З Карпат падав, у Прикарпатті приземлився

За сприяння Freedome House та Міністерства закордонних справ Норвегії в рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".

"Гаївське лісництво все на дубі стоїть. Але його вже нема, його вже вирізали", – каже колишній майстер лісу, а нині головний ворог варварської вирубки лісу в Дрогобицьому районі, громадський помічник дільничого інспектора міліції Василь Дмитришин.

Поспілкувавшись з ним якийсь час, починаєш відчувати себе наче в кримінальному кіно, де є звична схема: дрібні виконавці злочину, найчастіше несвідомі величини своїх дій, бо "йо' як єдне-два дерева виріжем, то ніц лісу не буде, а мені тре дітей годувати", середня ланка менеджерів, яку найчастіше виконують працівники лісництв (той би менеджемент та з тіні у справи корисні), борець за справедливість і чесність (що цікаво, який вийшов із системи), якісь напівміфічні керівники-власники, які надто тісно переплетені з місцевими координаторами і громада.

Громада, у якої не просто крадуть гроші з бюджету, які би мали на розвиток йти (цим вже нікого не здивуєш), тут люди втрачають те, що всім дала природа, і вже наступне покоління дрогобиччан просто не матиме лісу.

"Лісгосп буде мати площі, але не буде мати лісу" – стверджує пан Василь.

Вперше в Гаївському лісі я побувала десь рік тому. Він мене вразив дубами,– я ніколи раніше зблизька не бачила великого, справді великого, такого, що двом не обійняти, дуба, а тут їх було багато.

А ще чималий перелік квітів з Червоної книги України, які, власне, й мають можливість рости саме у такому лісі. Він величезний, на три села та околиці: Гаї Верхні, Гаї Нижні та Гаї Бійничі.

Тоді, під час тих перших мандрівок до гаївського лісу, я не один раз бачила як його рубають: біля залізничної станції "Гаї Верхні" у 2015-му лежало одиниць з 20 зрубаних велетенських сосен, там же іншого разу перестріли фіру зі спиляними березами і не вельми привітними новими власниками деревини (але враження кримінальних злочинців вищого ґатунку вони не справляли, напевне місцеві на дрова взяли).

Але це все не свідчило тоді про масове винищення лісу для мене.

Та й сьогодні тяжко зрозуміти з першого разу, що з Гаївським лісом справи кепські, але пан Володимир б'є на сполох й показує та рахує реальні втрати.

Зупиняємося при дорозі в напрямку Стрия, і чоловік на елементарному прикладі показує нам величину проблеми.

З вікна автівки виглядає все типово: насадження дерев при автошляхах, не дуже густе, але й не три дерева, якісь кущі, минулорічне листя.

Підходимо до заростей ожини майже в ріст людини: з одного боку високі і не такі вже й тонкі дерева, дуби, з іншого – теж таких може зо п'ять, і прямо перед нами чагарник, з якого визирають три тонесенькі молоді деревця.

"От це дуби, насаджені років 15-20 тому, ті високі – десь по 100-110 років, їх вже можна рубати. Лісництво має право їх вирубати, бо це один із головних шляхів заробітку. І їх вирубють. А що рубатимуть наступні лісничі? Оце?" – чоловік показує на тонесенькі деревця, – "А що ти з нього візьмеш? Воно вже не виросте з того чагарника. І це те, що мали б наступні покоління мати для вирубки та прибутку на років п'ятдесят точно".

Починаємо розуміти, що за самим фактом зрубу набагато більше проблем, аніж просто гроші, які пішли не в казну, а в кишеню.

Рубати його, виходить, можна і треба, і для заробітку теж треба, але корінь зла у всіх видах роботи, які супутні до вирубки, починаючи від відновлення.

"Чому складна ситуація в низах? Бо немає природнього поновлення. Тут треба прикласти руки до того. Треба 8-10 осіб, які хоча б три рази на рік проводили догляд", – пояснює нам екс-працівник лісової сфери. Пан Володимир розповідає про стару систему догляду за лісом. Вона була доволі громіздка, бо треба було хоча би дві умовні команди: одна, яку колись набирали з жінок, для обжинок (це, по суті, винищення травянистих бур'янів довкола молодого дерева), а ще – для прочищення, яким займались чоловіки: знаходили головну культуру лісу і чистили довокола неї територію від інших дерев, які могли б заважати розвитку "господаря".

Нині цим практично ніхто не займається.

На наші закиди про відновлення лісу лісництвом, яке так активно висвітлюється на офіційному сайті інституції, чоловік вперше за весь цей час починає щиро сміятись: "Ага, діти дев'ять років посадили скільки-сь гектарів лісу. Та, якби садити ліс правильно, то з нас тут присутніх хіба чоловіки могли б тим займатись, і то після 2 гектарів лісу ви би то ввечері дуже добре відчули. Це ж кожне дерево ногами оббити (а ще перед тим викопати ями, приготувати саджанці, кожен саджанець помістити в ями, далі їх присапати землею – авт.). Люди, про шо ми говоримо?" – розвіює популістські методи лісового господарства.

Ліс рубали і рубають постійно. Але проблема тут в оформленні документів на дозвіл вирубки та вже зрубану деревину, де є закладений основний механізм корупції у цій сфері.

Простіше – пишуть одне, а в наявності інше, наприкад, кількість зрубаного лісу, різниця – в кишеню координаторам.

Іще один дуже подібний варіант афери, який також не може пройти осторонь лісових господарств, здійснюється з тією ж схемою, але тепер у документи вносять не іншу кількість, а інший тип деревини.

До прикладу, тонкомірами (тонкомірна деревина, для використання в сільському господарстві – авт.) списують ділову (група деревинних матеріалів, які виготовлюють із зваленого дерева, з них можна виготовляти колоди для паль, мостів, для ліній електропередач, якщо дерево було хвойним, листяна деревина такого типу використовується для житлового будівництва – авт.) верхня частина, найкраще – середина дерева – залишається лісникові, він її продає і виписує як дрова.

Уся різниця – далі йому в кишеню. Так найчастіше працюють з хвойними ділянками.

"Одну таку аферу я зареєстрував, був акт, завезли усе до прокуратури. А тоді Майдан – документи згоріли. Добре, що у мене були копії. Але коли доходить діло до реальних розборок, то сідають за один стіл і починається "договорняк". У 2015 році на одній з таких ділянок ми лише за дві години (!) зареєстрували недозволену рубку на 360 тисяч гривень! І шо зробила ця інспекція? Привезла усі документи з усіма фактами інженеру по лісокультурі, він собі то відксерив, і з'являється інформація, що шукають крадений ліс на 360 тисяч, розумієте? Лісгосп з себе все охайно скинув", – констатує Василь Дмитришин.

Одна із корупційних схем взагалі цілком вписується в законодавство, адже при вирубці з однієї ділянки лісове господарство можете мати до 10% похибки (недо- чи перерахунку) з кількості усієї деревини, за яку не несе відповідальність.

Все питання лише в тому, що і скільки рубати, щоби вирахувати цілком легальний притік коштів собі та спільникам.

А щоби місцеві активісти і прості люди не могли виявити та довести крадіжку лісу, незаконну деревину везуть в інші райони на продаж.

Є таке правило у лікарів – не нашкодь. Але лісові господарства, які мали б лікувати наші зелені легені, ним користуються у дуже дивний спосіб.

Навпаки. Санітарними вирубками не прикривається лише найлінивіший крадій лісу. І пан Василь розкриває нам найпростіші способи, які ведуть далеко не до найменших втрат. І не лише коштів.

Санітарна рубка – це всього-на-всього знищення сухостою та хворих дерев, аби здоровий ліс не потрапляв під атаку шкідників, не мав загрози пожежі і, звичайно ж, звільнення території під нові насадження (чи розростання вже наявних).

Раніше, за словами Василя Дмитришина, такі чистки проводили один раз на п'ять років, нині ж – є дозвіл рубати щороку. Можна порахувати за скільки років псевдосанітарних вирубок можна знищити навіть такий великий ліс, як у Гаях. І це не таке велике число.

А рубати таким методом не лише можна, але й треба – лісництва ж мають чимось займатись.

В Україні громада поселень біля лісу, де проводяться санітарні чистки, має право на використання 30% усіх відходів, що залишаються. Але там, де реально рубають ліс, ясна річ, ніякі селяни нічого не отримують. Хоча контроль над цим процесом в компетенції сільського голови теж.

Поки ми їдемо через село Гаї Бійничі до ще однієї частини лісу, де рубають і ні за що не відповідають, пан Василь розповідає приклад прикриття санітарними роботами далеко не чистки, а просто таки зачистки лісу: "От має бути санітарна рубка, а лісничий бере і самовільно змінює тип рубки, У нас такий випадок був кілька років тому у Доброгостівському районі. Просто почав різати все під пень. Порушення це зафіксували і напівдороги припинили. А лісничого виправдали. Знаєте як? А він по документах не вирізав більше, ніж можна було. Але ж то різав здоровий ліс!" – обурюється чоловік.

Але це питання коштів, чималих і державних, а варварські вирубки несуть величезну небезпеку і для самих учасників.

І в'язниця, яка мала б бути наслідком такої дяльності, – не нагірший варіант. Пан Василь пояснює, що вирубка, якою б вона не була, – доволі складний процес, трудомісткий і небезпечний.

"Людей для санітарної роботи в лісі має шукати лісничий, а не майстер лісу. Лісничий шукає, проводить техніку безпеки, оформляє і відповідає за них. А в нашого цього лісничого, як тільки він почав працювати, стався нещасний випадок – помер чоловік. То шо ви думаєте він зробив? А нічого, лишили людину в лісі. В лісі не може працювати одна людина, це елементарна безпека. І що в результаті? Лісничий далі на своїму місці," – розповідає чоловік і веде нас у глибокий ліс.

Санітарна рубка небезпечна й тим, що дозволяє вирубати доволі велику площу, бо ж, щоби добратись до місця роботи, треба "прочистити" ліс по дорозі.

І в цих "чистих" ділянках криється велика небезпека: трава, особливо суха, вона притаманна рідколіссю (яке і з'являється в наслідок таких вирубок), запалюється за секунди, вогонь перекидається на дерево і за кілька хвилин і його немає.

Така пожежа перетворюється у катастрофу. І головне, що підстилка лісова не може нанести такої шкоди.

Насправді, Гаївський і глибокий ліс не лякає, він дуже світлий і дійсно гарний, хоч бери і туристичну стежку організовуй.

Велетенські чорні дуби, переплетені вгорі гілки, чути спів пташок, згадую, де бачила торік шахових тюльпанів – описувати можна довго, вартує побачити.

Поки ми всі оззираємось на цей шматок природи, чоловік у військовій формі впевнено веде нас до абсолютно типової галявини і запитує: "От ви б знайшли тут пні? А тут на 260 тисяч вирубки!"

Василь розчищує ногами минулорічне листя, а там просто в землі пень, якщо це можна назвати ним, бо залишок дерева просто-таки в землі, його ні побачити, ні просто подумати, що тут треба шукати, а діаметр – близько метра. Дерево сире, ще навіть кора не відійшла.

Єдине, що свідчить про зруб, пояснює колишній працівник лісового господарства, – помаламані гілки дерев навколо. Просто при дорозі, біля себе таких пнів ми нарахували біля десяти, і це лише ті, які вже й ми помітили.

Пан Володимир показує слід від дуба, якого б певне двоє людей не обійняли, каже, що зрізали його менше місяця тому.

"Отакий дуб має 5 кубів плюс дрова, це орієновно по 400 євро за куб, якщо його продавати за правильним сортом. На чорному ринку, звичайно, буде дешевше," – підсумовує чоловік. А ми рахуємо скільки ж збитків принесли лише ті вирубки, які ми побачили за цих кілька годин.

Оглядаємо ліс далі, і розуміємо, що пересічна людина усіх цих порушень навіть не подумає шукати, для такої роботи потрібна неабияка винахідливість. І по дорозі знову з нею стикаємось.

Перед нами великий, неприродньо округлий мурашник, який аж прогнувся до низу посередині (хоча вони ж зазвичай опуклі) і кишить комахами.

Видовище ще те, і якось несвідомо кривишся від огиди, а пан Василь лише посміхається, каже, що його треба перевірити.

Виявляється місцеві злодюжки мають креативний спосіб приховування своїх справ лісових – пень від зрубаного дерева посипають щедро цукром, і мурахи далі роблять все за них, бо просто перетворюють залишки дерева у своє помешкання.

Або ще перекопують ліс. Дмитришин не лише розказує, але й показує – рубають ліс, без дозволу звичайно ж, і відразу після себе переривають ділянку поруч трактором(і не маленьким!). І вже не наздоженеш ні деревину, яку вивезли, ні тих, хто крав. "І то майстер лісу робить! І головне кажуть, так копали, а зрубу тут же не бачать!" – каже пан Василь.

Найбільше захисника дрогобицьких лісів обюрює споживацьке ставлення до лісу. Пояснює, рубати і можна, і треба, але ж про майбутнє думати варто. Якщо сьогодні все знищимо і перетворимо у цифри на купюрах, то завтра лісу не матимемо взагалі! І що тоді?

Розповідає Василь про найбанальнішу проблему – ще не відновили, а вже вирубують. Каже, що дуби, якими так славиться Гаївське лісництво, окрім того, що дорогі та якісні, довго ростуть, раніше зрізали у віці 300 років, а нині рубають і сторічні. А молоді не пробиваються через чагарник.

Чоловік пояснює, що є ділянки на цій території, які можна засадити тією ж модриною, яка теж не з дешевих, а росте швидко і приживається легко. І рубай, і продавай, і ліс не знищиш. Але ж ні – "бо продали той ліс вже, от і рубають" – просто пояснює Дмитришин, – "продали "на слові і за великі гроші", а ділянки при дорозі, рентабельність, відкати малі, доходи великі, і все собі в кишеню". Про відновлення мови не йде.

Повертаємось з лісу, виштовхуємо автівку на менш-більш нормальну дорогу і їдемо до села, яке назване в честь лісу.

Звичайне українське село, ні тобі кількаповерхових палаців з дубової деревини, ні ознак тих 260 тисяч гривень з лісу привезених, типові хати і прості люди, пасуться гуси і бігають діти, які вже й не факт чи покажуть своїм дітям справжній гай.

фото: Матвій Пограничний, Меліssа Жаботинська

Партнери проекту: Товариство "Зелений Хрест", департамент екології Львівської ОДА, кафедра нових медій ЛНУ ім. Івана Франка.