Алькорконський Дивосвіт

Саме так: не більше й не менше – вся Земля! Іншого враження просто не виникало під час проведення феєричного танцювального свята, яке відбулося в неділю, 20 листопада, в одному з культурних центрів міста Алькоркон біля Мадрида.

Й оскільки це місто стало "рідним" для вихованців українського культурно-освітнього центру "Дивосвіт", то маємо всі підстави вважати його не лише ініціатором і організатором цього заходу, але й повновласним "господарем".

Не думаємо, що за це образяться учасники з-поза меж Алькоркона. Зрештою вже сама назва фестивалю "Осінній дивотанець", хочеш-не хочеш, а таки спонукала до певних асоціацій, пов’язаних з назвою алькорконівського закладу.

Проте не буду більше перетягувати ковдру на дивосвітівців. Постараюся кількома штрихами, бо повністю це неможливо зробити, відобразити хід свята. І зроблю це шиворіть на виворіть, тобто, розпочавши з фіналу.

Ось що маю на увазі. Коли глядачі вже почали покидати затишний зал "Лос Пінос" (у перекладі з іспанської – "сосни"), то несподівано дзвінко прозвучало запитання: "А коли наступний концерт?" Як на мій погляд, то це гідно підсумувало надзвичайно позитивні емоції глядачів, яким, очевидно, прийшовся до вподоби цей неординарний захід, і котрим хотілося б ще чогось подібного.

Більше прикладів підтвердження цього факту? Прошу дуже. Гучні оплески, що інколи переростали в бурхливі; вигуки "Молодці!", "Браво!"; підхоплення з місць після номерів; спільні танці та співи; участь у танцювальному конкурсі; бажання привітати учасників і висловити їм щирі слова подяки від першого секретаря Посольства України в Іспанії Валерія Приходька. Достатньо аргументів?..

Розпочну з виступів дивосвітівських артистів, адже вони склали левову частку програми. Передусім про танці, керованого Ігорем Чижевським, ансамблю "Перлина", яких було показано аж п'ять ("Привітальний", "Козацький", "Танець з віночками", "Із сиром пироги", "Вальс").

І хоча їх можна доволі часто побачити під час різних урочистостей і концертів, та цього разу вони засяяли новими, набагато яскравішими барвами. Мабуть, атмосфера огляду хореографічного мистецтва в цілому посприяла.

Не повернеться язик назвати не дивосвітівськими батьків випускників і учнів цього закладу Наталю Держко та Вадима Кучера, які прегарно виконали іспанський танок. Звісно ж, високу планку свого пісенного уміння підтримали вихованці Лілі Ткачук і уродженки Самбора Оксани Маланяк з ансамблів "Перепілочка", "Джерельце", "Передзвін" та "Веселка".

А зараз кілька слів про, так би мовити, "гостей" Алькоркона. Вкотре порадував своїм різножанровим мистецтвом ансамбль танцю "Червона калина" української суботньої школи "Рідна Україна" з Мадрида.

Художні керівники колективу – подружня пара Неля й Анатолій Гальчинські – зуміли не лише прищепити своїм підопічним любов до танку, але й намагаються впроваджувати різні стилі, притаманні хореографії. Цього разу в їхньому виконанні глядачі побачили дві вокально-хореографічні композиції: "Червона калина", а також сучасну "Коханий мій".

Незважаючи на осінню пору, весняного життєдайного настрою значно додав усім присутнім танок, продемонстрований учасницями ансамблю "Радість" української суботньої школи "Квіти України" з Торрехона-де-Ардос. Чому весняного? Та тому, що назва його – "Веснянка".

Але він не був би таким свіжим, веселим, натхненним, навіть, до певної міри, задерикуватим,  якщо б не танцівниці. До речі, сама художній керівник ансамблю Ярослава Іванюк задавала бадьорий настрій своїм колежанкам. Вони ж, залюбки підхопивши його, потішили публіку в залі.

Як наголошували ведучі фестивалю, український народний танець народився разом із піснею. Вони ж навели слова відомого фольклориста і хореографа Василя Верховинця, який стверджував: "Пісня і танок – це рідні брат і сестра". Під час недільного свята вони перетиналися раз-по-раз.

Але особливий ажіотаж у глядацької аудиторії викликали дві пісні нашої оперної співачки Ірини Тимчук з міста Гвадалахара, що неподалік від іспанської столиці. "Вальс" композитора Ардіті та пісню "Танець, танець" вона виконала мовою оригіналу, тобто по-італійськи. І зробила це настільки професійно, неповторно та феноменально, що в декого (маю на увазі, в першу чергу, себе) по спині мурашки "проспацерували".

Ще один "центровий" момент свята – це конкурс, ініційований чудовим акордеоністом-віртуозом Ярославом Допілкою (мешканцем курортного Трускавця). Він разом зі своїм колегою – не менш класним скрипалем Павлом Сакутою – запропонували публіці прослухати дві інструментальні п'єси.

Але не лише порадили вуха нащурити, але й влаштували конкурс на краще виконання самби, в ритмі якої звучала відома всім іспанська "Бесаме мучo" та фокстроту, під мотив якого пролунала така знана річ, як "Розамунда", або "Полька пивної бочки".

Ось і поєдналися в одному номері шикарна музика і не менш артистичне виконання танців. А перемогу в цьому змаганні здобули Ліля Ткачук і Андрій Коцюбинський, за що заслужено отримали призи від організаторів дійства.

Ведучі, а ними цього разу стали напрочуд мила та чарівна Яна Держко і незвично елегантний Ярослав Григорчук, доклали всіх зусиль, щоб усебічно висвітлити основну тему свята. Вони і про історію танцю згадали, і про його значення в нашому житті розповіли, і цікаво виконавців представили.

З цього приводу дозвольте кусничок їхнього діалогу процитувати.         

Ведуча: Сподіваюся, що не надто погрішу проти істини, коли скажу, що танцюрист танцюриста чує ще за метрів триста. Тих, хто танцює, відрізняє від решти якесь особливе зовнішнє та внутрішнє тепло. Врешті-решт, якщо ти закохався в танок, то це – на все життя.

Ведучий: Яночко, точно. З цього приводу в моїй кебеті рояться ось такі поетичні рядки, промовлені якось одним із моїх приятелів:

Танцюристом народився,
Танцюристом і помру.
Чешки, чоботи, кептарик
Покладіть мені в труну…

Крім цього ведучі донесли до присутніх цікаву інформацію, пов'язану з Іспанією.

Ось, для прикладу, хоча б такий епізод. Легендарний український танцюрист, заслужений артист України, один з найяскравіших талантів Ансамблю танцю імені Вірського Григорій Чапкіс наводив приклад зі свого життя: "Чи не найбільше західних глядачів вражає, заворожує, хвилює танець "Повзунець". Це, коли танцюєш в присядку – внизу, не піднімаючись, від початку і до кінця. А тепер уявіть, що людина бачить цей танок уперше. Їй видається, що тут якась каверза, обман.

Пам'ятаю після виступу в Мадриді в 1962 році за кулісами з'явився не хто-небудь, а сам Сальвадор Далі. Ми його оточили. Він подякував Вірському за чудовий концерт. І раптом, запримітивши мене, вигукнув: "О, в тебе в ногах заховані якісь спеціальні пристрої!" Підійшов, нахилився, пощупав мої коліна. "Точно, чудо-шарніри", – зробив висновок.

Цей момент, не зрозумівши жарту, зафіксували журналісти, а наступного ранку всі газети написали, що Далі вивів на чисту воду українського танцюриста. Багато хто пізніше хотів підійти до мене і теж пощупати, але нікого більше не підпустили. А то б уся Іспанія вишикувалася в чергу".

Також Яна і Ярослав ще й анекдоти розповіли, звеселивши глядачів. Урешті-решт як і ще одна ведуча, яка, швидше, виконала роль "голосу з-поза сцени", – Світлана Михалюк. Вона ж натхненно і майстерно вірші Олени Теліги та Ліни Костенко, присвячені танцю, продекламувала.

Звісно, ще один важливий момент не маємо права обійти стороною. Ще до початку фестивалю організатори оголосили про його благодійний характер.

Оскільки саме в ці дні відзначається третя річниця Революції Гідності на Майдані в Києві, отримані грошові пожертви вирішили спрямувати особі, постраждалій у ході тих пам'ятних і трагічних подій. Отож 500 євро буде спрямовано двічі пораненому від снайперських куль на вулиці Інститутській мешканцю Ходорова, що на Львівщині, Романові Тітику.

У контексті цього зауважу, що дуже доречною стала пісня "Хлопці будем жити", яку виконав той же Ярослав Допілка, а приспів підхопив увесь зал:

Хлопці будем жити,
Будемо любити,
І життя, і любов
Будем боронити!

Як несподіваним, так і водночас дуже-дуже зворушливим виявився передостанній номер фестивальної програми – українська кадриль "Дев'ятка".

Особливої подяки гідні, не побоюся такого високопарного вислову, метри танцювального мистецтва Мадрида й околиць хореографи Ярослава Іванюк, Неля й Анатолій Гальчинські, Ігор Чижевський, а також досвідчені танцюристки Тетяна Суварян (між іншим, теж уродженка Ходорова), Наталя Держко, Тетяна Пілат, Вікторія Аврамчук. Так і хочеться ще й ще вигукнути на їхню адресу: "Браво! Молодці!"         

Звичайно, всі танці, пісні й вірші учасники огляду присвятили нашій дорогій Вітчизні – Україні. Засилали  також свої найкращі побажання всім нашим землякам, котрі переживають скрутні часи в рідному краю.

І все ж завершити цей допис хотілося б відповіддю на запитання, яке прозвучало, коли глядачі покидали зал. Пригадуєте: "Коли наступний концерт?" Тому варто повідомити, що в середині січня в іспанську столицю готується приїхати знаний в Україні та за її межами гурт Соколи.

То ж сподіваюся, що нинішні львів'яни, Народні артисти України Марія Шалайкевич і Михайло Мацялко, а також їх приятель-музикант з Трускавця Роман Касперський привезуть з рідних теренів наші чудові пісні й колядки. Бо час для цього буде відповідний – Різдвяний.