Ірина Верещук: Я людина дії та результату

Ірина Верещук: Я людина дії та результату

Варіанти,  18 березня 2013

Розмова з наймолодшим мером Львівщини – мером Рави-Руської Іриною Верещук.

Через розбалансованість державної бюджетної політики малі міста Львівщини опинилися у скрутній ситуації. Про проблеми громад малих міст, а також про те, як їх громади намагаються долати труднощі читайте в новому проекті Варіантів «Малі міста Львівщини».

Неодноразово доводилося чути, що праця в місцевому самоврядуванні складна та невдячна, бо навантаження і відповідальності – багато, а от віддачі – мало. Що сьогодні приваблює молодих спеціалістів займатися цією справою?

Вважають, що головною мотивацією працювати в місцевому самоврядуванні є фінансові стимули. Але насправді це не так. Я прийшла на роботу у Рава-Руську міську раду у 2007 році з власної ініціативи і два роки працювала на громадських засадах рядовим юристом, не отримуючи ні копійки.

На той час я вже 10 років проходила службу в лавах Збройних сил України, мала другу юридичну освіту, тобто могла працювати військовим чи приватним юристом, але відмовилася від цього, кардинально змінила своє життя і прийшла на роботу в місцеве самоврядування.

Мій вибір був вмотивований передусім особистими переконаннями. Я – людина дії та результату. Я мріяла не просто сидіти в затишному кабінеті та писати закони, але й бачити як вони реалізуються в повсякденному житті і як працюють для людей. Мені подобається організовувати людей задля вирішення реальних проблем, подобається добиватися успіху у складних справах.

Ви не повірите, але у нас, в Рава-Руській багато років було так, що люди просто забули про те, що влада повинна допомагати їм. Всі питання вирішувалися шляхом самоорганізації на рівні – скинулися грішми, найняли грейдер, порівняли дорогу біля хати і не більше. Я не могла спокійно дивитися на це.

Перші роки в міськраді були для мене водночас складними і цікавими. В міськраді ніколи перед тим не було юриста, жодного регламенту чи регулюючого положення не було розроблено – ні у сфері земельних відносин, ні в сфері благоустрою, ні в сфері реклами. Отож я отримала можливість робити конкретні справи і бачити їх результат. Зранку я слухала теорію на заняттях у ЛРІДУ НАДУ, а після обіду – перевіряла як теорія працює на практиці.

Робота юриста в міськраді – це колосальний практичний досвід, адже вимагає знань у всіх сферах права. Доброю школою також є безпосередня учать в судових засіданнях.

Армійський досвід Вам допоміг інтегруватися в систему відносин місцевого самоврядування?

І так, і ні. Навчання у військовому інституті та служба в армії дисциплінували мене, навчили системно мислити, швидко діяти, добиватися результату, одним словом, загартували мій характер. Що армія ще зробила доброго, то це забрала в мене страх перед труднощами.

Однак армійська система прийняття рішень та їх виконання без обговорення є неприйнятною для мене. Останнє я досить швидко зрозуміла. А от партнерський, солідарний підхід у виробленні та прийнятті рішень в поєднанні з персональною відповідальністю за їх реалізацію, котрий сповідує місцеве самоврядування, є більш зрозумілим і комфортним для мене.

У багатьох працівників місцевого самоврядування, коли вони зустрічаються з реальними труднощами і починають розуміти, що не в стані нічого змінити, досить швидко зникає запал до роботи. А от Ви не відчули ще розчарування?

Ні, розчарування не було. Був і залишається великий азарт до роботи. Розчарування, якщо є, то хіба що в певних людях. Адже, як казала мати Тереза, на шляху до успіху ти зустрінеш багато фальшивих друзів і справжніх ворогів.

Тобто Вас не розчарувало і не зупинило те, що в Україні складне, заплутане законодавство, виписане не на користь місцевого самоврядування?

Проблема, насправді, не стільки в самому законодавстві, скільки в тому, як часто воно змінюється. Немає чітких і прозорих правил.

Починаєш працювати за одним положенням, видаєш на його основі рішення міськради, а виявляється, що все, про що ми людей щойно повідомили, вже є не актуальним. Причому ніхто нас про нові зміни не повідомив. Не встиг – це твої проблеми.

Пригадую, що люди, які побудували власні будинки до 1992 року, у певний період часу отримали право експлуатувати їх за спрощеною системою. Я підняла людей, міськрада дала оголошення в газету, люди виготовили потрібні документи, принесли їх в міськраду, але з'ясувалося, що дію цього положення вже скасували. Уявляєте, які вони були розчаровані?

Друга, не менш важлива проблема – це неузгодженість підзаконних актів, що нам спускаються згори. Держагентство земельних ресурсів видає свої підзаконні акти, а Міністерство інфраструктури і розвитку – свої. І вони суперечать один одному. Ми ж, на рівні міськрад, не знаємо як правильно діяти, як приймати рішення в таких ситуаціях, бо немає жодних роз'яснень. А коли вони приходять, то вже є не актуальними, бо на горі внесли зміни в самі закони, чи видали нові розпорядження.

Такий правовий нігілізм і створює можливості людям, нечистим на руку, використовувати цю ситуацію в корисливих цілях. Але є і інший бік цієї проблеми. Саме така неузгодженість дає правоохоронним органам можливість карати без розбору. Протокол про корупцію можуть скласти буквально за все, треба мати лише бажання. І саме це робить незахищеними посадовців місцевого самоврядування та створює можливості для різних маніпуляцій.

Якщо все це Вас не зупинило, то хочеться почути, як у такій ситуації вдається добиватися результату в роботі?

Вдається, хоча на це витрачається багато часу та сил. Розповім одну історію. У Рава-Руській було військове містечко, яке розформували після ліквідації військової частини. Військові передали будинки міськраді. Однак кращі приміщення вони не включили в акт прийому-передачі. Будинки з проблемними дахами і каналізацією віддали місту, а приміщення колишнього магазину – залишили собі. Як юрист міськради я звернулася до суду з позовом до Міноборони. Судова тяганина тривала два роки, але я виграла суд і міськрада передала ці помешкання під квартири сім'ям інвалідів.

Вам військові не дорікали, адже і Вас виховала армія?

Дорікали, але я їм казала, що на цьому вони могли б заробити гроші, але для людей з особливими потребами – це житло, яке вони ніколи не зможуть купити. Ми також переобладнали під квартири колишній військовий гуртожиток, перевели його в житловий фонд міста і нещодавно десять сімей отримали ордери, не зважаючи на те, що Міноборони намагалося це все забрати.

Не секрет, що цього року малі міста мають великі бюджетні проблеми. Ви би не могли пояснити таку ситуацію?

Якщо сказати просто, то нам не залишили грошей на розвиток і взяти їх немає звідки. У Жовківському районі є 45 місцевих рад, з них – 43 дотаційні.

Згідно закону, такі міста, по-перше, повинні мати збалансований (не профіцитний і не дефіцитний) бюджет, а по-друге, вони не мають права отримувати довготермінові кредити.

У попередні роки контрольна цифра загального фонду бюджету завжди була приблизно на 200-300 тис. гривень вищою. І нас це рятувало, адже коли не виконувався «перший кошик» (захищені статті бюджету), то ми перекидали з «другого кошику» – бюджету розвитку. А цього року при розподілі у бюджети розвитку малих міст держаних коштів не заклали взагалі.

А з міських ресурсів не можна сформувати?

Насправді ситуація, що зараз виникла, була прогнозованою. Ще два роки тому я почала бити на сполох, адже розуміла, що прийде час і ніхто нас дотуватиме, оскільки зайвих грошей немає ні в області, ні в держави. Отож, якщо ми самі не піднімемося, то залишилися без нічого.

Бюджет розвитку формується за рахунок орендної плати за землю та єдиного податку. Надходження від останнього і дають нам зараз можливість перекрити хоч якийсь дах і відремонтувати яму на дорозі.

Але основні надходження до бюджету розвитку – це плата за оренду землі.

У 2011 році я проаналізувала показники надходжень від орендних платежів за землю в місті Рава-Руська і з'ясувала, що резерв надходжень оплати оренди землі втричі перевищує бюджет розвитку міста.

Однак є проблема, як ці «резервні» гроші зібрати, бо насправді, власники приміщень вже багато років свідомо ухиляються від плати оренди за землю різними шляхами.

Тоді ж я результати аналізу надала голові Жовківської РДА Степану Ціолковському і запропонувала йому ініціювати створення спеціальної комісії, яка б розібралася та впорядкувала питання оплати орендних платежів.

Однак ця ініціатива не отримала підтримки з його боку. Нічого з цього не вийшло. Я два роки на це втратила, а з мене лише сміються в райдержадміністрації.

Чим загрожує місту відсутність коштів в бюджеті розвитку?

Якщо грошей не буде, то з липня у Рава-Руській закриються три дитячих садочки. Двірникам на зарплату маємо гроші також до червня. Лише у березні міськрада спромоглася заплатити за надання комунальних послуг в місті за січень.

Я розмовляла з мерами інших міст Львівщини і ситуація скрізь приблизно однакова. Особисто я неодноразово зверталася з офіційними листами до уряду та президента з пропозицією створити спеціальну комісію, яка б приїхала у Львівську область і подивилась, що тут робиться. Намагаються вирішити цю проблему і мери інших міст. Про ці проблеми голосно заявляє і Львівське регіональне відділення Асоціації міст України. Але наразі нас не чують. Жодних зрушень. Жодного діалогу.

Ситуація у Рава-Руській ускладнюється ще й тим, що місто цього року недоотримає значну суму податків до місцевого бюджету. Адже чотири державних підприємства, що розташовані в Рава-Руській централізувалися з 2013 року і почали платити податки у Києві.

І чим це пояснити?

Сьогодні на Жовківщині не створено сприятливого інвестиційного клімату. За даними податкової служби лише 9 державних підприємств, що раніше були зареєстровані в районі, змінили цього року місце своєї реєстрації і, відповідно, більше не залишають свої податки в районі. Такого немає в жодному іншому районі Львівщини.

У такій ситуації мер отримує зарплату?

Так, відповідно до закону, зарплата мені нараховується. Натомість я відмовилася від премій, отримую лише обов'язкову надбавку в розмірі 20%. Насправді моя зарплата сьогодні значно менше тарифних ставок керівних менеджерів в інших державних установах – директорів дитячих садків та шкіл.

У Рава-Руській міськраді ми максимально вжили заходів економії бюджетних коштів. Сьогодні в мерії працює лише 19 працівників, хоча згідно штатного розкладу в нас передбачено 28 ставок. Ми обмежили всі витрати (на транспорт, на відрядження). Але і це не допомагає.

Дехто вважає, що в такій ситуації малі міста врятують гранти міжнародних організацій та проекти солідарного співфінансування, започатковані урядом та обласною владою. Це можливо?

Міськрада постійно пише і подає проекти на розгляд у міжнародні та українські установи. І почали ми це робити ще задовго до того, як це стало модним.

Минулого року Рава-Руська міськрада за підтримки районної влади виграла проект ПРООН, в межах якого були встановлені енергоощадні вікна в одному з дитячих садків. Однак Жовківська райдержадміністрація до цього часу не виконала взятих на себе в рамках проекту зобов'язань і не перерахувала 36 тис. гривень за виконанні роботи.

Ми не впали у відчай, але зробили висновок, що Жовківська РДА не є надійним партнером у питаннях встановлення та розвитку міжнародної співпраці.

Цього року ми маємо реальні шанси на отримання коштів за програмою Кіотського протоколу на продовження програми енергоощадності. Плануємо повністю переобладнати дитячий садочок №3. Рава-Руська також приймає участь у проектах, що реалізуються Львівською облрадою.

Проте жодний проектний бюджет не витримає видатків, що необхідні на реконструкцію інфраструктурних та соціальних об'єктів у нашому місті, бо вони, насправді, перебувають у вкрай плачевному стані.

Рава-Руська – це єдине місто на Львівщині, в якому не було проведено газифікації. У нас будинки до сьогодні опалюються вугіллям та дровами. Населення вже багато років потерпає від браку електроенергії, адже потужності електропідстанції не відповідають реальним потребам в електриці.

Попри всі ці побутові жахи в Рава-Руській сьогодні проживає понад 10 тисяч людей. Що їх втримує у місті?

Рава-Руська – це місто поблизу україно-польського кордону. Тому, попри економічну кризу, ситуація з зайнятістю населення у нас набагато краща, ніж в багатьох інших регіонах Львівщини. У місті зосереджено достатньо підприємств переробної промисловості, дві лікарні, чотири школи, три садочки. Також Рава-Руська сьогодні починає позиціонувати себе як рекреаційний центр, адже місто розташовано на межі міжнародного природного заповіднику Розточчя.

І головне, що попри всі труднощі, наше місто зберігає високий потенціал для розвитку. Потрібно лише для цього створити відповідні умови, а саме – добитися прийняття закону про діяльність спеціальних економічних зон, тобто визнати, що таке статус «прикордонного міста» і що він дає.

Як мер Рава-Руської і як юрист, я вже понад два роки напрацьовую необхідні матеріали і документи з питання визначення та надання нашому місту статусу прикордонного. Після того, як ці документи перевірить відповідна наукова експертиза я сподіваюся винести їх на обговорення громади міста. Адже вже створено ініціативну групу з проведення міського референдуму з цього питання.

Переконана в його позитивному результаті, а отже в нас з'являться законні підстави звернутися до парламенту з проханням прийняти відповідний закон. Громада міста повинна навчитися заробляти сама на свої потреби. Іншого глобального шляху виходу із кризи та подальшого розвитку я не бачу.

Прийняття закону, справді, важлива стратегічна ціль, однак її реалізація затягнеться на декілька років. А якими конкретними здобутками може пишатись наймолодший мер Львівщини?

Якщо я колись поїду з Рава-Руської, то я обов'язково повертатимусь до рідного міста за будь-якої нагоди. І мені хочеться, щоб наша громада мала де зібратися, відсвяткувати чи просто поспілкуватися та культурно провести своє дозвілля. На жаль, зараз такої нагоди немає. Бо будинок «Просвіти» у вкрай жалюгідному стані. Якщо він таким залишиться, то я, вважайте, нічого не зробила для свого міста. Ми вже почали його ремонтувати, змінили систему опалення.

Важливим пріоритетом для мене, як мера, є завершення реконструкції центральної площі міста, через яку проходить міжнародна траса М-09 з україно-польського кордону.

Третє основне завдання – це облаштування сучасної автостанції у місті. В цьому питанні вже досягнуто конкретного поступу: вироблено документи на земельну ділянку, знайдено інвестора, підготовлена тендерна документація.

Принциповим для мене також є питання відкриття в цьому році сервісної зони на в'їзді у Рава-Руську з боку міжнародного автомобільного пункту пропуску.

Насправді вона будувалася до Євро-2012. Наше місто провело колосальну роботу з інвесторами, власниками землі, добилося побудови 30 модулів, що можуть бути використані для відкриття торгівельних та інших закладів. Існування такої зони на українському кордоні є вкрай необхідним з огляду на розвиток туризму.

До того ж відкриття сервісної зони передбачає можливість працевлаштування для десятків наших громадян. Однак певні інстанції з незрозумілих для мене причин не дають відповідних дозволів на відкриття цієї зони. Але я буду добиватися цього і вірю в те, що сервісна зона запрацює вже цього року.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.