Львівщина – фабрика повидла

16 Міжнародний економічний форум "Львівщина – фабрика Європи" на "Арені.Львів".

У конференц-залі "Арени. Львів", на 16 Міжнародному економічному форумі "Львівщина – фабрика Європи" – свище вітер.

Іде сніжок. Трударі підмітають доріжки на зебрі та збирають мокре листя у мішки. Але стадіон свистить. Вітер рве дах арени. Рве та свистить.

Лівій частині конференц-зали ще якось спокійно та затишно, але права частина сидить під нестримним свистом вітром, який немилосердно рве гофровану бляху на вентиляції.

На тому недоробленому стадіоні постійно якась чудасія. Він ледве тримається на ногах у своєму забитому закутку, наче сирота казанська, бо з Сихова, крізь маєтки Дубневичів, до нього легше добратися, аніж Стрийською.

Він вже ледве не розвалюється, бо кожен песик на Кульпарківській знає, що його будівельникам не давали зарплатні і тому вони обмінювали дорожчі комунікації на дешеві, а різницю забирали собі.

Нічого свого у того стадіону, ніби те перекотиполе він котиться від екскурсій до весіль та Свідків Єгови з протестантами.

Вітер з вентиляційної шахти ще носить околицями чутки про закриті вечірки на цьому стадіоні, вечірки-оргії, де гумових кобіт рвуть у певній кількості, наче Тузік грілку.

Cекс на футбольному полі, на незручних сидіннях чи холодному бетоні трибун – це ще більше збочення, ніж умовне садо-мазо, хоча яке садо-мазо збочення, так наївні підліткові фантазії.

Хоча подібний обгазон можна уявити у схибленій уяві лише тоді, наприклад, коли вона за Інтер, а він – за Мілан, вона за Евертон, а він – за Ліверпуль.

Страшно навіть подумати, що там, де щойно стояла трибуна Президента, гаранта усього у цій країні, де він щойно полум'яно говорив свою життєствердну промову – хтось міг свого часу когось пороти, дрючити чи натягувати.

Або ще гірший варіант – трибуна там так і стояла, але повторювався грайливий епізод з Поліцейської академії.

А ще на "Арені. Львів" грають футбол, але це ще та порнографія, бо вболівати за донецький Шахтар у Львові можуть лише ідіоти.

Хоча, наприклад, західнет Садового спокійно собі глорить за кротів, і, напевне, не просто так, а за папери. Глорить за Шахту і бакланить київське Динамо згідно усіх годинок-ненависті Денісова та Віті Леоненка.

Після вчорашнього матчу варшавської Легії на західнеті Садового з'явилась ще одна спільна риса з ахметівськими каналами Футбол, Футбол 1 та курченківським сайтом Football.ua – вивищення Барси та упослідження Реалу та Кріштіану, зокрема. Бідосі, що ж то буде, як йому цього року дадуть Золотого м'яча?

Тому, звичайно, цікаво, якого милого боти Садового так пухнуть на інтерв'ю молодшого Шурми? Їм, напевне, просто не повідомили про політику партії. Хоча коли про таке повідомляли шісток?

Але стадіон свистить. А ще наступним покоління економічних форумів у Львові під гаслом "Львівщина – фабрика Європи" варто зважати на підступність слова "панель", і взагалі зважати на підступність слів.

А ще на Форумі непродумана ситуація з рамками для перевірки. Замість того, щоб поставити їх на початку та перевірити усіх лише раз, їх поставили перед самими конференц-залом і тому перевіряють кожного щоразу вкотре.

Віпів на першій панелі Форуму тьма, але тільки Андрій Садовий, ніби Юлька, відразу встигає пропіаритися на е-деклараціях бариг і постати у тих своїх фантазіях захисником справжніх підприємців, які важко працюють. Садовий втішений тим, що у Львові зовсім інша атмосфера, ніж у е-деклараціях всеукраїнських політиків, і тому гадає, що ця атмосфера має поширитися на всю Україну.

Тим більше, що сміття львівське він вже успішно поширив усією країною.

Крісла доповідачів на панелях нагадують дизайном про батареї. Можна втішатися плацебною думкою про те, що тобі тепло, якщо там справді не зашили якусь хитромудру гаджетність, яка дійсно гріє спину.

Ці кріселка схожі на батарею, хоча це може бути і крісло ватника (зважаючи на те, що тут базується Шахтар).

Голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин єдиний поміж когорти тьми кому потрібно щось доказувати. Всі чомусь грішать на молодшого Добкіна, але Ганущин своїми завтиками нічим не гірший за парламентського глюконавта.

Ганущин не молодий Папа Джуда Лоу – він ні на мить не сумнівається у існуванні своїх верховних богів – Дубневичів. Саме тому в його урочому піднесенні та у поважній поставі представника влади за ним плаче сцена.

За його нерозтраченим на пусте артистизмом плачуть комедії Арістофана, де б він молодим пастушком вибігав з райських кущів, охоплений невимовним блаженством опісля натхненних уроків вправності тіла від більш досвідчених товаришів.

Йому тільки тогу, очі підвести і відразу можна у гості до лісового Пана. В дубових лещатах Ганущин намагається здаватися більш витонченішим, ніж він є насправді.

Він ласо облизується, коли слово нарешті доходить до його вуст, до нього останнього, і тому тримає мікрофон, неначе пава, ця посестра Ренати Літвінової.

У ньому манірність старорежимної актриси. Його щира душа відкрита небу, космосу та часу і його пре на чистому.

Він так рухається у ритмах караоке, ніби виконує щось застільне чи ліричне, наприклад Meiko Kaji.

Ганущин соловейком виспівує у ватному кріслі і щось подібне вже давно ходить у львівських караоке-клубах.

Оскільки російські треки у нас співати заборонено, то вигадливі львів'яни придумають неймовірні комбінації. Замість слів "Как упоительны в России вечера" вони хочуть співати "Как упоительны в Украине вечера" або замість газманівської фрази "Офицеры, россияне, пусть свобода воссияет" вони пропонують співати "Офицеры, львовяне, пусть свобода воссияет".

Галичанський нарід такий, вельми специфічний, з витребеньками.

Прапори країн позаду учасників занадто великі для для висоти цієї зали і тому їх засунули у проміжки стелі. Хіба це не наруга над верхівками їх держаків? Хіба такою має бути шана до державних штандартів та їх флагштоків?

Другу панель вже майже ніхто не слухає. Всі втикають у смартфони, бо вайфая на стіні пароль. Друга панель дещо російськомовна і тому віпам доводиться часто жартувати.

У залі прохолодно, щоб бути у тонусі, звичайно, і не заснути. Але і тут є заповітна місцинка (поміж чотирма сходинками та двома обабіч трьох) коло батареї, де можна погрітися. Тут більше немає на кого дивитися.

Хіба що спостерігати за тими хто позіхає чи чухається під коліном. Можна ще стежити за журналістками, але тут немає нікого кращого за Терезу – зірку Лівого берега. На Терезу можна дивитися вічно.

Ніхто не пам'ятає, що сказав Синютка. Але посередник, медіум між двома світами, не може бути інколи аж настільки непомітним.

Він місток у майбутнє і тому мусить промовляти. Медіум – місток стабільності поміж двох непостійних світів.

Синютка міг би сказати, якщо не щось важливе, потрібне чи конкретне (як Шеремета), то принаймні кинути у маси якісь панчлайни, типу: "Працюйте більше – заробляйте чимало", "Вклав у Львівщину – поїдеш на Канадійщину", "Хто не працює – той їсть" тощо.

Щоб народ мав за що зачепитися у своїй курячій пам'яті (бо народ завжди прагне зачепитися за щось стабільне, бо хіба, знову, влада – це не якір у бурхливому морі навколишнього життя?)

Зачепив, згадав, пригадав хто такий Синютка, і нехай навіть подумки сказав – овва, оце справді Синютка – голова.

Чоловіча половину залу подумала б, що він толковий мужик, а жіноча – що він прекрасний мужчина.

Чоловіки у своїй прямолінійній обмеженості апелюють до вузькоспеціалізованої фаховості, але баби, баби бачать глибше, баба серцем чує і тому відразу помітить у такому Синютці гармонію двох світів (фізичного та духовного), православну калокагатію.

Помітить розум (цей упорядник їх хаотичного світу), який не просто з'єднує дві каналізаційні труби чи закручує шурупи, а перетворює світ на комфортну казку.

А так тільки Роман Матис світиться зсередини різдвяним кроликом, але чомусь ще не миготить гірляндами (оце б була хохма).

Коли приходить Президент Порошенко, то з цього бічного ракурсу (Порошенко на тлі екрану з його зображенням) здається, що він розмовляє сам зі собою, дискутує сам зі собою, переконує сам себе у власних словах.

На запальній промові Порошенка, де усі сидять затамувавши, вітер гуляє і свище ще сильніше.

Але ніхто навіть не додумався використати вітер як метафору, типу, ми йдемо, за нами гаснуть ліхтарі. Ніхто чомусь не хоче іти супроти вітру навіть помаленьку, бо праведникам у цьому світі завжди важко супроти вітру.

Порошенко лише згадує Насалика, думає, що той, чи не єдиний в уряді, не з Галичини, а з заквітчаної Франківщини, але світове галичанство відразу йому пояснює, що Франківщина – то також Галичина, а Калуш — то посполите галицьке місто.

Порошенко вибачається перед галичєнами так пишно, ніби ті з авраамового коліна, хоча вони, напевне, з адамового ребра.

Навіть Садовий, цей обраний перстом Божим помазаник на райське місто-сад не заявив, що той сатанинський вітер, ніби та диявольська сальмонела в УКУ, є вірним знаком того, що благословенний Господом Львів та благословенна Господом Галичина – на вірному шляху, на шляху спасіння робочими руками.

Після Порошенка галичани розпорошуються світами. На усіх чекає нормальний, спокійний обід, бо солодке зранку то трохи недобре для перетравлення бізнесу.

І ніхто, ніхто з бариг цих навіть не згадує про те, як попівські динаміки у церквах забирають у натруджених робітничих рук їх недоспані ночі.

Динаміки на церкві потрібні для тих, хто хоче почути благу звістку, але стоїть на подвір'ї церкви зважаючи на ті чи інші обставини. І лише на подвір'ї.

Динаміки не повинні голосити своїми піснеспівами на увесь мікрорайон. Має ж бути у Церкві якась повага до вихідного дня робітничих людей, це заповідь Божа нарешті, яку Церква так агресивно ігнорує.

Має ж бути хоч якась повага до малих сих, до дітей, які мають лише два дні для відпочинку після теперішніх шкільних навантажень.

Цілий рік цей минає під хітовий Ріаннин гімн усіх трударів "Work" і краще б він щонеділі лунав з церковних динаміків замість тих їх аматорських катавасій.

Автор: олександр ковальчук
Новини партнерів: