фону, немає".

"Є і цікавіші приклади замовних матеріалів, як-от «Нічне життя в стилі крейзі», де журналістка на початку матеріалу каже, що вона не розповідатиме, хто організовує дискотеки в трамваї, що їздить Львовом, але дуже соковито описує, як в цьому трамваї курять, п’ють алкоголь (тут ми дізнаємось, що вперше в громадському транспорті Львова можна вживати алкоголь) – тобто це такий приклад навіть неприхованої комерційної реклами, але в обгортці буцімто журналісти дотримуються якихось стандартів", - проовжує Роман Шостак.

Як зазначив головний редактор газети «Ратуша» Микола Савельєв, ціни на політичну джинсу у львівських виданнях можна легко промоніторити, взявши за основу рекламні прайси газет.

Ольга Шалайська, менеджер з розвитку Інституту масової інформації зауважила, що якщо хтось і купує рекламу за прайсами, редакції все ж таки пропонують це маркувати. Тому на політичну джинсу йде зовсім інший фінансовий потік -  вона не йде через касу.

На це Савельєв відповів, що, в будь-якому випадку, ціни на політичну рекламу ніколи не бувають нижчими, ніж на комерційну:

"Якщо ж говорити про рекламу «Батьківщини» та «Фронту змін» у «Високому замку», то вони майже завжди йдуть на безоплатній основі, - зазначив Савельєв. - На сьогоднішній день найкращий спосіб обійти будь-які журналістські стандарти – це інтерв’ю. Воно дає можливість узгодити з інтерв’юйованим ті питання, які він хотів би, щоб йому поставили, а потім підлаштувати відповіді під ці запитання. Тобто які б критерії не розроблялись, багато чого йтиме повз касу. Так само із фотографіями – можна виставити певну подію як фотофакт, і потім це ніяк не спростуєш. Щодо політичної заказухи, то штаби всіх партій розробляють прайси на політичну рекламу, які посилають на затвердження в Київ. Те, що останнім часом в пресі зменшилась кількість реклами Яценюка, пов’язано не з тим, що його замучила совість, а з тим, що в нього елементарно забракло коштів. Об’єднана опозиція здійснила свого роду фальстарт, вони почали занадто рано себе рекламувати. Я знаю, що в нас мала бути потужна піар-кампанія Медведчука в пресі, проте вона чомусь зірвалась і, наскільки мені відомо, через це був величезний скандал в штабі Медведчука. Він стосувався замальованих біг-бордів у Львові, цін на рекламу, тиражів газет".

Як розповіла Ольга Шалайська, в Польщі та інших цивілізованих країнах є аудит тиражів. Читач своїми грошима голосує за газету, він купує її чи передплачує: "У нас газети – це бізнес власників, що дотують їх. І аудит-тиражі – те, що написано, який тираж – звичайно ж він не такий, як надрукований. Тобто у нас, фактично, монополію тримають видавці і власники мереж розповсюдження. Саме тому в Україні наявне таке засилля джинси. В Німеччині, якщо газету зловлять на таких речах, як джинса, піар чи порушення журналістських стандартів – вона просто зникне з ринку".