Антонич став кущем

Пам'ятник Антоничу біля цирку декламує рідним вікнам синергію неприродної чудасії.

На Городоцькій поставили культурну композицію (пам'ятник) імені Богдана-Ігора Антонича, і вся ця катавасія сумна навіть без осені.

Скульптор антоничевої композиції Володимир Одрехівський навіть розповів культурним журналістам та журналісткам про роботу над композицією:

"Ми працювали декілька років над цим проектом, тому що робота дуже складна, нестандартна. Для художника краще, коли маєш час обдумати кожну деталь, коли є можливість щось виправити. Я думаю, що це пішло на краще. Ця композиція легка, ажурна.

Спершу була ідея спорудити пам'ятник Богданові-Ігорю Антоничу, але у процесі роботи прозвучала пропозиція зробити композицію присвячену його поезії. Ця пропозиція мала підтримку в журі.

І наша композиція має назву однієї з його поезій – "Привітання життя", де є образи юнака, природи, – відомі теми переплетення живої і неживої природи, їх єдності. Така космологічна тема".

Ось ця персона підозрілої зовнішності.

Чемний скульптор навіть наголосив на тому, що для нього велике значення має реакція львів'ян на його роботу:

"Для художника демонстрація роботи це завжди дуже радісно. Його робота протягом років, місяців – і моя, і архітекторів. Це як забіг на довгу дистанцію. Ти мусиш оцю емоцію, напругу, думку тримати у собі місяці, роки.

І коли виходить результат, я дуже переживаю, бо для мене дуже важлива думка львів'ян, тому що це робиться для нашого громадського середовища. Я переживаю які будуть відгуки, – мені це дуже важливо".

Але якою може бути реакцією на халтурку ось цього добродія?

Ось ця трепетна лань ошуйную Антонича це, типу, натяк, що поет був кентавром, а ось ця тремтлива сарна – його грайлива кобилка?

До речі, Антонич-кентавр добра ідея для майбутньої екранізації містерії його короткого життя (тут навіть відразу можна відшукати алюзію на борделі Андруховича), після якого Антонич став надійним виховником для багатьох героїв української поезії.

Якщо ця тонюсінька гілкастість постаті поета і того, що за його спиною (а також ліворуч) має символізувати вразливу душу кожного львівського мистця (а що вже писати про сльозоточивих львівських мисткинь), то між інфантильністю та дитвацтвом величезна прірва і скульптурна душа Одрехівського мала б відчувати такі нюанси.

У самому пам'ятнику Антоничу, ще від сотворення світу, заклали ідея того, як легко можна налякати тінь поета, як летко може один фертик сполохати ментики поетової пам'яті, і як же ж грубо та неохайно усе це виконано Одрехівським в натурі.

Може там ще якась світломузика має бути? Вальс Доги з фільму Мій лагідний і ніжний звір?

А на тваринці у час Світлого Різдва будуть сяяти якісь святкові викрутасики та такі милі кожному галицькому серцю кутасики? Може ще Антонич хрущем даватиме якісь балетні па-де-де?

Антонич став овочем поблизу цирку. Чимось неодухотвореним (хоча, можливо, згодом біля його пролонгованих ніг, які ніби-то будуть мати надприродні властивості, будуть тертися юним тілом дівчатка, щоб вдало вийти завагітніти та стати справжньою берегинею домашнього вогнища).

Усі ті ніженьки, наче сірнички-патички, усе те дерево життя за ними (і над ним), ніби неопалима купина мали б вказувати на Антонича як на джерело натхнення, як на джерело споломного спалаху, яке стало надихати багатьох інших.

Пам'ятник (чи культурна композиція) Антоничу мала б пломеніти, жбухати д'горі наелектризованою енергією пралісу, але він більше нагадує віник з березових гілок, яким у селах підмітають вулиці.

Ця легка та ажурна композиція Одрехівського найбільше нагадує обкладинку однієї дитячої книжечки радянського письменника Олександра Копиленка, який також полюбляв писати про ліс та природу.

І це щастя скульптора, що поки цю обкладинку не можна відшукати у Google. Але пам'ять – не Google – з неї нічого не витреш (навіть треш Одрехівського, прости Господи).

Хоча, можливо, у певному контексті не усе так погано. Варто тільки поглянути на скульптурні покручі з конкурсу проектів пам'ятника Антонича у далекому 2009 році.

Ось ця тумба під нинішним Антоничем, схоже, що багато у чому еволюціонувала у своїй візуалізації.

2016 рік

А ось вона у 2009.

І два проекти пам'ятника над нею.

Але іншої чудасії там було ще більше. Ось такої.

І навіть ось такої.

Може то добре, що ще Одрехівський, а не всі ці анонімні вони?

Але навіщо з оригінального поета Антонича було робити прициркового аноніма, бо так Львів отримав ще один рагульський пам'ятник (після Чорновола, Бандери, Вербицького + море інших)?

Тим скульпторам доплачують, щоб вони клепали таке одоробло, чи це вони свідомо так, чи просто комусь мстяться? Але за що вони з Антоничем ось так?

Вже навіть "Angel Speak" від Machinedrum просить львівських скульпторів зупинитися у своєму невпинному плодінні різноманітної кітчу та трешу.

Зупиніться, поки не пізно. Схаменіться, нелюди, кати мого народу.

Автор: олександр ковальчук
Новини партнерів: