Україна в огні

Так називався відомий твір Олександра Довженка, присвячений подіям Другої світової. Минуло чимало років, але назва й досі актуальна, лише змінився ворог.

Минуло рівно вісім років від масових розстрілів на Майдані 18-20 лютого. А перші загиблі впали на місяць раніше. 22 січня вбили Нігояна, Жизневського, Сеника. Вічна пам'ять всім полеглим! Про наступні події всі все знають, а тому не варто повторюватися. Війна, бої, загиблі, біженці, одним словом, вогонь то розгорається, то згасає.

Проте зараз ми на порозі якихось змін у ситуації. Різке накопичення військ навколо України, постійні масові навчання, жорсткий конфлікт з Заходом, ультиматуми. Про це все сказали немало від рядових громадян і до Байдена, Джонсона та інших світових лідерів. Сценарії малюються різні, зокрема, й апокаліптичні, посольства залишають Київ, авіакомпанії припиняють польоти, ситуація постійно нагнітається.

Але до честі українців виявляється, що у нас міцні нерви та немає жодних видимих ознак паніки, окрім, зрозуміло, відчуття певної навіть не дуже глибокої стурбованості. Все ж європейці. Навпаки ріст довіри до Збройних сил перевищив навіть традиційну довіру до Церкви, а народ розкуповує у зброярнях все, що там є. 

Ризикнемо не погодитися з твердженням про атаку на всіх напрямках. Ймовірність звичайно є, але неособливо велика, і ось чому. Подивімося на ці фотографії.

Так зустріла матушка-Росія нібито біженців, яких туди відправили очільники ОРДЛО. Двоповерхові нари, назад додому не можна, зв'язку з рідними, які залишилися дома нема, одним словом – зона. Що станеться з чоловіками та синами, яких не випустили, а терміново мобілізують в армію – невідомо. Класична депортація. Таких речей не дозволяв собі навіть Гітлер, лише улюблений Сталін, але й той сім'ї не розділяв.

Звичайно, можна сказати, що ось, мовляв, вам русскій мір, якого Ви так хотіли, зато бєз бєндєровцев, без НАТО, гей ропи.  Але не будемо зловтішатися, оскільки це все ж людські долі, а діти, які завдяки мудри» батькам попали в таку халепу, взагалі невинні. Проте й співчувати не дуже треба, тому що у всіх своїх бідах вони й далі звинувачуватимуть не своїх головорізів, а злобну Україну.

У цьому не сумніваймося, оскільки якого немилого, кинувши все, безпричинно їхати кудись з двома сумками. Заодно маємо ще одне підтвердження про ставлення до людини в Росії та про те, що робили б росіяни, якби, не дай Бог, увірвалися в середину України. Віссаріонович видався б ще зовсім непоганим, не сумніваймося в цьому. Згадаймо постійні фрази про "вєшать на фонарних столбах" на російському ТБ. 

Проте для чого це все нагнітання та таке раптове загострення на сході? Не забуваймо що всі диктатори символісти. 22 лютого, напередодні дня Совєцької Армії, Путін виступатиме перед Федеральними зборами Росії та повинен щось там проголосити. Оскільки ВВП Росії менше, ніж в Іспанії, то нічим іншим, окрім війни, Росія торгувати не може. А де війна, там і побєда. Отже, про злобне НАТО, загрози безпеці, про створення арктичного флоту, супер- гіпер- зброю, одним слово про кузькіну мать та наш отвєт Чембєрлєну, це все зрозуміло. Недаремно ж день армії.  

Про добробут, ну що ж треба потерпіти, ми в кольце врагов і потому крєпім оборону страни, враг нє дрємлєт. І найбільший агресор – це Україна, як же без неї. Тут потрібна також побєда, або шлях до неї. Оскільки, хоча і дуже неочікувано для Кремля, але в лоб не зовсім виходить, ученія не злякали, ймовірно всі артобстріли, депортації, мобілізація, підказують, що події розгорнуться на Донбасі. Недаремно туди завезли вагнерівців та кади рівців, а також поповнюють армійські підрозділи мобілізованими чоловіками. Заодно й автомобілі у населення віджимають для нужд оборони в воєнноє врємя.  

Тобто, ймовірно, все й надалі діятиметься в ключі нас там нєт, а за "республіки" ми не відповідаємо, домовляйтеся з ними. А вся оця військова машина біля кордонів для залякування, для розпорошення українських збройних сил та для постійного підтримання напруги.

Проте якась розв'язка мусить бути. Хоча навчання в Білорусії продовжили, ракети позапускали, що, до речі, не вразило натівців, війська вічно в полі тримати не можна. Потрібен якийсь вихід. 

Що це буде, дізнаємося 23 лютого. Спроба прориву лінії розмежування, визнання ОРДЛО, офіційне введення російського війська на окуповану територію для захисту донбасского народа, потому что ми нє можєм дальше тєрпєть провокацій украінской хунти, аналогічно тому як Гітлер не міг терпіти утисків судетських німців. І снаряд впав на російську територію, так, як в Майнільському інциденті.  

Можливе залучення військ ОДКБ за казахстанським сценарієм, про що вже була заява. А можливо й припинення провокацій, оскільки ми побєділі та буде проголошений воєнно-тєхнічєскій отвєт, який полягатиме у розбудові інфрастуктури й постійної дислокації присутніх зараз військ біля українських кордонів з метою тримання України та Європи в постійній напрузі.

А сильне загострення потрібне якраз до 23 лютого. Про це також згадувалося в попередньому матеріалі. Дай Боже лише, щоб ці російські провокації обійшлися без масових жертв на кшталт  підривів будинків у Москві та Волгодонську, тому що чекісти здатні на все. Чекати лишилося недовго.  

Позитивом від усього цього є усвідомлення нашої зеленої влади у необхідності сильних збройних сил, неможливості капітуляції, відсутності альтернативи НАТО. Можливо, що нарешті й Єрмак зрозуміє ціну миру домовленостей з Росією та не буде вішати локшину. Адже ще не так давно він нас тішив прогресом у Норманському форматі та залізною відданістю всіх сторін щодо припинення вогню. Скільки минуло часу відтоді? 

Проте нам слід пам'ятати: Україна була, є та буде! Якщо ми всі до цього докладемося та паралельно прискіпливо контролюватимемо владу, щоб вона не запанікувала не тільки перед Путіним, але й під тиском наших деяких партнерів, і міцно тримала удар. І відібрала мікрофони у Пристайка та Арахамії, оскільки їхні заяви збурили українців більше ніж уся путінська рать. Та й у Шустеру покивала пальцем за його божевільні програми про евакуацію з Шуфричем та Мураєвим. 

Все буде Україна!