Люди. Маруся Педоренко

Продовження співпраці Варіантів з сімферопольським сайтом studinfo.crimea.ua у межах їх соціально-медійного проекту "Люди".

Мета даного проекту полягає у відкритті цінностей та культури повсякдення молоді від 18 до 25 через їх сприйняття базових концептів світу і життя, у демонстрації самоідентифікації особистості у соціумі, у співставленні образів реального і бажаного, у суб'єктивній реальності в об'єктивній дійсності. А також у дослідженні реакції читацької аудиторії щодо ототожнення з героєм інтерв'ю.

Маруся Педоренко, 20 років.

Здоров'я. Здоров'я хвилює мене стихійними набігами. Доки в тебе десь не кольне, намагаєшься про це не думати. Якось так склалося, що мене більше хвилює здоров'я моїх близьких, аніж моє. Але в ситуації з ними все зовсім навпаки. Зараз якість медицини піднялась на такий рівень, що вирішити можна, мабуть, будь-яку проблему. Саме тому і ставлення до свого самопочуття стає більш лояльним – болить зуб – вирвуть, болить живіт – вилікують. Щодо підтримки здоров'я, то тут я, швидше, ледарка, ніж відповідальна люди. Хоча шкідливих звичок, що впливають спосіб життя, за собою не помічала. Завжди кажу собі, що треба менше нервувати – це поки що найбільша проблема, яку варто було б виправити.

Їжа. Їжа завжди десь поруч, мабуть підглядає. Не можу сказати, що в мене «велике почуття» до їжі, але після трудових буднів прийти додому і з'їсти щось смачненьке – одна з маленьких радостей. Якихось очевидних переваг ніколи не було – смаки завжди змінювалися з віком. Щось, що не їла у дитинстві, зараз із задоволенням можу посмакувати. Завжди полюбляла ненависну для більшості мого оточення цвітну капусту – могла з'їсти пів каструлі за один раз. Зараз вже таким не зловживаю, але й досі отримую від неї те ж саме задоволення.

Гроші. Гроші потрібні завжди. Намагаюся на них не зациклюватися, але помічаю за собою, що постійно думаю про те, що варто ще купити. Потрібна сума, напевне, ніколи не набереться. Завжди буде бажання, щоб залишався, так званий недоторканий запас. Не стільки на «чорний день», скільки для впевненості у завтрашньому дні, щоб був стимул заробляти так, щоб «НЗ» поповнювався, але не витрачався. До речі, у дитинстві побачила на ТБ якусь програму, де ходили у гості до «зірок», і у однієї з героїнь була трилітрова банка з написом: «Збираю на Депеш Мод». Я тоді не знала, хто такі Depeche Mode, але надихнулась такою ідеєю і зробила банку з написом: «Збираю на весілля». Банка викликала фурор, і добрі родичі помагали з такою потрібною справою. Але тепер я б і сама не відмовилася б від банки «Збираю на Депеш Мод».

Зовнішній вигляд, мода. Все життя я одягаюся не за віком. Хіба що, у ранньому дитинстві в мене був зовсім дитячій, ляльковий гардероб. А у школі я виглядала старше за своїх однокласників, тому у шафі завжди було більше якихось «дорослих» речей, ніж наївних дитячих суконь. Зараз все навпаки, хочеться купити всі наймімімішніші та різнокольорові наряди та забити ними шафу. Коли вже я подорослішаю? Жартую. Якщо говорити про моду, то я завжди проходжу повз неї, тому що я була (і є) дуже жадібною в плані витрачання грошей на одяг. Привіт сток і секонд, привіт вам речі для душі, а не для моди.

Дозвілля. Зважаючи на свою ледачу натуру моє дозвілля завжди дуже примітивне. Але я намагаюся робити ті речі, які я полюбляю. Якщо це можливо, то вишиваю і паралельно дивлюся серіали. Будучи страшенним серіальним задротом, подивилася усі 10 сезонів «Друзів» менш ніж за місяць, доки вишивала чергову картину. Окрім цього займаюся так званим культурним розвитком – читаю, пізнаю кінематограф, розвиваю музичнй смак. А на канікулах відкрила для себе з іншого боку...прання. В цей момент я вимикаюсь і починаю думати про щось важливе та потрібне. Зазвичай у побуті приходять найцікавіші ідеї.

Книги/Кіно. Страшна дилема. Зараз, мабуть, однаково люблю і читати, і дивитися. І книга, і фільм можуть справити на мене настільки незабутнє враження, що є можливість випасти з реального світу і думати лише про персонажів. Раніше я дуже мало читала і взагалі не виявляла до цього інтересу, те ж саме було і з кіно. Але коли з віком переросла стадію культивації якихось захоплень, то зрозуміла, що можна із задоволенням знайомитися з великою кількістю гідних прикладів від кінематографа. А потім нахлинула стадія любові до літератури. І вона, на щастя, поки що не минула. Минулого року я поставила на полички безліч нових книг. Мені завжди цікаво роздивлятися обладинку, доторкатися до сторінок, вибирати новий екземпляр у магазині. Я не можу сказати те ж саме про кінематограф, доторкатися та вибирати там особливо не має чого, але відчуття, з яким зустрічаєшся, коли вмикаєш фільм, який хотіла подивитися, досі передавати важко. Із останнього я подивилася вудіаленовську Енні Холл ? чудова історія про саркастичного героя з частими нападами геніальності. На даний момент читаю «Бродяги Дхарми» Джека Керуака та чекаю наступного набігу на іншого дивовижного письменника Володимира Набокова. Про улюблені речі казати важко. Мабуть кожна гарна книга залишає відбиток у мене на душі, саме тому я наче Чарлі, герой роману Стівена Чбоськи «Добре бути тихонею», люблю кожну книгу, яку я тільки-но прочитала.

Самоосвіта і самореалізація. Мені здається, що б ти не хотів, в тебе повинна бути платформа для діяльності. Саме тому я пішла до університету. Мені завжди подобалося навчатися, знаходитися у навчальному процесі, тому можу сказати, що до самоосвіти я ставлюся не дуже. Як на мене, це вже крайня стадія навчання, коли ти вже закріплюєш для себе щось, про що дізнався раніше. А вчителі/наставники/педагоги/викладачі для того і з'явилися на цьому світі, щоб надавати ту необхідну інформацію, яка нам конче потрібна. А ось самореалізація – це зовсім інша справа. Усі шукають сенс життя, а він, як мені здається, полягає у самореалізації.

Культура. Я не знаю, що для мене культура. Культура чого? Поведінкова культура завжди полягала для мене у комплексі соціальних ритуалів, яким треба наслідувати у житті. Так виховали батьки. Побажання смачного у МакДоналдсі викликає у вас посмішку? Побажайти касиру гарного дня – він теж посміхнеться. У цьому моя культура.

Бог. Він як свій хлопець, зі своїми звичками та ідеалами. Зовсім близько, інколи непомітно. Інколи ти забуваєш йому подзвонити, але він не ображається, тому що знає про тебе все і просто не заважає. А інколи його не вистачає і тоді не потрібно йти у крайнощі, а просто варто поговорити.

Любов. Любов – велика мана. Така цікава хитрість, яку хтось колись вигадав. Наче хитромудрий артефакт із фантастичного фільму, тобі він не по зубах, а потім приходить Тор, і каже, що це взагалі-то його іграшка, не лізь. Комусь вона дарує радість, когось вводить у стан депресії. Тільки ніхто напевне не знає, чи вона це, чи черговий жарт, який хтось колись вигадав. Загалом, вона, мабуть, занадто стихійна, ми розуміємо, що кохаємо, у якісь конкретні моменти. Виходить Вона у супроводі вірних друзів – Ейфорії та Щастя – та цілує тебе у маківку, або кладе таблетку під язик (дивлячись кому що потрібно). А продовження Їй не цікаво, важливий саме процес. І тільки у наших руках те, що ми можемо зробити щоб утримати це почуття на час, чи назавжди. Занадто складно. Я просто люблю своїх батьків.

Стосунки та пристрасть. Їх би об'єднати разом, то отримали б відмінний коктейль Молотова, який би зарядив емоціями на все життя. А так пристрасть швидкоплинна, стосунки нетривалі.

Від чого втрачаєш голову? Поки, напевно, тільки від музики. В певні моменти приходить усвідомлення, начебто світ обертається навколо твого телефону з декількома сотнями композицій.

Майбутнє. Десь дуже далеке і невизначене. Залежить від самореалізації та здоров'я. Подовжується за допомогою їжі та дозвілля у компанії книг і кінематографа. Покращується з любов'ю до культури і періодичними розмовами зі «своїм хлопцем». Розвивається разом із зовнішнім виглядом і стосунками. І, авжеж, компенсується грошима.