Український соул # 12

Варіанти продовжують треклист забутих, несподіваних та грувистих треків української естради.

Варіанти знову кайфують від української естради 60-80-х років минулого століття, яка вже давно потребує негайної каталогізації та аналізу. І так, не завжди поміж цього треклисту буде соул, фанк чи диско.

Марія Кирилюк та гурт Високий замок співають пісні Юрія Варума у записах з 1988 року. Стильно, модно, молодіжно. Актуальне євродиско "А сімка не їде" з любовними натяками на побачення, які тепер більше набувають гостросоціальних меседжів, схоже, що у час виходу пройшло під радарами, бо більш відомим хітом з альбому стала "Паперова лялька" (з реверансами ABBA).

Тепер "А сімка не їде" сприймається як дивовижний та прекрасний артефакт, відгомін тогочасного Львова та живе свідчення того, що у Львові назавжди зупинився час, що за останні тридцять років тут нічого не змінилося, а місто стало східноєвропейським лімбом.

Сама про це й сигналізують подальші треки альбому, де петриненківські інтонації руйнують легковажну молодіжність євродиско пафосом національного відродження. Так Марта Кирилюк десь дуже близько підходить до посестринства з Оксаною Білозір.

Не рятують тут навіть натяки на New Order, бо тексти та побожні контексти просто існують осторонь саунду ("Не журись"). Дешева патріотична електронічка на іонічках своїми польками продовжує задовбувати у ледве не кожній міжміський маршрутці й досі ("Висить ябко").

Побожний галицький контекст спроможний зруйнувати багато чого, якщо не все, і тому цей альбом також про те, яка це кара народитися у Львові. Бо коли цей контекст відсутній, тоді й з'являються хіти типу "А сімка не їде".

І знову найкраще в Україні диско від Тетяни Кочергіної (разом з ВІА Кобза) на альбомі "Уроки музики" (1981). Легко, іронічно та звабливо. Фірма, бренд і знак якості.

Хардова буря від Лідії Відаш залишає від евфемістичної назви треку лише голий кістяк. Must have усіх треклистів українських феміністок.

Назарій Яремчук з репертуаром Карела Готта та тією невловимою для інших народів лише чеською оголеністю перед матінкою-природою. Ех, kdepak ty ptáčku hnízdo máš.

Тріо Маренич назавжди дозволяють доторкнутися до невимовної ніжності рідної Волині. Сльози заважають плакати та писати. Недосяжна вершина для вакарчукової сатаністки Соловій.