Битва за Рясне

Як і в будь-якому іншому районі Львові тут вирує життя, активна громада змінює простір довкола себе і робить це – віддавна й дотепер, регулярно та часто.

Міфи про маргінальну околицю Львова блукають вже давно та періодично, ось і нещодавній матеріал Децентралізація культури: проект "Рясне" на Збручі виявився настільки суперечливим та самовпевненим, що це відразу вказало на те, що його авторка Ірина Шимон або живе в іншому мікрорайоні, або вперше була у Рясному.

Мені навіть вдалося поспілкуватись з редакторами Збруча, і Євгенія Нестерович шанобливо визнала, що згадана публікація й справді є дещо некомпетентною.

Я дякую їй за розуміння корінного ряснівчанина і спробую у цій статті хоч якось розвіяти міфи про затурканість Рясного.

Історія

Північно-західна околиця Львова була заселена ще в Середньовіччі. На це вказує пам’ятник у селі Рясна-Польська, що нагадує про рік заснування села – 1433.

За багато століть тут встигли пожити українці, поляки, євреї та німці. Не дивно, що поділ населених пунктів північно-західного передмістя ведеться за етнічним принципом: є Рясна-Руська (зараз – Яворівський район Львівської області) та Рясна-Польська (Львів, Шевченківський район). Про останню є згадка в географічному словнику Королівства Польського (1889 рік).

Про польську присутність тут нагадують як мінімум два об'єкти.

Перший – пам’ятник полякам-учасникам міжетнічних україно-польських збройних конфліктів (1918-1919 рр.) споруджений в 1932 громадою села (скульптор Броніслав Маріан Солтис та архітектор Вітольд Вінцент Равський).

фото: explorer.lviv.ua

За ним доглядають польські харцери, які періодично прикрашають пам'ятник червоно-білими стрічками. Територія довкола нього довкола нього доглянута, а монумент потроху відреставрують.

Навпроти, другий об'єкт – костел Божого Милосердя РКЦ (збудований в 2003 році).

Як повноцінний житловий масив Рясне почало розвиватись за часів СРСР. У 1949 було відведено землі (140 га) під колгосп ім. Т. Шевченка. У 1957 році село Рясне було приєднано до Івано-Франківського району Львова. 17 вересня 1959 року на спільній сесії сільрад села Рясне і Рясна-Руська були об'єднані в Рясненьку сільську раду. У селі був один медпункт, поштове відділення та клуб.

Колгосп ім. Т. Шевченка об’єднали з колгоспом ім. Маленкова і це стало початком колгоспу 40-річчя Великого Жовтня.

У 60-х роках минулого століття розпочалось спорудження "хрущовок" (будинки 364, 366, 366а, 366б, 368) та подальша розбудова традиційного спального району для проживання будівників соціалізму та підйому промисловості СРСР.

Дуже символічним є офіційне приєднання житлового масиву до Львова.

Указ Президії ВР Української РСР підписаний 9 березня (день народження Тараса Шевченка)  Головою Президії Верховної Ради Української РСР Валентиною Шевченко. Так як це сталось у 1988 році, то мікрорайон й справді можна назвати одним з "наймолодших" у Львові.

Донедавна дорожній знак, що вказував на межу міста стояв поряд з зупинкою громадського транспорту на вулиці Т. Шевченка, 370.

Промислова гордість околиці

Чи не найстарішими промисловими об’єктами північно-західної окраїни Львова є фанерний завод. Заснований в 1917 році як частина АТ "Ойкос", він був одним з центрів деревообробної промисловості Львова.

Хоча географічно він розташований на Кам’янці (Баторівці), тут працювали й мешканці Рясного.

За СРСР непарний бік вулиці Шевченка був відведений під величезну промзону. Тут були споруджені заводи: "Електрон", "Конвеєр", "Автонавантажувач", "Львівхімсільмаш" та Торфобрикетний завод.

Для регулярної роботи промислової зони збудували енергокомплекс і невеличку пожежну частину.

З усіх перелічених підприємств, наразі, активними можна вважати лише "Електрон" і "Конвеєр". Перший, зокрема, "збагачує" вулиці Львова трамваями, електробусами і тролейбусами.

За часів СРСР наукову базу та молоді кадри телевізійного флагману Львова забезпечував Львівський електромеханічний технікум (1947 р.), який за свою довгу історію зазнавав усіляких змін і зараз називається Навчально-науковим інститутом екології, природоохоронної діяльності та туризму імені В'ячеслава Чорновола (наймолодший з інститутів Національного університету "Львівська політехніка").

Загалом рясненці сприймають сусідню промзону двояко: негативним фактором є шкідливий вплив на екологію мікрорайону, позитивним – наявність там хоч якихось робочих місць поблизу дому.

Наразі в найвищій будівлі "Електрону" (своєрідний рясненський хмарочос) є офісні приміщення різних комерційних організацій, інший хмарочос (власність "Автонанатажувача")  пусткою стоїть поряд з межею Львова й Рясної-Руської.

Частина приміщень "Конвеєра" також зайнята різними малими підприємствами, де працевлаштовані мешканці району.

Кілька років тому піднімалось питання про заснування асфальтового заводу в цій промзоні, однак місцеві мешканці вийшли на пікет, адже таке підприємство негативно вплинуло б на їхнє здоров’я.

Нове життя промзони може настати з пришестям сюди інвесторів, оскільки Львівська міська рада ініціює тут створення індустріального парку "Рясне-2" площею 23,5 га на більш ніж 6000 робочих місць.

Однак амбітний план наразі є лише планом, про що й нагадує біг-борд поряд з територією "Автонанатажувача".

Спальний район

З якого боку не їхати в Рясне, звідусіль на горизонті несподівано постають "коробки" району постають: чи то минаючи особняки Кам’янки, чи то проїхавши Рясну-Руську, чи заїжджаючи в Львів з Брюхович. Майже звідусіль типову радянську забудову оточує сільський пейзаж.

Більшість багатоповерхівок Рясного-1 та Рясного-2 споруджені як відомче житло вищезгаданих заводів і про це й досі нагадують радянські "графіті" на стінах будинків, та лексикон рясненців: "електронівська лікарня" (вул. Шевченка, 313), "будинок від конвеєрного" (вул. Шевченка, 358б).

Багато мешканців району працювали на заводах, і отримали житло поблизу. Всі багатоквартирні будинки в Рясне-1 (їх близько п’ятдесяти) розташовані на парному боці вулиці Шевченка, а ціле Рясне-2 (близько тридцяти багатоповерхівок) – на вулиці Величковського.

Щоправда тут залишились й цілі вулички забудовані приватним сектором: Річицька, Нестора Літописця, Томашівська, Маршалківка, Осикова тощо. Місцями можна побачити "висотки", що споруджені за кільканадцять метрів від подвір'я, яке нагадує про те, що мікрорайон вийшов з села.

За останні 10-12 років у Рясне-1 і Рясне-2 збудовано кілька сучасних житлових багатоквартирних будинків. Вони дуже дисонують яскравими кольорами з сірими радянськими "коробками" і, подекуди, відрізняються від решти "сусідів" більшою кількістю поверхів.

Поряд з магістральною дорогою вже збудовано цілий квартал новобудов (вул. Шевченка, 418) "Львівська брама".

Інфраструктура

У Рясне-1 і Рясне-2 є свої ЛКП, котельні тощо. Однак для жильців Брюховицької та Лукасевича нагальним питанням стає водогін та каналізація. Вони переймаються тим, що незабаром не матимуть доступу до питної води.

У приватному секторі Рясної-Польської досі не має звідки регулярно діставати воду, хіба що з криниць, які катастрофічно міліють.

Наразі в бюджеті розвитку міста закладено мільйони гривень, однак, чи будуть вони реалізовані на потребу рясненців – невідомо.

Одним з недопрацьованих напрямів роботи міських служб є велоінфраструктура: наразі закладено спорудження в Рясне-1 велодоріжку довжиною близько 800 метрів, однак вона й досі не завершена. Володоріжку відділили від дороги бордюром, а асфальт так і не проклали.

Велодоріжку будують з 2011 року, хоча біля місцевого ЛКП-402, великого супермаркету і відділення одного з комерційних банків вже встановлені велопарківки.

Для наймолодших мешканців району споруджено ясла-сад і комплекс №94. До 2000 року тут діяла школа естетичного виховання в дитсадку "Веснянка", але через демографічну ситуацію заклад закрили і зараз тут пекарня, зал для шейпінгу, меблева майстерня, приватна лабораторія.

У Рясній-Польскій збудовано школу №94, у Рясне-2 – школу №100, діти з Рясне-1 – вчаться в школі №92.

На обидва мікрорайони є один дільничний відділок міліції та книжковий магазин. Рясне-1 та Рясне-2 мають власне відділення пошти та "Ощадбанку".

Безкоштовних закладів охорони здоров’я тут декілька, дитяче та доросле відділення Третьої міської комунальної лікарні туляться на перших поверхах житлових будинків.

Також є колись відомча "електронівська" поліклініка на подвір'ї якої розташована пам’ятна плита (1988 рік), що нагадує про початок співпраці "Електрону" та японської компанії Toshiba.

Досить непогано рясненці забезпечені торгівлею: в мікрорайоні є два ринки (продуктовий та промисловий), вдосталь аптек, супермаркетів.

У Рясному багато впорядкованих подвір’їв під будинками: є лавочки, пісочниці, турніки для любителів воркінг ауту, столи. Їх, через недостатню кількість ресурсів у місцевого ЛКП, облаштували власними силами самі мешканці. Є кілька невеличких футбольних та баскетбольних майданчиків.

Тут можна згадати, що у статті Децентралізація культури: проект "Рясне" трапляються дещо зарозумілі (і образливі) тези від начальника відділу культури Львівської міської ради Ірина Магдиш: "Втратилася оця потреба громадського життя. І цей навик треба повертати, тому що це основа громадянського суспільства. Дуже показовим свідченням проблем з комунікацією в мікрорайоні є відсутність у Рясному лавиць. Бабці не мають де сісти попліткувати, молодь не має де сісти поцілуватися, молоді мами з візочками постійно в русі… Немає умов для появи соціального гумусу, передачі інформації, якихось ідей, думок, пліток. І як результат – нема громади, бо звідки їй взятися? Ще одним висновком з польових досліджень Рясного є те, що люди сприймають громадські свята суто як розвагу, яку їм хтось має зробити".

Схоже, що польові дослідження Ірини Магдиш у Рясному проводились не особливо ретельно, адже лавок тут достатньо в кожному дворі й між дворами.

Є цілі столи, де вдень відпочивають пенсіонери, а вночі – спілкується молодь.

Є лавки зі встановленими поблизу смітниками, є спеціальні лавки для дітей (зі заниженою посадкою), є лавки на дитячих майданчиках.

Дитячих майданчиків у районі також вдосталь. Коли міська влада декілька років тому провадила кампанію з їх встановлення в усьому місті, то місцеві активісти власними силами шукали гроші та матеріали для того, щоб їхні діти мали де бавитись.

Більшість з дитмайданчиків обладнані лавочками для батьків.

Транспортне сполучення

Ця болюча тема для рясненців

1. Вранці з Рясного важко виїхати, а ввечері – повернутись. Багато пасажирів заходять в автобус на кінцевій зупинці (одразу для кількох автобусних маршрутів кінцевою є зупинка на вулиці Величковського в Рясне-2). Тому до Рясне-1 та Кам’янки автобуси приїздять вранці заповненими вщерть. Ввечері усе навпаки – багато пасажирів їде в Рясне-1 і Рясне-2.

2. Залізничний переїзд на Клепарові суттєво вносить корективи в час проїзду вулицею Шевченка. Якщо він закритий і автомобілі чекають поки проїде товарняк, то створюється корок, часом, більше, ніж сто метрів в обидва боки. Так блокується перехрестя Шевченка-Винниця, Шевченка-Брюховицька.

3. Водії не бажаючи "возити повітря" не дотримуються графіку і вже до 22-ї години автобусів на різних маршрутах стає суттєво менше, а о 23-й годині добратися у Рясне з інших районів міста майже неможливо.

Часто, щоб дістатись до вокзалу чи перехрестя вулиць Шевченка-Городоцька (чи навпаки, звідти додому), мешканці Рясного їдуть автобусами міжміського напрямку, що курсують повз мікрорайон в Яворівському напрямку. Невеличка автостанція біля Янівського кладовища також сприяє такому способу добирання.

На вулиці Величковського є велика кінцева зупинка маршрутів №217а, 12, 11, 30, 49, 50, де водіям не облаштовано жодних умов для WC, і тому, як стверджують місцеві мешканці, тут нерідко можна відчути неприємні запахи.

Повз Рясне проїжджають також маршрути №131 (з Рясної-Польської), 144 (з Бірок, вулицею Брюховицькою) та недавно запроваджений 54 (з Брюхович, вулицею Брюховицькою до Сихова).

Рясне розташоване близько до залізниці, тут є своя залізнична станція, де чотири рази на добу зупиняється електричка "Львів-Рава-Руська". Раніше, за рахунок потяга "Львів-Рудно", вона мала сполучення з платформою "Рясне-2", але наприкінці 90-х, у зв'язку нерентабельністю, цей невеличкий залізничний маршрут закрили.

Його намагались відновити на початку 2000-х, навіть відбулось урочисте відкриття старого-нового маршруту, однак це виявився лише дешевий піар на декілька тижнів від якогось кандидата в народні депутати.

Зараз колією, що сполучає Рясну-Польську та Білогорщу, їздять лише товарняки і це негативно вплив на рівень шумового забруднення прилеглих до залізниці житлових будинків.

У 2010 році під шляхопроводом між Рясне-1 та Рясне-2 сталась катастрофа – перекинулось кілька вагонів потяга. Колія вивернулась, зникла невеличка бетонна платформа якою пішоходи переходили через колію, і тепер люди просто перестрибують рельси.

До слова, в серпні 2014 року представники міської влади та активісти провели зустріч присвячену пішохідному сполученню Рясного-1 і Рясного-2, де було обговорено бачення пішохідної доріжки між мікрорайонами, а також засновано тематичну групу в Facebook.

Силами місцевої "Самооборони" закрили питання освітлення одної з небезпечних ділянок пішохідного шляху з Рясного-1 в Рясне-2.

Багато років на магістральній дорозі бракувало світлофорів. На пішохідних переходах щороку траплялось кілька ДТП, інколи з летальними наслідками. У 2009 році було встановлено перший світлофор поруч з перехрестям Шевченка-Томашівська, а восени 2014 року – поряд з зупинкою "Електрон".

Мешканці Рясного-1 сподіваються, що це підвищить безпеку руху пішоходів.

Громадське життя

На перший погляд важко знайти явні ознаки громадянського суспільства в Рясне-1 чи Рясне-2, але якщо копнути глибше, поспілкуватись з мешканцями, то починаєш розуміти, що люди які живуть на маргінесі, мусять добиватись якихось власних потреб своїми силами, співпрацюючи з громадськими організаціями, чи об’єднуючись в ініціативні групи.

Власне така в Рясне-1 вже є. Разом з активістами "Самооборони" рясненці проводять збір необхідного матеріального забезпечення вояків АТО у власному центрі.

Чи не найдавнішою громадською організацією, яка діяла ще з початку 90-х на теренах Рясного була "Просвіта". Перший офіційний осередок "Просвіти" був заснований в Рясній-Польській в 1939 році, на жаль, того ж розпущений після проголошення в Галичині радянської влади.

У 1988 році в Рясному заснували локальний осередок Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, а в 1995 – відновили осередок "Просвіти". Просвітяни встановили пам’ятний хрест борцям за волю України, випустили краєзнавчі книги про свою малу батьківщину, ініціювали встановлення на вулиці Рясненській пам’ятника воякам УПА Івану Кухарчуку та Василю Панасу, які загинули тут після засідки організованої НКВД в квітні 1949 р.

Урочисте відкриття меморіалу відбулось 24 серпня 1999 р.

Поміж молодіжних ініціатив також варто згадати кілька акцій Студентського Братства в 2011 році: толоку, теренові ігри в лісі поблизу Рясне-2, конкурс дитячих малюнків на асфальті присвячений дню захисту дітей, вертеп.

Були й інші ініціативи, що проводили різні громадські формування та активісти: вшанування пам’яті упівців громадською панахидою та футбольним турніром.

28 січня цього року у актовому залі школи № 92 відбулась зустріч мешканців Рясного з народним депутатом від мажоритарному округу №116 Іриною Подоляк, яка запевнила присутніх, що громада у Рясному є, вона сильна, хоча місцями недостатньо монолітна.

Будемо вважати, що такі слова народної депутатки хоч якось спростували дещо образливі слова своєї наступниці на посту начальника відділу культури ЛМР.

Засмучує лише той факт, що на зустріч з Іриною Подоляк прийшли переважно пенсіонери та люди передпенсійного віку (від 45 років та старші). Молодь, на жаль, є досить пасивною в політичному житті. Хоча, можливо, така тенденція є скрізь.

Культурні ініціативи

Ірина Шимон у своїй публікації на Збручі стверджує, що у Рясному не буває світських культурних заходів, концертів, тут не крутять кіно тощо.

Та такі слова легко спростувати, якщо жити в мікрорайоні, або, принаймні, цікавитись його життям.

Мешканці Рясного-1 пригадують ще ті часи, коли під час передвиборчої агітації одного з кандидатів у депутати міської ради приїздили Соколи, а одного з кандидатів у народні депутати – Плач Єремії.

Площа, на якій зараз стоїть найбільший супермаркет мікрорайону, колись слугувала майданчиком для встановлення тимчасових зоопарків, лунапарків на колесах. На початку двотисячних вони не раз ставали розвагою для дітей округи, а в новорічні свята тут була головна ялинка мікрорайону.

До речі, цього року була відновлена традиція встановлення головної ялинки району.

Протягом лише 2014 року жителі Рясного мали можливість подивитись документальне кіно в рамках мандрівного фестивалю "Docudays" (у школі №38) та фільм Хайтарма в приміщенні центру забезпечення вояків АТО разом з активістами "Самооборони".

Влітку в Рясне-2 відбулись два кінопокази просто неба: від організаторів фестивалю "Rover Films" в Рясному-2 і в бібліотеці № 31, яка є єдиною публічною бібліотекою для дорослих на Рясне-1, 2, Рясну-Польську, Кам’янку.

Її заснували у 1956 році і зараз це один з осередків світського культурного життя перелічених кварталів, адже тут відбуваються різні заходи: майстер-класи, дитячі вертепи тощо.

Спорт

У Рясного є своє головна спортивна арена – стадіон школи №92, де є баскетбольний майданчик, футбольне поле та турніки. У 92-й школі також є тренажерний зал.

Коштом міського бюджету два місяці тому відремонтовано басейн школи, що був неробочим більше десяти років. Директор школи Михайло Ковтало зазначив, що наразі в басейні вчаться плавати учні молодших та середніх класів (безкоштовно раз в тиждень).

Власне школи в Рясному і є осередками спортивного організованого спортивного дозвілля дітей: тут є різні гуртки та секції, які діють в позаурочний час. Для дорослих мешканців району є приватний спортивно-оздоровчий комплекс.

Політика

На осінніх парламентських виборах рясненці підтримали представницю "Самопомочі" Ірину Подоляк, яка з невеликим відривом на усіх рясненьких виборчих дільницях перемогла очільника "Самооборони" Львова Валерія Веремчука. На одній з дільниць (ЛКП-402) різниця між ними становила лише 10 голосів!

Хто зна, можливо, що саме завдяки такому малому відриву від Веремчука, Ірина Подоляк (та її помічники) почали так активного цікавитись життям рясненців.

Однак не варто забувати й про "Самооборону", яка саме в Рясному має потужний осередок, який проводить тут військово-патріотичні заходи, свята для дітей і цим регулярно підтримує власний авторитет в районі на високому рівні.

У Львівській міській раді район представляють: Андрій Хомицький (нещодавно став позафракційним) та свободівці Павло Федина і Євген Білінський.

Післямова

Для мешканців Рясного є важливим будь-який медіа-резонанс, оскільки про їх потреби переважно згадують напередодні виборів.

Тепер ситуація потроху змінюється. Однак не культурою єдиною варто шукати шлях до сердець мешканців північно-західної околиці Львова. Тут є маса інших проблем, які вряди-годи громада вирішує самотужки чи з допомогою делегованих нею політиків.

Пригадую історію, що трапилась з моїм татом. Це була субота і він ремонтував домашню сантехніку, до якої йому потрібен був патрубок ще радянських "стандартних" розмірів.

Такі нелегко відшукати в звичайних магазинах сантехніки і мама вже вирішила, що тут не обійдеться без поїздки на блошиний ринок "Торпедо".

Однак один друг-рясненець порадив батькові піти в магазин автозапчастин, де й продавали саме такий патрубок та хомутик до нього. Завдяки тому, що в нашому районі є усе найнеобхідніше, то тато висловив припущення, що якщо у Львові й станеться якась вселенська катастрофа, то Рясне обов'язково виживе.

Рясне, якщо й з чим асоціюють поміж усіх львівських районів, то хіба що, з чимось далеким та відірваним від світу, і тому малодосліженим. Географічно, можливо, воно так і є, але не ментально. Тамтешні мешканці не відрізняються від решти львів’ян.  

Це така собі "Рясненська народна республіка" на маргінесі міста: з своїми торговими центрами, розвагами, героями, транспортом, інфраструктурою, топонімами, історією.

Тільки тут  ніхто не просить "Почуйте Рясне!", а тихо-мирно робить свою справу.