Бедленди Львівщини

За сприяння Freedom House та Міністерства закордонних справ Норвегії в рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".

Вчений-географ, доцент географічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Євген Іванов став волонтером проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини" восени 2015 року.

Дрони відкривали для нього нові можливості в наукових дослідженнях, що пов'язані з вивченням екологічних проблем, перед усім, змін ландшафтів гірничопромислових територій Львівщини.

Саме від Євгена Іванова Варіанти вперше почули про бедленди або погані землі.

Так вчені називають найбільш знищені природно-антропогенними процесами ділянки, зокрема: терикони, відвали, кар'єри, відстійники, що утворилися внаслідок діяльності гірничопромислових підприємств.

Радянська індустріалізація другої половини ХХ ст. супроводжувалась інтенсивним розвитком гірничодобувної промисловості на Львівщини.

Сьогодні частина підприємств не працює, а території, де вони були розташовані, потерпають від наслідків діяльності людини: ґрунти забруднені важкими металами, просідають або підтоплюються, заболочуються, розвиваються ерозія, карст.

Самовідновлення цих територій відбувається вкрай повільно, і людина, яка колись призвела до такого стану, в цій ситуації може та повинна допомогти цим процесам.

Вчені-географи шукають відповіді на ці запитання, адже кожна ситуація є унікальною і тому єдиного рецепту не існує.

На Львівщині, за даними Євгена Іванова, близько 2,6 % площі області охоплено гірничодобувною діяльністю.

Відвали, кар'єри, хвостосховища, відстійники і водосховища займають 1,6 % території. Підтоплено і заболочено – 0,4 %, просіданням і карстом – 0,6 %.

Забруднених земель на Львівщині налічується 0,13 тис. кв. км, а повністю знищених ґрунтів – 0,02 тис. кв. км.

Значні площі бедлендів знаходяться навколо вугільних підприємств у Сокальському районі, де волонтери проекту побували у травні.

Шахта "Межирічанська" вразила чистотою і порядком на поверхні території.

Обладнання середини минулого століття продовжує працювати і забезпечує видобування вугілля, яке відвантажується у вагони прямо на шахті.

Відходи відвозяться на породний відвал, що розташований поблизу.

"Пожеж на нашому відвалі не буває, адже у нас слідкують за температурним режимом, проводяться роботи з рекультивації. Біля підніжжя відвалу засаджена зелена зона, наші працівники там відпочивають", – розповідають працівниці шахти.

Головний еколог ДП "Львіввугілля" Володимир Лазар запевнив нас, що особливих проблем з екологією на шахті немає.

От лише котельня не переобладнана новими фільтрами, а тому є основним джерелом шкідливих викидів в атмосферу.

Цю проблему вирішити складно. Власних грошей для модернізації котельні підприємству не вистачає. Загалом на території шахти є одинадцять джерел викидів в атмосферу, зокрема, шість організованих і п'ять неорганізованих.

Наступним пунктом нашої експедиції стала шахта "Візейська", на якій ще у 2009 році припинили видобуток вугілля, і яка досі знаходиться у стадії закриття.

На неї ми попали не з парадного, а з чорного входу, оминувши охорону.

Це було, насправді, зробити нескладно, довелось лише проїхати селом Сілець і пройтись через сосновий лісок.

Сілець – досить незвичне село, адже всі будинки та дороги в ньому окантовані яскравою жовтою стрічкою трубопроводу.

Ця незвична деталь стала першим свідченням того, що на цих територіях не все так благополучно з екологією, як нам розповідали на шахті "Межирічанській".

"Це газопровід, – пояснює нам Євген Іванов, який провів своє дитинство та юнацькі роки в сусідній Соснівці і де до сьогодні живуть його батьки. – Просідання земної поверхні унеможливлює прокладання труб в землі, тому його ведуть зверху".

Процеси просідання земної поверхні відбуваються в районі шахт внаслідок активного підземного розроблення кам'яного вугілля.

Ґрунти також осідають під вагою териконів, хвостосховищ і відстійників.

Загалом процеси просідання простежуються на площі 65 кв. км. Глибина просідання коливається в межах від 0,6 до 3,5 м і може досягнути в кінці видобутку 4,2 м.

Цей процес активно змінює природне оточення. У місцях просідання земної поверхні відбувається підтоплення підземними водами та її заболочення.

Населення міст Червонограда і Соснівки, селища Гірник, сіл Сілець, Межиріччя, Бендюги, Волсвин і Городище щороку страждає від техногенних повеней.

Мешканцям Сільця цього року, щоправда, пощастило. Не було снігу взимку, бо весною тут навіть доріг не видно, все зазвичай заливається повеневими і паводковими водами.

"Мої батьки мали город на окраїні Соснівки. Цього року його закинули, бо постійно заливає водою. Неможливо нічого посадити, бо копнеш лопатою, а там – одна вода.

Років десять тому, шахти "Візейська" та "Надія" відпрацювали гірничі виробки й утворилась штучна водойма, і вода постійно прибуває", – розповідає Євген.

За розмовою ми швидко досягли шлагбаума, яким позначений вхід на шахту "Візейська".

Шахта розташована поруч з Червоноградською збагачувальною фабрикою і має спільний породний відвал, що тягнеться далеко за обрій.

Ландшафти на його схилах і є предметом наукових спостережень Євгена.

"Людина своєю діяльністю змінює ландшафти. Ми вивчаємо наслідки цих змін, тобто процеси, які відбуваються на ділянках, що були змінені людиною, і тих, що знаходяться навколо них", – пояснює Євген.

Дрон робить два прольоти, фіксуючи на фото територію відвалу, шахти і збагачувальної фабрики.

В останній момент перед нами зі сторони фабрики з'являється вантажівка, що зупиняється під відвалом і екскаватор починає завантажувати в неї породу.

"Напевне, це возять породу, щоб гасити пожежу на териконі", – припускає Євген.

Терикони – це штучні гори, створені людиною. У випадку териконів, створених з відвалів породи внаслідок видобутку кам'яного вугілля, йдеться про небезпечні екологічні території, для яких характерні високий рівень хімічного та радіоактивного забруднення.

Вони містять такі токсичні елементи, як: кобальт, миш'як, свинець, берилій, а в менших розмірах: мідь, ртуть, нікель і кадмій.

Площа територій, забруднених кобальтом, становить 115 кв. км, миш'яком – 102 кв. км. Вміст миш'яку в ґрунтах дорівнює 5,7 мг/кг і перевищує гранично допустиму норму майже в три рази.

Отож ми поїхали на терикон, дорогою до якого активно курсували вантажівки.

Приблизно за триста метрів перед нами відкрились гігантські будівлі збагачувальної фабрики, що у свій час вважалася найбільшою в Європі.

Ліворуч від них просто в небо впирались терикон шахти і відвал збагачувальної фабрики. На краю найближчого з них ми помітили дим.

Відвал горів. На схилі були помітні також місця, що ще нещодавно засипали свіжою породою.

Під час горіння відвалів в повітря виділяються дуже небезпечний для людини вуглекислий і сірчистий гази.

Останній ми не лише відчули, вдихаючи гаряче повітря, але й наслідки побачили на власні очі: на чорній поверхні проступали яскраво жовті плями сірки. Вони різні за формою і розмірами.

Але довго милуватися ними заважає висока температура – під ногами до 80-150 градусів. Невдовзі ми втікаємо з краю в глибину відвалу.

Терикон збагачувальної фабрики горить вже майже восьмий місяць. Раніше такого не спостерігалось, горіння носило сезонний характер.

Причина горіння – самозапалення внаслідок біохімічних процесів, що протікають всередині терикону. Від горіння терикону виділяється значна кількість вуглекислого і сірчистого газу.

Ці сполуки при взаємодії з водою утворюють кислі води. Останні у взаємодії з карбонатами продукують фтор. Його концентрація у воді різко зростає.

У 1995-1996 рр. у містах Соснівка і Червоноград, а також у селищі Гірник було зафіксовано масове захворювання дітей на флюороз і гіпоплазію зубів.

Як дослідили лікарі, захворювання було викликано споживанням питної води з великим вмістом фтору та дуже низьким вмістом кальцію.

Євген Іванов припускає, що причиною самозапалення терикону є недотримання правил засипання породи у відвалі.

Карта, яку вчений склав із аерофотознимків, отриманих під час нашої експедиції, зафіксувала сім вогнищ самозапалення терикону, які до цього часу не є засипані рятівниками, а отже продовжують горіти і продукувати вуглекислий й сірчистий газ.

Ми ж на місці змогли розглядіти лише два з них, що розташовані на схилі терикону.

"Головна екологічна небезпека цього регіону пов'язана саме з викидами шахт в атмосферу, що насичені вугільним пилом і газами (здебільшого метаном), забрудненням повітря внаслідок горіння териконів і відвалів, спалювання вугілля у всіх промислових котельнях, – вважає Євген Іванов. – Адже вітер зносить це повітря в бік населених пунктів, і люди постійно дихають ним. Захворюванням сприяє не лише забруднення повітря, але й вод і ґрунтів важкими металами, що містяться в териконах і хвостосховищах, та довкола на земній поверхні. Це найважливіша геоекологічна проблема, вирішення якої є першим кроком по забезпеченню техногенної безпеки жителів району", – пояснює вчений.

Бедленди є у всьому світі й всюди становлять проблему для безпеки життя людей.

Парадокс ситуації полягає в тому, що поки людина проводить діяльність, вона контролює процеси, що відбуваються на них.

А от коли ця діяльність припиняється, то такі землі закидаються, і процеси, що в них відбуваються, стають здебільшого неконтрольованими.

Саме останнього не можна допустити. Наочним прикладом цьому є ситуація на шахті "Візейська".

"Одна справа мати відвал, коли копальня працює. Інша справа, коли це все закидається і не контролюється людиною. У всьому світі проводять заходи щодо їх рекультивації чи ревіталізації, тобто застосовують оптимізаційні заходи. У нас же через брак коштів – усе закидається. Тому такий об'єкт стає ще більш небезпечним. Одні об'єкти мають право так існувати, інші, залишаються техногенними і просто не можуть існувати без людини", – розповідає Євген Іванов.

Так, окремі шахти, що закриваються, потребують постійної відкачки підземних і ґрунтових вод.

Терикони, що утворюються з відходів видобування кам'яного вугілля, можуть і повинні бути перероблені, адже в них є значний вміст рідкісних металів.

Наприклад, германію, який використовують в ІТ-технологіях.

Однак природа і на бедлендах демонструє здатність до самовідновлення. Це відбувається дуже поволі, складно, але все ж таки відбувається.

Завдання людини, вважає Євген Іванов, якщо вона не спроможна радикально вирішити проблеми бедлендів, допомогти природі у процесах самовідновлення на них.

Саме це завдання львівські географи вирішують на прикладі бедлендів у місті Борислав, а аерофотозйомка дроном допомагає їм у розробленні оптимізаційних заходів щодо рекультивації і фітомеліорації (процес використання природної перетворювальної функції рослинності в оптимізації ноосфери – ред.) Бориславського озокеритового родовища.

Бориславський нафтогазовий район є найдавнішим нафтовидобувним центром України, а в минулому – й найбільшим. Видобуток нафти і озокериту розпочався в 1855 році.

Сьогодні у місті за даними департаменту екології налічується понад 20 000 закинутих криниць-копанок, 1136 ліквідованих свердловин, із них виявлених на місцевості 567 і не виявлених 434 нафтогазові свердловини.

У межах міста зафіксовано 37 ліквідованих свердловин та криниць-копанок, із яких періодично витікає нафта. З 8 з них нафта потрапляє у водостоки і 5 із стаціонарними резервуарами для збору нафти.

У Бориславі також зосереджені найбільші у світі поклади озокериту.

Промислове розроблення Бориславського озокеритового родовища триває майже 150 років.

Видобування озокериту призвело до утворення значних порожнин, з іншого – до формування насипів породи на земній поверхні.

Багаторічне нагромадження відходів зумовило осідання поверхні та утворення штучного озера.

Велика кількість відпрацьованої породи, що накопичилась на поверхні і яку розмивають дощові води, є джерелом забруднення ґрунтового покриву, поверхневих і підземних вод. Ґрунти на цій території відрізняються високим рівнем засолення.

Євген Іванов розповів, що аерофотознімання надало значно кращу деталізацію, ніж використання космознімків, якими вчені користувались раніше.

Виявилося, що в заростях обліпихи, які є дуже колючими і в які людині важко проникнути, з'явились вкраплення таких видів рослин як дуб, береза, клен та інших видів дерев і чагарників.

"Маємо різноманітну ситуацію в межах відвалів озокериту. Є території з високим рівнем засоленості і на них практично нічого не росте. Але є й території, які добре заростають обліпихою, тобто вони швидше відновлюються", – пояснює вчений.

На основі досліджень географи розробили пропозиції щодо оптимізації цих бедлендів, а саме – створення зони відпочинку і рекреації.

Але коли та як реалізують цей проект? Адже протягом усіх років незалежності на подолання екологічних наслідків нафтогазовидобування у Бориславському регіоні кошти з держбюджету не виділялись.

Коштів, що виділяються на вирішення екологічних проблем Борислава з обласного фонду охорони навколишнього природного середовища і ПАТ "Укрнафта" хронічно не вистачає.

Проект здійснюється в партнерстві з Товариством "Зелений хрест", кафедрою нових медій Львівського національного університету імені Івана Франка і департаментом екології та природніх ресурсів Львівської ОДА.