Львівська відеосінь

Львівська осінь вкотре нуртує ностальгіями за літом. З дощами та зливами особливого загострюються і помітно вилізають різноманітні прояви місцевого рагулізму, який, так, так, так, й наближає побожних львів'ян до клятих москалів, цих побратимів Львова у зверхній вищості над усім білим світом.

Саме тому якось навіть закономірно, що майже усі нещодавні відеохіти з осіннього Львова крутяться навколо цієї благодатної теми.

Бабський рагулізм львівських журналісток атакує віршиками капрала Зозулю, який вже засидівся обличчям на львівських харчах і тому попросився назад, до Києва.

Пітбуль та копи – ця вічна тема набула у Львові напрочуд нових обертонів.

Нову поліцію люблять у Львові, але своєю лукавою галицькою любов'ю, і тому варто трохи прислухатися, як місцеві злегка стібуться над новими.

Де поліція, там і поцілунки. Рагульська замутка місцевих цілувальників, чомусь за підтримки колишнього кандидата у львівські мери, а також працівники міліції – Ігора Зінкевича.

Де у Львові поцілунки, там й бійки шлагбаумом (як еквівалентом чогось життєдайного та довгого).

Після такого на ось така манюнє хуліганство у фонтані під носом у Садового навіть не має часу.

У Львові, цьому дикому Заході, навіть студентки (яким перед тим він клав руки на плечі, щоб зійти у народ) можуть затоптати столичного шерифа Кличка.

І підсумовує, та навіть міфологізує, все це у Львові ось така мистецька реалізація, така ж рагульська, як і оригінал. Мистецтво у Львові не завжди далеко втікає від життя. У часи, коли нарешті стало несоромно слухати Джастіна Бібера, то якась особливо місцева пацавізація.