Мирослав Скорик: Я не революціонер

Вас знають в основному як автора серйозних академічних творів, але попри те, Ви автор першого українського твісту, був джаз, блюз. Чому не продовжуєте писати і в цих стилях?

У 60-і роки я започаткував більш сучасний стиль, більш західний, з різними ритмами, а потім таку музику почали писати й інші композитори, а я зайнявся серйозною творчістю.

У мене був вокально-інструментальний ансамбль Веселі скрипки. Точно скопіював мене і розвивав таку музику Ігор Поклад. Ансамбль Мрія був, який також виконував пісні у такому стилі. Янівський пішов цим шляхом.

Я часом можу і написати щось джазове, але основна для мене таки академічна музика. Я пишу симфонічні твори, опери, балети, камерні твори, це основний мій вид діяльності. А шоу-бізнес зараз має свої закони і туди влізати не те що важко, але не дуже приємно.

Ви стали відомим і як композитор музики до багатьох фільмів, але у інтерв'ю ви згадуєте, що не всі свої роботи вважаєте пристойними, чому?

У кіно основним є режисер, який має розуміти музику, тоді ми знаходимо спільну мову і народжуються твори, які мають взаємну цінність.

Моя музика до різних кінофільмів і спектаклів далі живе своїм життям, бо була добра співпраця з режисером. А є режисери, з якими важко працювати,немає сенсу писати геніальну музику, якщо режисер її не розуміє, він її не візьме і праця закінчиться.

Сучасні режисери не пропонують вам співпрацю?

Зараз режисери стараються обходитися без оригінальної музики, тому що і кошторис не дозволяє, не має можливості запросити оркестр, організувати запис.

Часом режисери використовують фонограми, записи класичної музики і це їм дешевше обходиться. Одна з останніх моїх робіт у цьому напрямку – музика до багатосерійного мультфільму Лис Микита.

Одна з недавніх ваших співпраць відбулася в іншій царині, з відомим хореографом Раду Поклітару Ви написали балет, будуть й інші подібні проекти?

Тут скоріше не я писав музику до балету, а він написав балет до моєї музики. Ми поставили один балет «Перехрестя», який іде в Київській опері. У Львові йде один мій балет, називається «Повернення Батерфляй», це історія про Крушельницьку, на основі музики Пучіні.

Цього року у Вас ювілей, чи будете презентувати нові твори з нагоди свого 75-ліття?

Навряд. Я дуже зайнятий, щоб написати щось нове. Це буде підсумування моєї творчої діяльності, звучатимуть твори, які я раніше написав.

Чи слідкуєте за розвитком академічної музики сьогодні і що думаєте з приводу нових тенденцій?

В якійсь мірі я слідкую, але не дуже люблю розказувати словами, що тій музиці є. Цінність музики в тому, що вона має мати безпосередній вплив на слухача, без жодних пояснень.

Якщо музика на людину діє відповідно, без пояснень та розжовувань, то це більш вагомо. Думаю, що музика повинна мати безпосередній контакт зі слухачем. І часом мені вдається цього досягнути. Мені здається, що це найбільш цінна риса композитора, музиканта.

Чи є музиканти сучасні, яких ви б хотіли відзначити?

Є дуже гарні серйозні композитори, я можу багато назвати, але боюсь когось забути.

Як ставитесь до експериментів у музиці, зокрема з новітніми технологіями?

Експерименти є дуже різними в музиці, залежить як це зроблено і для чого зроблено. Була течія авангардної музики, хоча ніхто сьогодні не розуміє, що таке авангардна музика, але така складна музика згубила свою привабливість.

Через те, що сприйняття музики було дуже складним, загальна слухацька авдиторія відвернулася. Було повернення до класики, а потім ще гірше сталося – зацікавлення низькопробною музикою шоу-бізнесу.

А теперішній шоу-бізнес складається з низькопробних пісень, влазить в голови і нічого не залишають за собою, такі пісні мають хвилеву популярність і зникають. Сподіваюсь, що з часом це пройде.

Академічна музика немає авдиторії і оцінки, на яку заслуговує. Але це стосується не тільки України. До прикладу, в Росії, кого з сучасних композиторів знають? Можливо Губайдуліну, але це тому, що вона давно не живе в Росії. А хто знає Щедріна? І виходить, що найкращий російський композитор хто? Вгадаєте?

Крутой

Правильно. Це несерйозно, така музика для ресторану підходять, але щоб мати глибинну і якусь цінність.

Чи не вважаєте, що комп'ютеризація робить значний вплив на розвиток музики, зокрема й академічної?

Комп'ютер, то машина до писання, вона не впливає на музику. Комп'ютер для розповсюдження інформації існує, він істотно впливати на музику не буде.

Тут є свої закони, які не залежать від комп'ютеризації. У якійсь мірі помагають програми, а хто їх пише? Людина.

За кордоном часто виступаєте?

Музику українську серйозну за кордоном слабо знають, але зізнаюсь, якщо мені все ж таки вдається виступити десь, то нас зазвичай добре сприймають.

Коли я гастролював у США, то провідний критик газети The Washington Post написав, що дуже жаліє, що так мало знає про українську академічну музику. Писав, що прослухав мої твори, його це вразило і він буде вивчати далі, що тут відбувається.

Хоча нам дуже важко за кордоном, бо кожна країна захищає свою музику. А якщо запрошують українських виконавців за кордон, то вони не дуже відстоюють саме нашу музику.

Іноземні агенти хочуть слухати те, що хочуть і дуже часто вони не хочуть, щоб звучала українська музика. А наші артисти залежні від продюсерів. Але і є багато виконавців українських, які засіли за кордоном і виконують часом мою музику.

Який ваш улюблений інструмент?

Не можу цього сказати. Це залежить від того, що мені замовляють. У мене багато скрипкової музики, симфонічної.

Ви є художнім керівником Київської опери, які тут труднощі, чому не так багато розмов про нові спектаклі?

Опера це такий механізм, який вимагає багато грошей. Для того, щоб розвиватися, наші оперні театри не мають можливості. Треба шукати спонсорів постійно, часом кошти знаходяться.

Навіть Львівський чи Київський оперний театр часом не може дозволити собі замовити композитору музику. Мені особисто повезло зі спонсорами. Опера «Мойсей», яка йде у Львові та Києві, вдалося поставити за підтримки Ватикану. Інший мій балет – «Повернення Батерфляй», теж за спонсорські кошти було зроблено.

Які зустрічі, події були знаковими у вашому житті?

Було приємно, коли мою музику до фільму «Тіні забутих предків» схвально оцінив Шостакович, він написав листа мені. Потім такий відомий композитор і диригент українського походження Ігор Маркевич також слухав мою музику і хвалив. Також до мене зверталися композитори – Дмитро Башкіров та Ігор Безродний – відомі виконавці. Мені це було дуже приємно.

Ви можете назвати композиторів, які свого часу були знаковими для вас?

Я не є прихильник авангарду, який був поширений у середині 20 ст, бо він завів музику у глухий кут. Публіка перестала реагувати. Такий композитор як Лютославський з жалем писав, що ми живемо у якомусь гетто, пишемо для вузького кола людей.

Я вважаю, що є такі композитори, які були сучасні у свій час, але не були авангардисти. Треба розвивати стиль Равеля, Стравінського, Прокоф'єва, Шостаковича.

Вони заложили той фундамент, який треба розвивати. Але сприйняття музики міняється. Виявляється, судячи з пошуків, що найпопулярніший у нас зараз Верді і Чайковський. Дожили називається.

Чи пишете музику до пісень?

Зараз одні поети дуже складні речі пишуть, які на музику не поставиш, або інші – дуже примітивні. А так не хочеться на такі примітивні тексти писати музику. Колись я писав на тексти досить поважних поетів – Миколи Петренка, Ростислава Братуня. Сучасні поети зараз таких пісень не пишуть.

Кажуть у вас є хобі – ходити по гриби?

Признаюсь, люблю ходити по гриби. А взимку чекаю, поки настане весна і піду по гриби.

Ви оптиміст?

Я реаліст. Що є то є, я впливу не маю, я не революціонер. Я роблю свою роботу і все.

Важко бути героєм України?

Честі багато. Але приємно, вдячний тим людям, які мене відзначили. Привілегії не значні від того.

Довідка:

Мирослав Скорик народився у Львові, в родині українських інтелігентів. У сім років почав вивчати музику. А у 1947 році родину Скориків відсилають до Сибіру, в шахтарське містечко Анжеро-Сурдженськ.

Там Мирослав Скорик навчається гри на фортепіано в учениці Рахманінова Валентини Канторової. Після повернення до Львова, навчається в консерваторії, а згодом вступає ще й до Московської консерваторії ім. П.Чайковського.

У 60-х роках починає викладати у Львівській, а згодом Київській консерваторії. За час своєї творчої діяльності удостоївся звання народного артиста України, отримав Державну премією ім. Тараса Шевченка, один з чотирьох львів'ян, котрі отримали звання Героя України.

Мирослав Скорик – член-кореспондент Академії мистецтв, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, завідувач кафедри історії української музики Київської консерваторії, керівник Центру музичної україністики, художній керівник Київської опери.