5 митців українського фейсбука, за якими варто слідкувати. Ч. 1

Сучасні вітчизняні митці, які використовують фейсбук як галерейний простір

Не вилазити з фейсбука можна по-різному. Варіанти рекомендують не змагатися із цією заразою, а підлаштовувати під волю до культурного розвитку. Останніми роками фейсбук став не лише комунікативним майданчиком, а й повноцінним культурним простором, нічим не гіршим за музей чи галерею. Головне знати, на кого підписуватись.

Ось перша п’ятірка митців, завдяки яким фейсбук перестане бути лише сумнівним задоволенням. Один з критеріїв відбору – регулярність арт-постів.

Роман Бордун

Львівсько-дрогобицький фотограф документує прихований світ підкладки повсякденності, тонко коментуючи життєву абсурдність і надаючи їй часом потойбічного полиску.

Світлини Романа намагаються не переходити без зайвої необхідності межу між документом та художнім твором. Але, власне, доволі впевнено себе почувають на цій межі, створюючи свій власний простір. Це дуже субтильний простір, непевний як картковий будиночок, це серцевина миті, яка застигає у щось самодостатнє. Зупиняючи час, Роман виявляє у ньому безліч мікро-вічностей.

Роздивлятись – тут.

Дмитро Куровський

Дмитро – стара гвардія українського андеграунду. В історію він уже увійшов як лідер єдиного нормального українського даб-колективу Фоа Хока, але досить давно експериментує і з мистецтвом.

Свою лінію він веде впевнено, постійно радуючи новими працями. Його стиль – це Енді Ворхол gone Скретч Лі Перрі. Гладка поверхня нео-поп-арту ускладнюється і до безкінечності деталізується дабовими брижами та реальнісними стружками, сколажованими у гру сонячних променів у поламаному дзеркалі безіменного потічка у чернігівському лісі. Реді-мейдні вставки тут асоціюються не з високим концептуалізмом, а, швидше, із психоделічною радістю перевідкривання довколишнього світу.

Роздивлятись – тут.

Людмила Тимошенко

Людям з відсутнім художнім смаком картини Людмили, можливо, видадуться дитячим наївом, однак, для усіх інших – це справжня і гостра насолода чистою спонтанною гармонійністю. Вписати її творчість у якийсь канонічний формат дуже важко. Свою техніку та творчі прийоми Людмила сумлінно випрацювала сама, що можна прослідкувати, зазирнувши углиб її фейсбук-сторінки.

Її підхід тримається лише на внутрішньому, постійно змінному відчутті невловимого прекрасного. Для художників-початківців цей шлях, як правило, виявляється глухим кутом, але Людмили здійснила майже неможливе – самотужки вивчившись переконливо балансувати на майже невидимій нитці свого повітряного наїв-арту.

Людмила – пост-львівська киянка, але зараз живе у Тбілісі, де нещодавно відкрилася її персональна виставка.

Роздивлятись – тут.

Gertruda Meyer

Остання реінкарнація таємничого проекту Kinder Album. Невідомо скільки часу ще протримається ця чергова іпостась, адже, схоже, об’єднані сили окремих фб-юзерів, переповнених лицемірною святенністю та озброєних конформістською політикою Фейсбука, незабаром дотягнуться і до неї.

Це вже не класичний альбомний фрейд-арт, а черговий виток розвитку та пошуків. Тут можна побачити і коміксовані історійки, і фото-рисункові колажі, і просто світлини. Все, як завжди, свіже та спрямоване на мікро-критику львівського болота.

Але, справжню відвертість колективного несвідомого слід шукати на паралельних акаунтах Kinder’а – на більш лояльних до мистецтва платформах, типу Tumblr’а, або ж відразу на персональній сторінці проекту.

Роздивлятись – тут.

Петро Буяк

Хтонічний арт-дух галицько-гуцульської локальності. Побратим перкалабівського Моха та самопризначений літописець живої народності. Дрібними закарлючками Петро вправно перевиплітає тканину низової свідомості, загубленої у трикутнику поміж Львовом, Франківськом та Косовом. Він не лише оригінальний художник, а й талановитий майстер живого слова, тому його твори існують в об’ємних візуально-дискурсивних фігурах.

Основні теми творчості Петра сформульовані у кількох гіпер-проектах. Це Глибока Гуцулія, Вся правда про кримінальну Галичину та Вся правда про Rock-n-Roll. Що це таке і куди воно веде відомо лише внутрішньому демону самого Петра.

Роздивлятись – тут.

Автор: Андрій Бондаренко
Новини партнерів: