Дроногеографія Львова: Що сниться електровівцям?

Дроно- і фоторепортаж із “хоспісу роботів” - осіннього Парку культури, у якому доживають віку ретро-атракціони

Після відвідин харківського Парку Горького з особливою силою захотілося прогулятися нашим львівським Парком культури, аби насолодитися виглядом старих радянських атракціонів, які там все ще громадяться фарбованим залізяччям у не до кінця зрозумілому режимі екзистенції.

Востаннє, крізь помпезну арку головного входу у Парк я проходив ще, мабуть, у школі. Тож, основним мотивом цієї прогулянки стала легка ностальгія, замішана на осінній пронизливій жовто-зеленій мальовничості.

Фарбовані конструкції атракціонів стоять, як і стояли, хіба що вже не такі високі як раніше, а отже, життя не таке й плинне, як нас переконує фейсбук.

Восени у парку не може не бути гарно. Під цю "роздачу" ендорфінів естетичного замилування неминуче потрапили й каруселі. У цій ситуації важко судити об’єктивно, але в такі моменти якраз відкривається подвійно магічне дно таких місцин як старі міські парки. Осінь, стримане світло напівзахмареного сонця, доріжки засипані гарячим листям і атракціони – як витягнуті зі скрині іграшки невідомих велетнів, як висохлі артефакти чарівного міста, як мумії-піраміди давніх емоцій із зашкарублою плоттю кольорових спогадів.

Парк культури постає таким собі межовим музеєм важкої поп-культури дозвілля кінця минулого століття. Зараз доріжками прогулюються лише пенсіонери, що вигулюють внуків чи песиків, лише депресивно-закохані парочки та випадкові перехожі. Але раніше тут вирувало життя і сліди його все ще помітні.

Окремий атракціон – Палац молоді "Романтик". Його масивні сходи та балкони ще досі обіцяють сповнення усіх принад аналогової масової культури – вечір, танці, буфет, морозиво, шампанське, поцілунки та мордобої…

З часом це все неминуче "ревіталізують", але який львівський урбаніст міг би чітко сформулювати думку, про те, що розпад і марево мають не менше прав на існування у міському просторі ніж благоустрій та практичність?

Дивлячись на широчезну площу вище над атракціонами обабіч стадіону, я пригадав, що в радянські часи там діяла зона дитячих автівочок, таких як ті, якими й далі зловживає місцевий бізнес під Оперним театром. Тут був ніби зменшений міський автомобільний простір, з вулицями, світлофорами, дорожніми знаками. Діти не лавірували у натовпі, мутні мужички не мусили брудними руками скеровувати їх поміж перехожими. Все було цивілізовано.

Споглядання гойдалок вселяло також непевний острах та тривогу – невже вони ще досі працюють? Старовинне риштування своїм стомленим виглядом закликало радше до участі у своєрідній хазардовій рулетці, аніж до міщанської недільної розваги.

Ходять чутки, що вже незабаром оновлене керівництво Парку збирається оновити і застарілий парк гойдалок-каруселей. На жаль, довідатися щось про це точніше не було змоги, оскільки директор Олександр Молодий вважає нижче своєї гідності спілкуватися із журналістами Варіантів. Така принципова позиція журналістам Варіантів доволі сильно нагадує заіржавіло-закляклу позу перевернутого "Клоуна" у відповідному атракціоні.

Принаймні, таким чином підтвердилися інші чутки – про те, що директор парку досить дивний чоловік із світоглядом трипільського дрина.

Але Парк культури й далі зберігає свою особливу атмосферу. Восени вона не прикрита хіпстерським ентузіазмом і можна добре розгледіти якісь її приховані нотки, що відкриваються контемпляторам як краса старовинних японських горщиків.

Автор: Андрій Бондаренко
Новини партнерів: