Новий Процес Кафки

Ізраїль відсудив архів рукописів Франца Кафки у сестер Хоффе – літературний світ смакує "кафкіанські" подробиці справи та очікує відкриття невідомих текстів письменника

10 серпня 2016 року, у Ізраїлі завершився багаторічний судовий процес, присвячений долі рукописного спадку Франца Кафки. Верховний суд Ізраїлю постановив, що унікальна збірка рукописних текстів, листів, щоденників. малюнків та інших документів, яка перейшла у спадок сестрам Хоффе від їхньої матері, повинна стати власністю Ізраїльської національної бібліотеки.

Цей спадок оцінюється у мільйони доларів, а поміж знаними творами письменника у збірці можуть знайтися і абсолютно невідомі. Через цінність та унікальність предмета суперечки процес тривав сім років.

Представники Національної бібліотеки стверджують, що не збираються приховувати рукописи Кафки від широкої громадськості, а навпаки – викладатимуть матеріали у відкритий доступ в інтернеті. Таким чином, можна очікувати, що незабаром світова література збагатиться новими текстами чесько-німецько-єврейського письменника. Можливо, серед них будуть і нікому не відомі художні твори.

Сорокарічний Франц Кафка помер від туберкульозу у віденському санаторії у 1924 році. Перед смертю він заповів рукописну літературну спадщину своєму другові, письменникові і журналісту Максу Броду. Однак, він просив ці рукописи не публікувати, а спалити. Невідомо, чи автор "Замку" дійсно хотів, аби Брод виконав його останню волю і чому не знищив свої твори самостійно. Так чи інакше, Макс Брод не виконав заповіту, а залишив успадковані чернетки у себе. Відразу після смерті Кафки він почав публікувати його найвизначніші романи – "Процес", "Замок", "Америка".

Однак, багато успадкованих матеріалів Брод, відданий популяризатор творчості Франца Кафки, чомусь продовжував приховувати у себе неоприлюдненими. Утікаючи у 1939 році із окупованої нацистами Чехії, він переїхав до Палестини, прихопивши папери Кафки із собою. До самої смерті Макса Брода у 1968 році рукописи пролежали згромаджені стосами у його квартирі у передмісті Тель-Авіву. Дослідники могли лише робити припущення стосовно конкретного змісту манускриптів.

Помираючи, Брод, у свою чергу, заповів отриманий ним колись спадок своїй секретарці і теж утікачці із Праги Естер Хоффе, яка, як вважається, була йому також коханкою. Те, що вона успадкувала від Брода таку цінність, лише підтверджує подібні чутки.

Знову ж таки, Брод заповів рукописи пані Хоффе лише із певною умовою – передати їх до Єврейського університету Єрусалиму, муніципальній бібліотеці Тель-Авіву чи будь-якій іншій єврейській організації у Ізраїлі чи закордоном.

Хоча, як ніхто інший Макс Брод мав би розуміти, що у випадку подібного цінного спадку конкретними побажаннями померлого часто нехтують. Черговий спадкоємець розпорядився отриманим згідно із власними міркуваннями.

Власне, в руках Естер Хоффе творчий спадок геніального письменника зазнав остаточного перетворення із літературного об’єкту у комерційний. Пані Хоффе поставилась до чорновиків як до справді цінних паперів  розмістила їх у елітних сейфах кількох швейцарських та ізраїлських банків. Звичайно, вона теж не стала оприлюднювати невідомі рукописи  адже, тепер вони стали капіталом, цінність якого лише зростала із часом.

Можливо, саме це і мав на увазі Франц Кафка, коли просив спалити свої твори, передчуваючи, що їх, як і його самого, чекає доля бранців у клітці дрібно-людського абсурду.

У 1988 році пані Хоффе нарешті отримала золоте яєчко, виставивши на продаж на аукціоні Sotheby’s рукопис роману "Процес". Покупцем став Німецький літературний архів у Марбаху, який виклав за рукопис три з половиною мільйони марок, або два мільйони доларів.

У 2007 році манускрипти Кафки знову стали предметом заповіту. Сто-і-однарічна Естер Хоффе померла, передавши їх у спадок своїм дочкам, Єві та Рут.

Але, єврейські організації, яким Хоффе мала передати рукописи, згідно із останньою волею Макса Брода, увесь цей час були напоготові. Відповідні служби пильно слідкували за нею і одного разу, затримали жінку у аеропорту Бен Гуріон із небезпідставним звинуваченням у незаконному перевезенні культурних артефактів – у неї знайшли дорожній щоденник Кафки та кілька його листів. Коли, зі смертю Хоффе, стало остаточно зрозуміло, що папери Франца Кафки вона так нікому і не передасть, держава Ізраїль вирішила відібрати рукописи через суд.

Судовий процес, у якому вирішувалася доля рукописів, зокрема і чернетки роману "Процес", безперечно, увійде у історію світової літератури.

Єва та Рут Хоффе стверджували, що цілком законно успадкували архів Кафки і можуть розпоряджатися ним як повноправні власниці. Представники держави Ізраїль натомість зазначали, що їхня матір не виконала заповіт Брода і тим самим втратила законні підстави на володіння паперами та передавання їх далі у спадок.

Судова справа супроводжувалася теж неоднозначним сприйняттям у наукових та літературних колах. Деякі інтелектуали, як наприклад, філософиня Джудіт Батлер, погоджуючись із тим, що родина Хоффе не має прав на приватне володіння рукописами, одночасно сумнівалися, чи, власне, держава Ізраїль має таке право. Адже, навіть якщо забути про те, що Франца Кафку важко вмістити в рамки одного національного контексту, єврейська культура ніяк не обмежується лише одним Ізраїлем.

Висловлювались побоювання, що успіх Ізраїлю у цій справі означатиме визнання його прав на будь-які інші артефакти єврейської культури, створені перед Голокостом. Те, що це може бути серйозною проблемою, яскраво засвідчує історія з викраденням фресок Бруно Шульца.

Таким чином, досягнення справедливості у цьому процесі справді виглядає марною справою. А рукописи Кафки, як видається, лише змінюють одного незаконного господаря на іншого, хоча й кращого. (За твердженнями сестер, їхні намагання відсудити свій архів, зокрема мотивується тим, що Ізраїль, як не зовсім демократична держава, що зосереджена на війна за виживання, не найкраще місце для зберігання унікальних паперів). Якщо сестри Хоффе додавали кафкіанських ноток до усієї історії, збираючись продавати архів не окремими документами, а кілограмами, то Ізраїль своєю судовою перемогою, схоже, замикає питання ідентичності Франца Кафки у "замку" окремого державно-національного контексту.

Ізраїльська національна бібліотека вже заявила, що має намір бути максимально відкритим господарем архіву та нарешті оприлюднити його вміст.

Втім, як нагадують дослідники, певні рукописи можуть залишатися за межами офіційно каталогізованої збірки, тобто, у приватному володінні сестер Хоффе. До того ж, невідомо, скільки манускриптів вже встигла продати їхня матір, пані Естер і у чиїх колекціях вони зараз перебувають.

Відомо, що отриманий Національною бібліотекою архів містить великий масив кореспонденції між Кафкою та Бродом, рукописи окремих творів, приміром "Сільський лікар" чи "Весілля на селі", паризькі щоденники письменника, а також рукописи самого Брода.

Працівники бібліотеки збираються зайнятись упорядкуванням архіву та оцифровуванням документів, які поступово викладатимуться у публічний інтернет-доступ.

Тим часом, літературні та дослідницькі кола з нетерпінням очікують якихось відкриттів – а може і зовсім нових творів письменника, який не вірив у те, що будь-яка подорож людини чи речі може зрештою щасливо завершитись.

Автор: Андрій Бондаренко
Новини партнерів: