Чому львів'яни не читають

Тим часом у Львові одну за одною закривають книгарні, замість будинку книги з'явився магазин цифрової техніки, біля нього – крамниця одягу. Тобто львів'янам потрібні мобільні, ноутбуки, красиве шмаття, а от читати ... на це немає часу. Чим загрожує занепад культури читання і як змінити ситуацію розмірковують ті, для кого книга все ще залишається частиною їхнього життя.

Юрко Кучерявий, поет і автор проекту «Кабінет»: Я гадаю, що 8% це - дуже оптимістичні дані. Такий відсоток львів'ян читає одну, дві книжки на рік. А от людей, яким властива звичка читати, для яких це є частиною їхнього стилю життя – значно менше.

Чи варто змінювати це? Спочатку потрібно з'ясувати, що дає читання і чим воно важливе для нас. Ми живемо у суспільстві, яке відмовилося від читання. Якими ж є ризики?

Мені імпонує вислів - «людина яка не читає - не думає». І справді людина це – істота, яка живе в мові. Дуже важливо, щоб у наших думках, у нашій свідомості, мова постійно проговорювалася. Коли ми читаємо, це відбувається. А от той, хто не читає, не веде внутрішнього діалогу. У цієї людині всередині - порожнеча.

Пригадаємо собі пасаж із фільму «Про що думають жінки». Коли головний герой, отримавши здатність читання думок, намагається визначити про що розмірковує одна секретарка, він нічого не чує. Адже в голові у цієї людини – порожнеча. Вона абсолютно ні про що не думає.

Сьогодні нас оточують саме такі люди. Наслідки цієї відсутності думок ми спостерігаємо щодень. Читання - один із фундаментальних засобів зробити людину непростою. Я не вірю у простих людей, у простоту світу, я не вірю, що все просте - геніальне. Ми живемо у світі, де все вихолощується, все спрощується. Відсутність культури читання прямо пов'язана із явищем маніпулювання людьми.

Ірина Старовойт, кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка:

"У Львові читає значно більше людей, гадаю, відсотків 20%. Однак багато з них відмовилися від паперових видань, вони читають з екрану, в інтернеті, читають електронні книги. Сьогодні ми є свідками революції книги. Колись від папірусів перейшли до паперової книги, наступний етап - зміна паперової книги на електронну.

Я маю справу з молодими людьми. Усі вони читають. Однак читають не те, чого ми від них очікуємо, наприклад, не українську класику. Якщо б у нас так мало людей читали книжки, то Львівщина була б схожою не на Львівщину, а на якийсь депресивний регіон".

Юрко Прохасько, український літературознавець, есеїст, публіцист, перекладач:

"Я шокований такою статистикою. Насправді Львів виглядає набагато краще, якщо навіть подивитися на те скільки людей відвідують літературні заходи.

Як це подолати у мене є єдиний рецепт – наші українські видавництва повинні перетворитися у компетентні самостійні автономні ініціативні інституції.

А для того, щоб сталося так, потрібно змінити державну податкову політику. Це дало б змогу українським видавництвам стати фінансово незалежними. Не читаючи, люди примітивізуються. Ясна річ, за таких умов ними значно легше політично маніпулювати".

Тарас Возняк, культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу "Ї":

"З читанням справді дуже велика проблема. Зараз виростає покоління, яке краще сприймає аудіо-візуальну інформацію. Інше питання – яка її якість. Виросло ціле покоління, яке не може дивитися навіть хороші фільми тому, що там довгий кадр.

Це покоління, яке звикло до трьох секунд і до кліпу, якщо за три секунди нічого не змінюється, то життя не вдалося. Так само і читання. Публіка звикла читати повідомлення в інтернеті, обсягом 1 500 – 2000 знаків.

Якщо месидж довший, то він пропадає. Для того, щоб осилити роман Забужко на 800 сторінок, потрібно зібратися з силами. Це читання є великою проблемою. У цьому контексті завдання суспільства - привчати дітей читати, а не лише переглядати кольорові картинки".