Ніна Загиней: Місцеве самоврядування – це стриножений кінь, галопом не побіжить

Ніна Загиней: Місцеве самоврядування – це стриножений кінь, галопом не побіжить

олександр ковальчук,  12 квітня 2013

Розмова з легендарним мером Радехова Ніною Загиней у проекті Варіантів «Малі міста Львівщини».

Радехівчани поміж собою називають її ніжно – наша Мама. «Коли Ніна Миколаївна відсутня на роботі, то в міськраді – відносне затишшя, бо всі хочуть на прийом тільки до неї. Коли вона є, всі до неї йдуть, бо вона – мама, і не встидаються їй розказати «най-най, і показати «най-най». Разом з лагідністю радехівчани відзначають й «залізний характер» цієї жінки. «Ніхто не спохватиться, бо якось легко і непомітно виконуються її розпорядження та вказівки – розповідають містяни".

Колеги з місцевого самоврядування з великою шаною ставляться до пані Ніни. Адже вона – єдина з мерів Львівщини, яку виборці чотири рази обирали на посаду міського голови. Секретами свого успіху Ніна Миколаївна залюбки ділиться зі всіма, але повторити її досягнення наразі ніхто не спромігся.

Ніна Миколаївна родом з Рівненщини. До Радехова приїхала відразу ж після закінчення вузу, як сама зізнається ненадовго, бо не планувала затримуватися. Але життя розпорядилося інакше. Сьогодні ж Ніна Миколаївна відверто зізнається, що не уявляє собі, як би вона змогла жити без радехівчан, а кращого міста, ніж Радехів, для неї просто не існує.

Ніно Миколаївно, як дівчинці з Рівненщини вдалося стати легендарним мером на Львівщині?

У 2010 році я вже четвертий раз була обрана на посаду мера (вперше мером мене обрали в 1994 році). Однак перед тим була чотирирічна перерва. Попередні вибори я програла, бо не мала сил і здоров'я змагатися за посаду мера – потрапила в автомобільну аварію, заледве лишилася жива, але вичухалася. Тоді мені довелося освоїти нову професію, створити і очолити відділення Кредобанку в Радехові. Допомогло те, що раніше я закінчила економічні курси при Академії держаного правління і отримала відповідний сертифікат.

Дуже тішуся з того, що я справилась з покладеними на мене кредобанківськими обов'язками і не підвела обласне керівництво, з яким підтримую теплі стосунки і дотепер. Але банківська справа – це не моє. Тому на прохання моїх радехівчан під час передвиборної компанії я знову вирішила повернутись у місцеве самоврядування, де я почуваюся завжди потрібною, як кажуть, на своєму місці.

Це була Ваша ініціатива, щоб висунути свою кандидатуру на мера?

Ні, я насправді про це ніколи не думала. Я виросла на Рівненщині. Після закінчення інституту культури так склалося, що мені не вдалося влаштуватися на роботу на Рівненщині, я отримала направлення на той час в одну з перших централізованих бібліотечних систем на теренах Західної України – бібліотеку Радехова. Пам'ятаю, 3 серпня 1975 року і Львів і Радехів зустріли мене проливним дощем. Мене зустріла завідувач відділом культури Стефанія Біганська і каже: «Як добре, що Ви приїхали, нам дуже потрібні спеціалісти з вищою освітою».

І я не посміла нічого суперечити. Більше того, я перейнялася тим, що й справді в цьому місті існує потреба в мені і моїй праці. Увечері того ж дня зателефонувала до своєї подружки: «Люда, – кажу, – тут така потреба в мені є, потрібні спеціалісти з вищою освітою – залишаюсь». Але вона не повірила, що я затримаюся надовго і сказала, що все одно чекатиме на мене.

У 2005 році виповнилося 30 років від того часу, як я живу в Радехові. Цю дату я не забула відзначити і в хату напроти бібліотеки, що на вулиці Львівській, де я ночувала першу ніч у господині Корнелії Крокуш, запросила для подяки пані Стефанію. Вона вже на заслуженому відпочинку і я подякувала їй за все, що вона для мене зробила. Кажу: «Ви, напевно не здогадуєтеся, чого я Вас покликала? Ви мене благословили, ви мене затримали у Радехові, ви мені дали путівку в життя» Справді ця жінка мене вишколила, навчила професії, бо в інституті – теорія, а тут була практика.

Спочатку я була заступником директора бібліотеки, потім – директором. Бібліотека розташована в приміщенні Народного дому, а це – пам'ятка архітектури місцевого значення. Будинок як здали в експлуатацію в 1912 році, так його ніхто і не ремонтував. Не було ні туалету, ні води, опалювали вугіллям. Довелося мені це все зробити. Вдалося провести провести, впорядкувати прилеглу територію і після ремонту відкрити для перехожих красу будівлі, збудованої за народні кошти, яка донині є окрасою і гордістю нашого міста.

Отож, в 1994 році, коли відбувалися чергові місцеві вибори, я вже жила в Радехові майже 20 років і була начисто своя. Мене запросив до себе тодішній голова Радехівської РДА, а нині професор університету «Львівський Ставропігіон» – Петро Сікорський і запропонував взяти участь у виборах в якості кандидата на посаду мера. Я спочатку розгубилася, але він мене зміг переконати в тому, що я справлюся.

Тоді на виборах на посаду мера було п'ять кандидатів. Був навіть один момент, коли до мене завітали представники зі штабу іншого кандидата і запропонували зняти свою кандидатуру. Я відмовилася, але не тому, що вірила у свою перемогу, а тому, що просто не знала тоді, що таке можливе і як це робиться. А в останні дні перед виборами, коли вже завершилася виборча кампанія, я поїхала до батьків на Рівненщину. В один момент починає безперервно дзвонити телефон, мої працівники культури, інші радехівчани вітають мене з обранням на посаду мера. І тут все почалося.

Ви були готові до роботи мером, адже такого досвіду раніше у Вас не було?

Якщо чесно, я й справді тоді не орієнтувалася у всіх нюансах місцевого самоврядування, особливо в юридичних питаннях. Але я була готова працювати в господарській частині. У нас тоді ще було багато вигрібних ям, не відремонтовано будівлю міськради, багато всього захаращеного, до всього треба було прикласти руки і розум.

У кого Ви вдалися така господиня?

Батьки мене виховали так, що я дуже обов'язкова за характером і працюю завжди сумлінно. Все життя я себе вдосконалюю, до чогось привчаюся, інколи пристосовуюся, постійно вчуся, комунікабельна, тому мені з людьми, а людям зі мною у всякій справі все зрозуміло і завжди просто.

Мій батько був надзвичайно творчою людиною, справжнім самородком. Вмів малювати, робив художні вироби з дерева, металу, вмів гарно шити. Тато і мати були добрими господарями. У нас завжди хата була побілена тільки набіло, а на подвір'ї все мало своє місце.

А як виходили із ситуації з юридичним досвідом?

Я на той час мала чудових працівників, свого заступника Марію Михайлівну Гойчук та секретаря ради Марію Петрівну Тупицю, які консультували мене і відповідали за всі питання, що стосуються законодавчої діяльності та рішень сесій та виконкому.

Насправді раніше було простіше, не було таких вимог, як зараз. Ми мали одну друкарську машинку і на цій машинці все друкували, наші протоколи були тоненькі, а тепер вони з різними додатками, добавками та зверненнями. І головне – раніше закони так часто не змінювались. Сьогодні ще одного закону не вивчив, а вже треба інший шукати, бо зміни вносяться щотижня.

Як налагоджували контакти з депутатами?

Співпраця з депутатами, якщо чесно, непросто складається саме зараз, після останніх виборів. Перемога на них мені далася важко. Мою кандидатуру на цих виборах підтримав РУХ. Вважаю, сьогодні це найстабільніша, правдива, українська і незрадлива партія.

Отож, для мене це перша каденція, коли депутати обиралися не лише в мажоритарних округах, але й за партійними списками. І коли відбулося пленарне засідання першої сесії нового скликання, я відчула, що щось не так і упродовж двох років наполегливо працювала, щоб згуртувати депутатський корпус. Мені та моєму сьогоднішньому молодіжному колективу міської ради це вдалося.

Насправді, будь-хто, хто сьогодні прийде до міської ради на роботу, просто опустить руки: грошей немає, проблем непочатий край, а за кожною невирішеною проблемою стоять живі люди.

Не в кожної людини є терпіння, щоб все це витримати. Мені ж, напевно, Бог дав такий талант, один – до культури, а другий до того, що я люблю людей, вмію їх вислухати, хочу їм допомагати і допомагаю. Я ставлю себе на місце тієї людини, яка прийшла до мене зі своєю проблемою. У мене немає гонору чи зверхності, мені не важливо, хто до мене звернувся за допомогу: тракторист чи професор. І я абсолютно переконана в тому, що повинна зробити все можливе для того, щоб до місцевого самоврядування приходили люди не байдужі до долі рідного міста і його мешканців.

Сьогодні місцеве самоврядування в Україні просто розтоптане. Воно нагадує мені стриноженого коня, якому ніяк не дають вирватися із загорожі. З ним на державному рівні ніхто не рахується, але це ж люди з якими ми щоденно спілкуємось, для яких працюємо, перед якими зобов'язані і перед якими звітуємо. Складати перед ними іспит – це наш святий обов'язок. Сьогодні мери малих міст – заручники законодавства.

Скільки працівників в міськраді Радехова допомагають меру у виконанні його повноважень?

У штаті міськради працює 15 осіб, з них 13 – в апараті міськради (10 спеціалістів і 3 – техперсонал), 2 – у краєзнавчому музеї. Решта допомагають на громадських засадах.

А яка кількість населення в Радехові?

У Радехові мешкає майже 10 тисяч осіб.

І Ви всіх їх знаєте?

Звичайно, що я знаю кожного.

Яка найбільша місцева проблема?

Найбільша проблема – страшне безгрошів'я і, як наслідок, зруйновані дороги.

Але гроші потрібні міськраді для вирішення проблем громади?

Саме так. Наприклад, минулого року вдалося виділити кошти і упорядкувати міський цвинтар. Проведено повний зріз старих дерев, які своїм корінням підривали надгробні пам'ятники та створювали аварійні ситуації.

Працюємо над проблемою внесення змін до застарілого генплану нашого міста. Це також наболіле питання, адже мешканці хочуть будувати приватне житло, а ми навіть не можемо виділити земельні ділянки. Вже є рішення на обласному і районному рівнях про включення нас до програми співфінансування, адже міський бюджет неспроможний самостійно профінансувати дані роботи, вартість яких складає 250 тисяч гривень.

У своїй передвиборній програмі я обіцяла виборцям провести вуличне освітлення двох житлових масивів, але дана проблема не вирішена у зв'язку з тими змінами в законодавстві, що відбулися у червні минулого року. Натомість казначейство не хоче проводити авансові платежі, а виконавець, в свою чергу, хоче отримати хоча якісь кошти на придбання матеріалів для того щоб приступити до роботи. Маємо таке замкнуте коло і не завжди дохідливо можна пояснити пересічному радехівчанину суть цієї проблеми. Але проблему з освітленням я обов'язково вирішу, бо вже визначені виконавці та проведена відповідна експертиза.

Як на сьогоднішній день складаються відносини з казначейством?

Казначейство каже: всі гроші йдуть на оплату захищених статей бюджету. Всі інші платежі доводиться чекати місяцями і це в той час, коли місту вкрай необхідно вирішувати життєво важливі проблеми: заправка техніки для вивезення сміття, ліквідовувати аварійні ситуації на водогонах, на водовідведенні, освітленні вулиць, розчищати снігозамети, виплачувати борги по зарплаті комунальній службі та багато інших.

Утім, проблеми у міських бюджетах не лише казначейством обмежуються.

У бюджетному кодексі передбачене вилучення з міського в районний бюджет, тобто де-факто йдеться про те, що за рішенням сесії вищого рівня кошти автоматично знімаються з рахунку міської ради. Ці гроші забираються віддразу, як тільки надходять на рахунок. Казначейство відразу їх розщеплює та автоматично перераховує у районний бюджет. Дану проблему потрібно терміново вирішити на державному рівні, бо в інакшому випадку проблеми у місцевому самоврядуванні будуть з кожним роком зростати.

Нас кинули напризволяще. Верховна Рада не вирішує, як за такої ситуації керувати і що говорити людям, а нам доводиться.

Районна влада йде на зустріч у цих питаннях?

У нашому районі зараз також складна ситуація. Найбільша проблема у тому, що в структурі міських податків найголовнішим є податок з доходів фізичних осіб. Відповідно до закону, встановлено мінімальний розмір зарплати і відрахування з неї. Теоретично менше мінімальної зарплати працююча людина отримувати не може, отож і податків менше певної суми не може сплачувати.

Але, як з'ясувалося, на практиці не все так. Річ у тому, що існуюча погодинна оплата праці призводить до того, що працівникам реально зараховують менше годин і відповідно платять менші гроші, а відтак і менші від запланованих сплачуються податки у міський бюджет.

У розрахунках міських бюджетів ці бухгалтерські хитрощі не можна жодним чином передбачити з огляду на приписи законодавства. Тому за факту не все сходиться. Все, що заплановано і доведене до виконання, не виконується. Надходження до бюджету з року в рік зменшуються, але ніхто не хоче цього помічати. Я можу кричати, але, на жаль, ніхто мене не чує.

Радехів цього року, як і більшість інших малих міст Львівщини, залишився без субвенцій на розвиток?

Саме так. Субвенції на розвиток міста плануються, але є малоефективними, адже вони надходять переважно в кінці року і тому не можна їх використати. Для прикладу, казначейство припинило фінансування всіх робіт ще з жовтня місяця минулого року.

А чи є власні ще незадіяні резерви?

Практично немає. Хіба що там, де питання відносин ще не врегульовані законом. У деяких випадках ще не вироблений механізм нарахування орендної плати за землю. Але це копійки. Також міськрада сподівається отримати гроші за рішеннями судів. Ми судимося з тими, хто платить нижчу від діючої ставки орендної плати, бо податкова інспекція не завжди може нам допомагати у вирішенні цих питань.

А податок з продажу землі?

Щоб сьогодні щось продати, ви не уявляєте, як це складно за процедурою і скільки на це йде часу. До того ж, щоб продати земельну ділянку, міськраді треба вкласти власні кошти у виготовлення проектної документації, підготовку та проведення аукціону. На жаль, на рахунку таких коштів у нас немає. Дуже сподіваюсь на те, що вдасться провести грошову оцінку землі і з наступного року буде суттєве поповнення у наш бюджет.

Ніно Миколаївно, повернемося до інших важливих й невирішених проблем в житті громади Радехова.

Найголовніша біда Радехова – це безробіття. У місті дуже складно знайти роботу, особливо молоді. Частина з них виїхали на заробітки. Болить душа за те, що багато безробітної молоді: позакінчували вузи, технікуми, коледжі, повертаються додому, а роботи немає.

Хто може мені пояснити чому, щоб потрапити на державну та й на іншу службу потрібно мати попередній стаж роботи три роки? Де ж молода людина цей досвід здобуде, коли роботи іншої немає?

Високий рівень безробіття негативно впливає на криміногенну ситуацію в місті?

Прямої залежності насправді немає. Добре, що в місті є три дільничних інспектори з якими тісно співпрацює міськрада. Цього року їм виділили дві окремі кімнати для роботи з правопорушниками та людьми, схильними до правопорушень. З ініціативи депутата міськради Максима Майстренка у місті створено громадське формування з охорони правопорядку, що допомагає дільничним. Є багато людей, які пишуть заяви на вступ в це громадське формування. Це хлопці, як небайдужі до покращення правопорядку у нашому місті.

А яка ситуація з іншими соціально незахищеними категоріями населення?

Насправді нещасних і знедолених людей у нас дуже багато. Не можу ніяк з цим змиритися. У роки моєї першої каденції мером, а це друга половина 90-х років, в Радехові було багато людей, яких називають «дійшов до краю». Кожного дня місто мало похорон. Зараз ми переживаємо подібну другу хвилю. Багато чоловіків і жінок не справляються із життєвими проблемами і починають пиячити. Звісно, що грошей на горілку вони не мають і тому гинуть від сурогатних продуктів.

А з ними працюють Церква, громадські та державні організації?

Як правило, такі люди рідко ходять до церкви, але наші священнослужителі проводять з ними виховну роботу, допомагають як матеріально так і духовно. Що до соціальних служб, то їх у місті є чимало: управління праці, територіальний центр, центри зайнятості. Цього року створилась ще одна – служба психологічної підтримки.

У місті є чотири державні структури, працює багато людей, але громада зі своїми проблемами йде до мене, а не в ці структури. Я не можу цього зрозуміти. У цілому світі держава дбає про соціально незахищених, а в нас держава все це переклала на плечі однієї людини – мера міста.

Схоже на , що для Вас ця робота стала сенсом життя: складно, не можу, але без цього ніяк не обійтися?

Якщо чесно, сьогодні далеко не всі зможуть дати ради на цій посаді. У місті, як і в сім'ї, добре господарити, коли є гроші, а щоб просто слухати людську біду і докори, далеко не кожна людина готова витримати все це.

Життя навчило мене не загадувати наперед, бо не все в ньому залежить виключно від нашої волі. Кожному дано понести свій хрест у житті. Справді, я усвідомлюю, якщо втрачу зв'язок з громадою, до якої прикипіла душею і серцем, з людьми, від яких я дуже терплю, і яких я вибачаю, і які мене заряджають, які мене обертають, без них я просто не зможу жити, адже це моє покликання, без реалізації якого моє життя втратить справжній сенс.

А Ви не хотіли далі піти в кар'єрному рості, наприклад, стати народним депутатом чи очолити райдержадміністрацію?

Такі пропозиції надходили неодноразово, але я відмовлялася. Я хочу бути в місті, крутитися-вертітися тут, де я все і всіх знаю і, можливо, краще від мене ніхто в цьому не розбирається.

Я прокидаюся дуже рано, коли все місто ще спить і починаю робочий день разом з працівниками комунальної служби. Сміються, що в мене хвороба до чистоти. Але я справді не можу спокійно дивитися на засмічені дороги і тротуари. Сама все об'їжджаю і перевіряю.

Щодо чистоти і порядку у місті, то ніхто немає претензій до мерії, бо ніхто навіть і не помічає цей бруд, що моментально прибирається. Минуло року наш Радехів став переможцем обласного конкурсу на звання «Екологічно чистий населений пункт».

А як далі складається Ваш робочий день?

З дев'ятої ранку і до обіду працюю з документами, треба у все вникнути, паралельно – приймаю відвідувачів, адже прийомні дні, без винятку, щодня. У другій половині дня знову їду у місто подивитися, хто що робить, відвідую тих, хто звертається за допомогою, безпосередньо втручаюся у конфліктні ситуації які часто виникають в сім'ях чи між сусідами. І так день за днем, кожного Божого дня.

У неділю зранку відвідую Службу Божу, дуже часто на вихідні дні припадають урочисті чи професійні свята, постійно беру у них активну участь, не забуваю про зустрічі з друзями. Часто відвідую бібліотеку – аптеку душі. Зараз в інтернеті все викопаєш, але лише в бібліотеці можна знайти щось унікальне. Я люблю ці моменти, бо роблю такі речі професійно: переглядаю багато книжок, вибираю тексти, вірші, спогади, поєдную і пишу свій текст.

Маю ще одну традицію: з року в рік всі пам'ятні дати, дні народження, всі важливі події в житті нашої громади записую у звичайний настільний календар. А в кінці року, коли починаю новий календар, закриваюся в кабінеті і все уважно переглядаю, щоб знову продовжити усталену роками традицію.

Мер разом з громадою не лише в тяжкі хвилини, але й у святкові моменти?

Це так. Кожного року Радехів святкує День міста. Останні років п'ять в рамках цього свята ми гарно і велелюдно вшановуємо вулиці нашого міста. Цього року будуть представлятися вулиці Львівська, Піскова і Сонячна.

Всі творчі люди, які живуть на вулицях, що приймають участь у святі, долучаються і представляють свої таланти. Міська рада ж вшановує учасників свята, важливо всіх відзначити, нагородити подарунками, грамотами, подяками.

Не дивлячись на фінансову скруту шукаємо можливості привітати літніх людей, тих, кому виповнилося 80-90 чи 100 років, обов'язково нагороджуємо їх подарунки та гарним настроєм.

Своєрідним дзеркалом роботи міської ради є міська газета «Наш Радехів», що була титулована в 2012 році як найкраща міська газета Львівщини. Завдяки старанням та високій професійній журналістській майстерності редакторки Надії Ярмоли ця газета стала рупором нашої громади.

На наступних виборах Ви знову боротиметесь за посаду мера?

Я дуже шаную і ціною свою радехівську громаду та виборців і знаю, що моя громада достойна мати мера гідного. Набутий багаторічний досвід, практика, налагоджені зв'язки та підтримка громади зобов'язують мене зробити це, хоч до виборів ще немало води спливе.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.