Битва за Альтомонте. Чи вдасться без Возницького зберегти цінні полотна?

Передісторія конфлікту

У 60-70-х роках минулого століття Борис Возницький разом з працівниками Львівської картинної галереї їздить з експедиціями і віднаходить мистецькі шедеври у закинутих соборах, церквах, які в радянські часи найчастіше  діяли як склади.

Свого часу з-під сокири Борис Григорович врятував дерев'яні скульптури Пінзеля у Городенківському костелі. Сьогодні ці скульптури знаходяться у Музеї І.-Г. Пінзеля, що у Львові.

Те саме сталося з батальними полотнами Мартина Альтомонте, які знаходились у недіючому костелі Св. Лаврентія у м. Жовква.

Картини «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» розміром майже 8*8 метрів італійський живописець намалював на замовлення Яна III Собеського у 1680-90-х роках.

Коли їх віднайшов Борис Возницький, вони були у занедбаному стані з численними розривами, з впресованим брудом, кіптявою та пташиними послідами.

За кілька років після цього, зусиллями реставраційного відділу Львівської галереї мистецтв, картину «Битва під Віднем» було відреставровано і в 1975 році було експоновано в Олеському замку.

І аж у 2007 році, завдяки наполегливості Бориса Григоровича, вдалося розпочати реставрацію обох картини. Відновлювальні роботи проводились у Польщі українськими та польськими реставраторами протягом чотирьох років.

Фінансові витрати взяли на себе польські партнери, загалом, обійшлась реставрація у 5 мільйонів злотих, а це приблизно 1,5 мільйона доларів.

Законсервовані картини Мартіна Альтомонте цього року повернули Львівській галереї мистецтв і сьогодні триває монтаж цих карин в Олеському та Золочівському замках.  

Суть конфлікту

Міністр культури Польщі Богдан Здроєвський вважає, що така велика фінансова підтримка реставрації цих картин є вагомою причиною, щоб повернути два полотна Альтомонте до римо-католицького костелу Св. Лаврентія у Жовкві, де їх і знайшли у 70-х роках минулого століття.

Мініст культури впевнено заявляє польським журналістам, що рано чи пізно ці картини таки повернуться до святині в Жовкві.

У Возницького на це була категорична відповідь – такі цінні мистецькі шедеври повинні зберігатися виключно у музейних приміщеннях, у належних кліматичних умовах, під охороною.

Проблеми і конфлікти почалися після трагічної загибелі Бориса Григоровича минулого місяця. Польське Міністерство культури наполегливо звертається з цим проханням до міністра культури України Михайла Кулиняка.

Останній обіцяє, що картини залишаться у фондах Львівської галереї. Але людина, яка, таке враження, й досі не розуміє, куди потрапила і чим займається, говорить сьогодні одне, а завтра інше.

Спочатку Кулиняк пообіцяв, що картини нікому не віддадуть, згодом запропонував ці полотна показати під час Євро-2012 у Мистецькому арсеналі, хоча, як запевнив заступник директора ЛНГМ з наукової роботи Володимир Пшик, приміщення музею абсолютно не мають відповідних умов для експонування цих картин.

А тим часом на сайті Міністерства культури з'являється інформація, що ці полотна взагалі будуть виставлені не лише в Києві, а й Харкові, Донецьку, Сімферополі та інших містах України.

Цей жест свідчить, про те, що працівники Міністерства культури поняття не мають, про що йде мова. Адже унікальні батальні картини XVII століття, після 7 реставрацій і після серйозних пошкоджень аж ніяк не можна переміщати в різні міста і виставляти у різних музеях. Тим паче, що транспортувати такі величезні полотна не так вже й просто. 

На разі, міністр Кулиняк зупинився на наступній відмовці – треба, щоб спеціалісти розібрались, де насправді найкраще зберігати картини, але невідомо, коли це станеться.

І поки міністр думає, що ж наступного разу придумати, львівська інтелігенція оголосила Кулиняка основним ворогом культурної спадщини Візницького.

Львівські музейники, культурні діячі, науковці і депутати об'єднались та провели громадські слухання «Збереження культурної спадщини, зібраної Героєм України, академіком, директором Львівської національної галереї мистецтв Борисом Возницьким».

Хоча, серед чималої групи захисників інтересів Возницького теж не без профанів та політичних підтекстів.

Під час більш, ніж двохгодинного засідання цієї групи, яке відбулося минулого тижня, прозвучало більше популістичних гасел, ніж конструктивних пропозицій як вирішити проблему і таки зберегти спадщину Возницького.

Частина активістів у своїх виступах наголошувала на тому, щоб картини були там, де Возницький сказав, ще одні не втомлюватись щоразу нагадувати, яка ж у нас влада продажна і некомпетентний Міністр культури.

Протягом тривалого обговорення цієї проблеми прозвучала всього одна реальна пропозиція. Було запропоновано у костелі Св. Лаврентія експонувати репродукцію картин у натуральну величину, як це часто роблять найвідоміші музеї світу.

У резолюції цих громадських слухань йдеться про те, що картини повинні зберігатись у Олеському та Золочівському замках і не переміщатися з місця зберігання.

Історія триває, проблема й досі невирішена.  Поляки давлять своїми грошима та інтелектом на Міністерство культури України, в останньому реально не можуть розібратись у цій ситуації.

Львівська інтелігенція у свою чергу не пропустить черговий раз на словах захищати все українське, у резолюціях і листах боротися з владою окупантів та українофобів. 

А на разі й досі невідомо, чим насправді все закінчиться: чи отримують поляки те, що хотіли, а чи вдасться виконати волю Бориса Возницького?

Відомо одне – Україні необхідна культурна політика, законодавство, яке б захищало культурну спадщину, а Львівській національній галереї мистецтв - нові ентузіасти, істинні знавці та захисники мистецтва, поки є ще що захищати.