Гайдамаки в лапсердаках

Присяга нової поліції у Львові та перший брифінг її керівника (капрала Юрія Зозулі) лише вкотре підсумували той давно відомий факт, що нова поліція Львова нічим таким особливим не відрізняється від старої міліції товариша Зюбаненка.

Але якщо мєнти Зюбаненка намагалися стати ангелами, то копи Зозулі більше схожі на привидів.

Блага звістка про зустріч львівських журналістів з капралом Зозулею дуже довго блукала львівськими фейсбуками, то виринала, то потопала, то знову виникала. Зустрічі з Зозулею сподівалися, ніби дощу, ніби манни небесної, але результату знову, ніби кіт наплакав.

Поки нові копи ліплять богородичні іконки на боковухи своїх тойот, то Зозуля чомусь морозиться і тупить з елементарними питаннями (особливо з українською мовою у Львові).

Його копи активно лаються з активістами та журнально сваряться з журналістами. І взагалі трохи невідомо, що робила на тому галицькому базарі громадянка Добровольська, якщо попередньо були заявлені усі переваги життя по-новому?

Вчорашнє щастя капрала Зозулі лише в тому, що його непереконливі спічі переплюнув своїми маразмами підлеглий полісмен Пилипенко, якого варто перевірити на відповідність адекватної комунікації з навколишнім світом, щоб не сталося чогось подібного до сьомої серії третього сезону серіалу Orange Is the New Black.

Вчорашнє щастя капрала Зозулі ще також у тому, що львівські журналістки відразу падають йому на хвіст, і направду не знають, чи злитися їм на Зозулю усіма фібрами душі, чи кидатися йому на шию своєю роздвоєною дівчачою фізіологією-кармою (оскільки мрії про нову поліцію переважно базуються у далекому минулому, то можна собі тут дозволити курити бамбук прямо в очі та писати щось гендерно скурвлене).

Дівчаткам показали шматочок столичного сексапілу (а галичанам натякнули про подальшу долю Роксолани та кохану мультикультуральність) і вони відразу ломанулися розпушувати у всі боки свій провінційний хвіст над голою дупою, щоб не втратити свій шанс виїхати на багатші села.

Зозуля не вміє розмовляти з пресою, не має вищої освіти, живе у кабінеті, періодично перевищує швидкість, паркується будь-де, і тому, можливо, від нього так млостяться галицькі дівчатка, ні, не від псевдо-жиганської хуліганки, а просто тому, що їм його насправді шкода, і тому вони так агресивно прагнуть приголубити цього столичного невмілика зворушливою будь ласкою.

Капрал Зозуля та усі його нові співні славня апелюють до чогось кіндерного, до дитячих спогадів, до різнобарвної дитячої радості від несподіваної зустрічі з героями Поліцейської академії, Робокопу чи того фільму, де Шварц каже: "Випусти пару, Бенет".

Нова поліція Львова (і України) – це ретро-поліція. Це іграшкова поліція затишного ретро-футуризму з райдужними сподіваннями на новий, незвіданий світ, де з безтурботного та безвідповідального наїву дитинства проростають ілюзії безпеки та милі сподівання на тверду руку з людським обличчям (як у дяді Стьопи-міліціонера).

Нова поліція Львова – це інфантильні сподівання усіх (поліції та народу), що усіх, за прикладом розхристачів з Поліцейської академії, перевиховають чи вимуштрують (як Зеда) і дадуть новий сенс життя та можливість реалізувати свої таланти.

У селфі з новими копами море псевдо-дитячої радості, чогось штучного, ніби в другому Робокопі з Алекса Мерфі зробили лагідного мєнта (іміджевого персонажа).

Закономірно, що у тому селфі-психозі стільки самолюбування та надій на майбутнє всесвітнє братерство, де гумова палиця вже не вдарить учасника знимки, тим більше, що кожен українець в очах внутрішніх органів – потенційний злочинець чи вбивця (див. серіал Fortitude).

У селфі з гламурними копами помітне комерційне збудження від майбутньої розпродажі шмоток, і це ще один випадок, щоб поцікавитися причиною усі цих самофоток зі звьоздами. Це таке мазохістичне підкреслення власної убогості чи спроба з особливим садизмом вхопитися Богові за бороду?

Ще можна зрозуміти селфі з Дженніфер Лопес, бо в неї попа, як глобус, але навіщо селфі тим, в кого попа, як автобус? Це ж бомбардувальник без пілота, катастрофа.

У Зозулі, цієї провісниці довголіття, вуса старшого брата наприкінці вісімдесятих з його любов'ю до нових романтиків, типу Spandau Ballet, і подальшого падіння до різних Modern Talking з їх "не смотри на меня, братец Луи, не нужны мне твои поцелуи".

Нова поліція на декілька років розминулася з модою на чіллвейв (Panda Bear, Ariel Pink, Washed Out тощо) з їх особливою ностальгією до напівзабутих звуків 80-х років минулого століття, де може бути лише два варіанти подій тих минулих днів: це, або спогади про те, чого ніколи не було у їх житті, або дещо помилкові спогади про те, що насправді відбувалося у їх житті, але ніби уві сні, ніби крізь туман, ніби з перешкодами, ніби звуки крізь стіну з наступним придумуванням (заповненням) того, чого не було у найкращому періоді життя людини – дитинстві.

Нова поліція – це дитячі спогади про те, що могло б бути, але ніколи вже не буде.

У парі з чіллвейвом завжди блукає слово "хонтологія" (можливість одночасного заперечення існування привидів з бездоказовістю їх не-існування). У шоу про ідеальний, новий світ нова поліція й грає роль копів-привидів, представників іншого світу, вищої сили, яку неможливо помітити, але яка завжди грізна та страшна для кримінальних елементів.

Потойбічні копи прийшли на цю грішну землю для того, щоб нарешті відбувся омріяний перехід на новий рівень розвитку – у ноосферу, територію високої моральності та ще вищої духовності.

Але у цій ретро-футуристичній утопії (ілюзії далекого минулого про щось добре у далекому майбутньому) зі затишними мріями про "прекрасное далека", таємницю Третьої планети та ідеальних людей з Туманності Андромеди лишається лише місце для показухи.

Репресивні органи внутрішньо не готові до таких трансформацій. Зозуля має завдання змінити патруль та себе, і такі нотки драматизму, де нові копи мають витискати з себе рабів, наступати на горло власним пісням та переборювати у собі стару людину, автоматично попадають у фантастику на дев'ятому поверсі.

Копи-привиди (безплідна форма життя) поспішають презентувати масам щось примарне, неможливе, невидиме і ненамацувальне – вдосконалену, змінену людську природу. А вірити у незабарне преображення людської істоти нашвидкуруч підготовлених копів та копівок можуть лише ті львівські ідіоти, які вболівають на "Арені.Львів" за донецький Шахтар і навіть не соромляться цієї рагульськості своїх вподобань.

Дозволена агресія провокує непідготовлених, але озброєних копів на різноманітні пози та прояви псевдо-героїчних понтів, бо деякі представники нової поліції вже зловили зірочку та відчули себе термінаторами на вулицях старого міста.

Ці салаги з нової поліції щось зарано розслабилися зі своїм фраєрським піжонством.

Невідомо, чи в міліції чи поліції існує щось подібне до армійського фольклору та субординаційної моди, але за насунутий на очі кашкетик Зозулі під час присяги, у 107 РТБ дємбеля відразу б зарядили душарі декілька лагідних оленяток в голову.

Бо армійська мода – це святе.

Вшиті шинелі, звичайно, що довші за відповідні нормативи. Шкіряний (а не пластмасовий) ремінь десь на яйцях (але коли комбат близько, то вже вище). Відпідарасені до блиску чоботи гармошкою (разом з забитим на службу довгим і товстим). Підшипники (або підковки, де особливий шик – победитові) в каблуках, солдат іде вулицями незнайомого міста й іскрить, і це незабутнє видовище у сутінках.

Кілометрова підшива для нестатутної стоєчки. Влітку на голові – вшита таблетка, взимку – попрана, висушена на книгах, попрасована і підшита вушанка зі зігнутою емблемою (яку може вирівняти своїм могутнім кулаком лише комбат).

І це ще навіть не дємбельский акорд (хоча в армійському фольклорі це, звичайно, що має на увазі дещо інше), бо це окрема розмова. Всі ці модні збочення (дємбельські привілеї) ще якось зрозумілі в армії (в старій армії), але для чого усі ці інфантильні понти духам з нової поліції?

Романтика пацанячих (а відтепер й дівчачих) перегонів з пєкалями наперевіс – це завжди смішно, ще смішніше, коли це асоціюється з баром "Голуба устриця". Віднедавна у Львові цю копівську тему почав активно експлуатувати Кірік зі своїми донатами, і тому така нова поліція у Львові після нього – це вже пародія, пародія пародії.

А для російськомовних дівчаток борзого капрала Зозулі лунає хіт з орбіти Тіматі (то ж не Yelawolf їм ставити), і це, звичайно, що Natan та його "Слышь,ты чё такая дерзкая, а?"