Apparatchik Ганущин

Довго і нудно блукав різноманітними манівцями та соціальними маргінесами випускник географічного факультету Олександр Ганущин аж поки нарешті вибився у люди, за спиною у яких стоять володарі їхніх дум.

Довго-довго Олександр Ганущин, ця креатура, це творіння, цей франкенштейн одного з братів Дубневичів, був на побігеньках у неньки-України та у когось старшого, більшого, вищого, досвідченішого.

І ось нарешті йому підфартило так, що можна починати згадувати деякі архівні миттєвості його шляху на галицький Олімп (якби написала одна львівська газета).

І вже тоді, на початках, у ньому можна було помітити схильність до надмірної трагедізації власної персони у навколишньому середовищі аж до постійного самотворення собі рукотворних пам'ятників.

Довго-довго Ганущин плутався під ногами, аж поки не доріс, і схоже, що саме на цьому у нього з'явився пунктик.

Довго-довго Ганущин стояв обабіч та культивував у собі щось важливе, значне та вагоме.

Довго-довго Ганущин стояв у куточку, щоб ось так легко втратити шанс за який треба міцно триматися закарпатською хваткою.

Саме тому, як про це писалося раніше, Ганущин так ламає об себе трагедію, театрально здіймає руки-брови і благально закочує очі, він очікувально виглядає бога з машини, і схоже, що ніколи не змиває з себе повністю вчорашній грим.

Бо довго-довго Ганущин оголошував когось замість того, щоб говорити самому.

Бо довго-довго Ганущин стояв і сидів збоку, а не на чолі.

Довго-довго Ганущин входив і виходив, входив і виходив, замість того, щоб сісти і сидіти.

Довго-довго Ганущин ходив за кимось, замість того, щоб когось водити за собою.

Довго-довго бавився Ганущин бровами у дрібного мефістофеля замість того, щоб щось реально вирішувати.

Довго-довго Ганущин намагався стати модним.

Навіть намагався балакати російською, як одного разу нардепка Подоляк.

І навіть спав з відкритим ротом, щоб не сполохати щастя (хоча, натомість, отримував за це одні знущання та насмішки анонімних операторів).

Довго-довго-довго-довго-довго-довго-довго-довго-довго-довго-довго-довго-довго.

Довго-довго сидів Ганущин солодкою парочкою з таким собі Корнатом, якому також нещодавно пощастило потрапити туди, куди таких, як він, раніше не пускали.

Довго-довго ходив Ганущин з ноутбуком до свого власника, який завжди сидить за спиною, і ось нарешті випросив.

Довго-довго Ганущин стояв під життєдайним хрестом, і ось нарешті вимолив.

Хтось нарешті почув. Хтось нарешті побачив. Хтось нарешті відчув. Хтось нарешті доторкнувся і оживив його німий лемент.

Тут, напевне, мають бути танці, і якщо, так, то нехай це буде Cristina Camargo "Moral Tem Hora".