Мельничук – мілашка

Львівська політика та її політики (а також її політикеси) ще від створення світу змушені борсатися руками та ногами у консервативності місцевого п'ємонтизму (обраного та непомильного). Усі ці відвічні та автоматичні репресії публічності спонукають місцевих політиків спускатися у схрони потаємного, ті підземелля для втаємничених, і там розпружувати усі свої члени та давати волю рукам, ногам, словам та думкам.

Усі ці бранці Мамони та Ваала наполегливо шукають та знаходять хоч якусь платформу для запопадливої відради, де можна, ось так просто, неофіційно та по-панібратськи потриматися за шматочок піддатливої втіхи. І там, на інстаграмному споді, вони зовсім інакші, ніж у зрадливому телевізорі з його миготливими кадрами. Фотографія дозволяє зупинитися прекрасній миті, де усі вони або такі білі та пухнасті, або героїчно дивляться полум'яним поглядом у світле майбуття.

Інстаграм – це новий плакат, виставка власних досягнень, це відфільтрований спомин про свій слід у вічності, а не вічність у собі. Інстаграм – це різновид духовної практики, йога понтів, ісихазм гламуру та дервішний танець неустанного крутіння (одночасного з крутійством) біля власної персони (не заглядання, а ковзання).

Тож перед Вами, любі читачі, майже топ-5 львівських інстаграмерів поміж політиків зі Львова з поодиноким випадком виправлення несправедливості гендерної нерівності шляхом публікації фото однієї витязки у леопардовій шкурі.

Любомир Мельничук (депутат Львівської міської ради, ВО “Свобода”)

Поміж стандартної моделі поведінки, розрулювання історичної несправедливості, антирусизмної фаріонщини, дещиці путінської ла-ла-ли та ляшко-геїв у Мельничука можна спостерігати досить милі (навіть домашні) фоточки і навіть портрети чи шаржі.

Василь Молдован (свободівський активіст-кефірчик, колишній (?) помічник-пестунчик колишньої нардепки Ірини Фаріон). Поміж тарганів, кефірних звитяг, звичайної антирусизмної фаріонщини (сам Бог наполіг на такому) та няшного спання з песиками у Молдавана можна помітити неминаючу схожість Васі з одним з учасників Фабрики зірок – Колею Сергою (добре, що не з Борисом Апрелем).

Також у Молдована присутні усі ознаки чогось гріховного та забороненого декалогом українського націоналіста і тому такого фіолетового для синіх чоловічків зі Свободи.

Олег Тягнибок (пастир та поводир ВО "Свобода")

Лідерські амбіції Тягнибока простежуються у неймовірній кількості фоточок на його приватному інстаграмі та інстаграмі його партії. Та поміж багатьох фіксацій виступів та прикладів дешевого популізму з голлівудської класики можна помітити бажання Тягнибока бути рок-зіркою а-ля Фредді Дірявий.

Десь з тієї, низової, позиції Тягнибок навіть дозволяє собі фривольні лизаки Путіну.

Нехарактерну для усієї Свободи самоіронію (хоча це більше іронія його побратимів).

І мов богобоязнене малятко тішиться кожному богові з машини (чим нагадує будь-яку брошурку Свідків Єгови).

А поодиноким випадком виправлення несправедливості гендерної нерівності шляхом публікації фото однієї витязки у леопардовій шкурі з інстаграму ВО "Свобода" буде маленький підорлик Ірини Фаріон.

Олег Радик (місцевий тіпа-активіст, керівник різних бойкотних рухів невідомо чого, але відомо для кого). Від Фаріон до Радика – один крок. Чим суворішим хоче бути Радик у своїх альпійських переходах, тим смішнішою стає на фотках його фейсяка. Навіть у масці бензопильного різника у ньому відразу відчувається щось загнане та забите у куточок.

Він і сам гостро відчуває, що його місце біля Раші.

Саме тому так часто він дивиться на цей прекрасний світ ось такою незадоволеною парсуною вух.

Володимир Парасюк (народний депутат України)

Парасюк – місцева ікона (і навіть гей-ікона для деяких, але не багатьох) для сльозоточивих львівців (і не тільки). Саме тому не має нічого дивного у тому, що досить часто його іконостас малюють ручкою на аркуші якогось вітального паперу.

Вилизаний образ Володі ще більше додає карикатурності у його істеричний образ і він навіть  у замурзаному камуфляжі більше схожий на Богородицю Діву, ніж на сотника Лонгина.

Володя з дитинства відчував свою обраність згори для чогось більшого і тому так часто його можна помітити у розмовах з пташками небесними (які не сіють і навіть не жнуть).

Як і Радик, Володя десь глибоко та особливо гостро відчуває елемент присутності чогось фемінного у своєму чоловічому єстві. Це щось ятрить його душу та спонукає до періодичного позування з атрибутами мачизму.

А також фоткання з мачизмом Яроша (що передається обіймами).

Інколи такі бажання переходять якісь межі і так Володя може зафіксуватися у вічності на тлі якогось полоненого сєпара.

Кінцевою станцією його потягу до привселюдного мачизму можна вважати розслаблений образ Володі-бариги, Володаря життя та Власника Всесвіту.

Інстаграм – це крик душі місцевих героїв, їхні релаксійні сто грам у цьому репресивному консерватизмі львівської політики, їхній домашній затишок та спокій. І тому саме для них звучить життєствердний хіт суржикового репера Кургана "Крик душы" з безсмертним рефреном "тобі пох, бо ти вдома".