Тиха стихія

За сприяння Freedom House та Міністерства закордонних справ Норвегії в рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".

З Іриною ми знайомі давно. Під час одної із зустрічей ми розповіли їй про наші спроби привернути увагу громадськості Львівщини до екологічних проблем.

Вона, натомість, охоче поділилась своїми міркуваннями і запропонувала нам звернути увагу на проблему, яка, на відміну тих, якими ми займалися, не є резонансною, проте вважається типовою для Львівщини, а також всіх інших регіонів України: поводження з відходами та сміттям в сільській місцевості.

Ми домовилися про те, що Ірина покаже нам типові несанкціоновані сміттєзвалища в селі й допоможе поспілкуватись з місцевими громадами на цю тему.

Останнє було абсолютно не зайве, адже добре відомо, що з чужими наші селяни не завжди охоче йдуть на контакти і розкриваються перед ними.

Так журналісти проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини" опинились в двох селах Перемишлянського району: Лопушна і Підгородище, лише 34 км від Львова.

Хоча, це могли бути будь-які два інші села будь-якого іншого району Львівщини.

Перша зупинка на межі села Підгородище, де нас чекав сільський голова Романівської сільради Іван Семенович Горішний.

У його підпорядкуванні громади трьох сіл: Підгородище, Селиська і Під'ярків, всього 900 чоловік, з них 570 проживає саме в Підгородище.

Праворуч від дороги – футбольне поле і пагорби, вкриті сосновими урочищами. Звідти відкривається чудовий крайовид в напрямку Львова: пагорби та безмежні поля, порізані смужками небагатьох автомобільних доріг.

Ми приїхали сюди не випадково і, звісно, не милуватися пейзажами.

Зробивши лише декілька перших кроків по футбольному полю журналісти стали помічати в різних місцях сміття: папір, пет-пляшки, скло, будівельне сміття, а також хаотичні сліди вогнищ, в яких щось спалювалось.

Чим більше вони віддалялись від дороги в напрямку лісу, сміття становилось все більше.

Не залишалось сумніву – соснове узлісся місцеві мешканці Підгородища перетворили на несанкціоноване сміттєзвалище, на яке звозять відходи з домогосподарств.

Іван Горішний підтвердив наше припущення і додав, що на території Романівської  сільради загалом не менше п'яти подібних сміттєзвалищ.

Що ж до того сміттєзвалища, де ми знаходились, то, ще в середині 90-х років було ухвалено рішення про відкриття на цій території постійно діючого полігону для сміття.

Але сільрада власних грошей на розробку проектної документації  не має, обласна та районна влада, попри багаторазові звернення з боку громади, протягом двадцяти років так і не спромоглися виділити фінансування.

От селяни й везуть та викидають сміття просто небо.

Напередодні пройшов сильний дощ, дорогу в соснове урочище розвезло і журналісти відмовились від спроби на власні очі оглянути все сміттєзвалища.

Їх виручив дрон, який згори зафіксував масштаби несанкціонованого сміттєзвалища і місця, де вже багато часу селяни скидають сміття.

Після навчання в Школі інноваційної екологічної журналістики волонтери проекту не просто фільмували дроном і робили аерофотознимки, а тренувались створювати за допомогою дрону ортофотоплану і обробляти топографічні данні.

І ось який результат ми отримали.

Село Лопушна належить до Суходільської сільської ради Перемишлянського району. До складу останньої також входять села Вільховець і Суходіл.

У Лопушній проживає 245 мешканців.

Голова Суходільської сільської ради Володимир Петрович Сірко, як і його колега Іван Горішний, не приховує факту існування несанкціонованих сміттєзвалищ в кожному селі.

Але й не вважає, що ця проблема є вже аж також гострою.

"Якщо взяти метал, то метал в нас всі мешканці збирають, і цигани, все прибирають. Дерево також використовують повністю повторно в господарстві. Склотару повертають в магазин чи використовують  при будівництві, коли роблять фундаменти. Добре було, щоб ціну на повернення склотари підняли з 25 коп. до 1-2 грн. Це б людей краще стимулювало. не стимулюють людей повертати склотару. Вони вважають, що треба до 1-2 грн. підвищити. Найбільша проблема поліетилен. Цього багато накопичується", – розповідає він.

Тим часом журналісти зупиняються біля сільського цвинтаря, з боку від якого залишки великого вогнища, площею приблизно до 20 кв. м.

"Коло цвинтаря після свят доводиться прибирати пластикові вінки, квіти, стрічки, далеко не виносять, кидають за огорожею. Хлопці все це спалюють. У нас є звичай перед Великоднем, в п'ятницю, запалюють вогнище і спалюють. Інше сміття – залишається" – пояснює Володимир Сірко.

"Сміттєзвалища біля цвинтарів – це типове явище в кожному селі.  Попри звернення екологів і Церкви, ще дуже далеко до того, поки люди усвідомлять шкідливість покладання пластикових вінків і квітів на могилах", – розповідає Ірина.  

За цвинтарем, майже на межі села, там де починаються мисливські угіддя братів Дубневичів, помічаємо несанкціоноване сміттєзвалище. Картина подібна до того, що ми вже бачили в Підгородище.  

"Навколо ліси, їх всі не припильнуєш, на підводу, кінній транспорт безкоштовний, – повезли в ліс і висипали", – коментує побачене сільський голова Володимир Сірко.

За результатами експедицій, здійснених в рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини" і не лише в Лопушну чи Підгородище, бо подібне ми бачили в Бориславі, Новому Роздолі, в Грушеві Яворівського району, дозволимо припустити, що на Львівщині постійно діючих стихійних сміттєзвалищ не менше, а вірогідно, й більше, ніж населених пунктів.

Якщо ж говорити про сільську місцевість, то постійно діючі несанкціоновані сміттєзвалища, вірогідно, знайдуться практично поблизу кожного села.

Для довідки: У Львівській області найбільша кількість сільських населених пунктів – 1850, а також міст – 44, селищ міського типу – 34.

Натомість, за даними департаменту екології, станом на початок 2015 року на території області було лише 468 стихійних сміттєзвалищ, протягом 2015 року ліквідовано 103 стихійні сміттєзвалища, отож на початок 2016 року на території області залишилось лише 365 стихійних сміттєзвалища.

Що ж стосується Перемишлянського району, то на 89 розташованих на його території населених пунктів, згідно офіційних даних, припадає понад 50 стихійних сміттезвалищ (точна цифра не вказана).

"Побут селян сьогодні змінився. Якщо раніше вони практично всі відходи переробляли в господарстві, то зараз таких можливостей немає. Далеко не кожний тримає худобу, в п'єц не засунеш і не спалиш пет-пляшку чи інші неорганічні відходи, бо смолою заб'ється димохід. Тому є реальна проблема, що робити з побутовими та іншими відходами, – розповідає пані Ірина. – Отож нема іншого виходу – їх треба збирати і організовано вивозити на сміттєзвалища", – ділиться вона своїми міркуваннями.

Справа організації вивозу сміття з населених пунктів, в тому числі й сіл, насправді, виявилась складною та непрозорою.

Літом 2015 року голова Львівської ОДА Олег Синютка визнав пріоритетом для області налагодження організованого збору і вивозу на утилізацію сміття з сільської місцевості.

"Ми прагнемо, щоби з кожного села чи селища вивозили сміття, щоби це все було централізовано", – заявив тоді він.

Обласна влада, взявши ініціативу до своїх рук і, зобов'язала районні державні організації провести конкурси на організований вивіз сміття зі всіх населених пунктів.

Отож станом на сьогодні, за даними, отриманими від Львівської ОДА, 1884 населених пункти Львівщини, тобто понад 90%, мають угоди на централізований вивіз сміття. Середня вартість такої послуги становить 74,89 грн/куб. м.

Як стверджують у Львівській ОДА, сміття вивозиться не рідше двох разів в місяць на районні сміттєзвалища.

Однак насправді так добре справи виглядають лише на папері і у звітах влади, реально ж далеко не всюди сміття вивозиться організовано.

Так, в Лопушній і Підгородище протягом року мешканці не уклали жодного договору на вивіз сміття з перевізником – компанією ДВ "ЕкоСвіт".

Остання розпочала вивіз сміття лише з одного села – Великі Глібовичі, де угоди уклали 438 домогосподарств або 58,8%.

"Згідно угоди, перші три місяці люди виносять сміття в кульках і ставлять біля своїх воріт. Фірма почне це вивозити, побачить, що йде оплата на рахунок, тоді вже в другому кварталі кожному господарю привезуть бак. Але я не знаю, чи в якомусь населеному пункті дійшло до баків, – розповідає Іван Горішний. – Вартість вивезення сміття на 1 мешканця становить 10 грн. 78 коп. Коли проводився тендер, то пропонувалось вивозити щотижня сміття, але як побачили які в нас дороги, то почали говорити про один раз в два тижні, а потім і один раз в місяць. Ми провели сходи в кожному населеному пункті. Але народ в цьому питанні пасивний. Дуже повільно проходить укладання угод. Лише на останній сесії депутати з  Підгородища погодились, будуть ходити по дворах і заключати угоди. Люди не привикли до вивозу сміття, тому не укладають угоди".

Над укладанням угод на вивіз сміття працюють і в Лопушній.  

"ЕкоСвіт заключає угоди, навіть почали з Великих Глібовичів вивозити сміття. Для мешканців Лопушної по угоді вивіз сміття коштуватиме в місяць на одного жителя 68 грн./куб. м, а далі вартість змінюється по градації в бік зменшення, в залежності від кількості мешканців. І це трошки забагато для селян. Але знову проблема. У мене був голова Великих Глібовічів, сміття перестали вивозити. Після Грибовичів почались перебої з вивезенням. Баки стоять повні, поза них сиплять сміття. Люди погрожують завести сміття до Львова і висипати йому під дім. А селяни з Лопушкої на це дивляться і не хочуть укладати угоди. Якщо спілкуватись з місцевими людьми, то це не одного дня робота, треба виховати в людей цю звичку, що сміття повинно мати своє місце", – розповідає Володимир Сірко.

Цікавимось, чи є у сільських голів дієві форми впливу на мешканців, щоб стимулювати їхнє бажання цивілізовано поводитись зі сміттям.

У відповідь розповідають, що кожної весни їх самих штрафують за несанкціонований викид сміття, а от щодо впливу на мешканців, то тут складніше, бо щоб реально працювали адмінкомісії при сільрадах, то останній потрібно утримувати юриста, який буде вести справи в судах.

На юриста в бюджеті сільрад грошей нема.

"Організація збору і вивозу сміття в сільській місцевості наштовхується на пасивність з боку селян. Бо це, по-перше, ця послуга є задорогою для більшості з них,  адже в селах реально багато пустих домівок або таких, в яких живуть приїжджі з міст лише в період відпусток. З іншого боку, для компаній, які займаються вивозом сміття, це не дуже привабливий бізнес, бо доріг немає, не до кожного села доїдеш, є села, де мало мешканців, а тому вивозити з них сміття взагалі економічно невигідно. А далеко не всюди таки витрати може на себе взяти місцеве самоврядування", – пояснює Ірина.

Під час написання репортажу ми звернулись з офіційними запитами до Львівської ОДА і ДВ "ЕкоСвіт" з проханням надати інформацію щодо кількості укладених мешканцями угод на вивіз сміття. ДВ "ЕкоСвіт" проігнорував журналістів проекту.

Можливо, через це, що свого часу саме за нашими матеріалами і зверненнями ця фірма була відсторонена від вивозу сміття в Новому Роздолі, адже була задіяна у незаконному вивозі сміття на несанкціоноване сміттєзвалище.

Останнє дозволяє нам поставите ще одне питання перед владою: чому перевізники, які раніше були помічені у зловживанням і порушеннях, були допущенні до участі у тендері на вивіз сміття з населених пунктів Львівщини?

Що ж до Львівської ОДА, то отримати реальні цифри не допомогло навіть безпосереднє звернення до її голови Олега Синютки. В одному запиті нам пообіцяли це зробити, але не раніше 30 жовтня.

А усно пояснили, що: "У нас проводяться конкурси органами місцевих самоврядування або райдержадміністраціями, перевізники починають вивозити, а паралельно можуть укладати угоди з мешканцями а можуть і ні, у разі якщо сільська рада оплачує цю послугу".

Поки влада рапортує про успіхи у справі налагодження організованого вивозу сміття, селяни продовжують самоспалювати його в городах або ж  викидають на несанкціоновані звалища.

І перше, і друге є екологічно небезпечним. Проте, як з'ясувалося, у селян є ще один спосіб позбавитись зайвого сміття – відвезти його до Львова.   

"Люди з наших сіл до Львова вивозять сміття масово або викидають його при дорозі. Залежно від того, хто скільки має сміття, хтось бере кульок і везе до Львова, хто має підводу, то везе сюди, під ліс", – зізнається Володимир Сірко.

Керівник ГО "Бюро екологічних розслідувань" Дмитро Скрильніков наголошує, що спалювання сміття при низьких температурах в місцях, наближених до проживання людей, є значно більш шкідливим, ніж значні викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел.  

"Стаціонарні джерела спалювання мають трубу, отож спалення відбувається на висоті, в той час, коли ви спалюєте сміття біля будинку, на городі, отримуєте безпосередньо букет хімічних речовин, в тому числі і діоксин, який наносить безпосередню шкоду здоров'ю людини, викликаючи тяжкі онкологічні захворювання. За даними ВООЗ, Україна посідає перше місце у світі за кількістю смертей від забруднення повітря. Згідно з дослідженням ВООЗ, протягом 2012 року в Україні від забруднення повітря пішло з життя понад 54,5 тис. осіб або ж 120 померлих на 100 000 населення. Для Львівщини ця проблема в значній мірі пов’язана саме зі спалюванням сміття й шкідливих відходів", – розповідає Дмитро Скрильников.

Еколог вважає, що проблема утилізації відходів в сільській місцевості повинна вирішуватись одночасно в декількох напрямках.

"Зараз ці моменти закладаються в проект Національної стратегії поводження з твердими побутовими відходами. Але багато, насправді, залежить від місцевої влади і громадських активістів. Є приклади, зокрема, і на  Львівщині, де з ініціативи сільських голів або ж самих мешканців в селах налагоджено сортування сміття, тої ж пет-пляшки в спеціальні контейнери, також є села, де вдалось самотужки налагодили організований вивіз сміття. Однак, в цілому вирішення цієї проблеми займатиме ще не один рік і потребуватиме постійної уваги з боку суспільства", – наголошує Скрильников. 

Репортаж створено за активної участі слухачів Школи інноваційного екологічного репортажу (Львів, вересень 2016) в рамках проблеми "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".