Тарас Чорновіл: Погана влада позбавляє нас сьогоднішнього дня, а невміла або нечесна опозиція - перспективи

У мене, чесно кажучи, ставлення до того, що відбувається сьогодні, і до перспектив - слабо сказати, мінорне, враження політичної безперспективності. При цьому я бачу ознаки певного громадського виходу, тобто це - не глухий кут. Є вихід через певні громадські рухи і громадську активність, яка починає нарощувати. На 75% , я можу по Києву судити, це - дуже кон'юнктурно, але це показує наявність таких рухів. Але 25% людей, які починають від захисту свого скверу, захисту Андріївського узвозу, і закінчуючи захистом собак, чим завгодно іншим, виступають щиро і відверто. І це справді добрий фундамент, щоб щось могло змінитися в цій країні. Тобто на мій погляд, ми - не безнадійні, у нас перспектива є, але ця перспектива менш за все пов'язана з українським політикумом.

Те, що відбувається зараз, це - входження в два тупики. Ці два тупики - дуже небезпечні. Один – більш геополітичний, зовнішній, він мені більш зрозумілий і це моя тема, бо я працюю в комітеті закордонних справ і моя наукова тема - перспективи євроінтеграції . Я цією темою займаюся ще, якщо не помиляюся, з 2007 року. Я вже тоді на ці речі дивився достатньо реально – песимістично. Зараз до цього песимізму добавляється реальний песимізм тих подій, які накладають свій відбиток на перспективу країни. В мене все більше і більше враження, що з обох сторін українського політикуму роблять все можливе для того, щоб напрямок в Європу був просто для нас перекритий.

Особливо з погляду дій влади. Справа Юлії Тимошенко. Давайте згадаємо президентські вибори 2010 року. В Україні до їх результату було ставлення різне. Світ же визнав ці вибори і навіть були заяви, що ці вибори були найчесніші в Україні. Я би так не казав. Але вони були більш-менш адекватно проведені. І преференції, які давали Януковичу, були великі. Ющенкові ніколи ніхто не обіцяв, що Україна може подавати заявку на вступ до Євросоюзу. Заявка і реальний вступ – між ними може бути розрив і 10, і 15 років . Але таку перспективу Ющенкові жодного разу не запропонували. Вперше ця пропозиція надійшла до Януковича. Ставлення ж до Юлії Тимошенко тоді на Заході було жорстко негативне. У всіх західних посольствах про неї говорили як про людину, яка неадекватно реагує на ситуацію, яка не може бути сприйнята західним політикумом як нормальний політичний лідер, який не хоче визнати результати виборів, який розділяє країну за принципом «наш - не наш президент» і т.п. Все це висловлювалося зарубіжними політиками.

Так от, добитися за короткий термін - практично за рік - абсолютно діаметрально протилежних результатів, коли до Януковича ставлення уже як до Лукашенка, а в деяких речах - і гірше, тому що від Лукашенка ніхто ніколи нічого доброго не сподівався, а від Януковича - сподівалися. І в той же час відбулося 100% фетишизація образу Тимошенко. Для цього треба було зробити якісь надзусилля. Крім абсолютно безглуздого, дурного, юридично неадекватного судового процесу, крім всіх обставин, які були на нього накладені, відбулося ще багато інших речей, котрі дають підстави вважати, що в українській владі дійсно працював серйозний сектор, перед яким поставили завдання – заблокувати європейський вектор розвитку України.

Приклад з останнього періоду часу. В той день, коли відбувався форум Європейської народної партії у Марселі, на кому, і це було чітко відомо, питання номер один – це ситуація з Юлією Тимошенко. Відомо також було, що в залі висітиме її великий портрет,а виступати буде Женя Тимошенко. В цей день провести юридично непотрібний, тому що він нічого не міняв для людини, яка і так вже ув'язнена, цілоденний суд в тюремній камері, який дав прекрасну картинку, який дав колосальний негативний ефект, напевно, дурень не зможе. Це може зробити тільки дуже мудра людина з дуже поганими цілями, у якої є чітке завдання, щоб це прозвучало якомога гучніше.

Те ж саме відкриття нової кримінальної справи відносно Тимошенко , відразу ж після першого суду. Коли тільки говорили про те, що ще піде оскарження цього рішення, коли в Європі обурювалися цим вироком суду, говорили, що все це нам дуже не подобається, але ми надіємося, що є перспектива апеляційної інстанції. Отож в саме в цей день, коли прозвучали всі ключові заяви з цього приводу в європейській пресі, СБУ офіційно відкриває і оприлюднює факт нової кримінальної справи щодо ЄЕСУ. Такі співпадіння просто так не бувають.

Я багатьох знаю в нинішній владі, я був достатньо близьким із Януковичем, Льовочкиним, Клюєвим. Я досі вважаю, що маю дружні відносини з багатьма з ними. Я переконаний, на самому верху дурнів немає. Це - люди достатньо мудрі. Не берусь оцінювати інтелектуальний рівень самого Віктора Федоровича, мені здається останнім часом він все рідше і рідше думає, що робить або просто взагалі думає. Там привалює питання розваг, сибаритства, свого власного життя, свого економічного майбутнього і т.п. Але інші люди в тому середовищі дійсно розумні. Дай Боже, щоб в опозиції набрався би такий самий комплект людей з інтелектом, які сьогодні є у владі. Якщо вони - одні допустили, а другі - організували такі речі, то, мені здається, треба говорити все ж таки про певний аспект якоїсь операції, яка називається «Європа – ні!». Інакше я цього пояснити не можу.

Тим більше, що це вже далеко не перший випадок після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. Кілька разів, коли відбувалися цікаві напрямки , які давали можливість України вибудувати хороші відносини з Євросоюзом, які би були, скажімо, не на користь Росії, включалися такі ж самі дуже добре пропрацьовані тактичні ходи.

Наведу таку багатоходівочку, яка була дуже показова в 2010 році. Серпень, коли Янукович їхав в Німеччину, основне питання було - домовленості щодо участі саме Німеччини, німецьких компаній в модернізації української газотранспортної системи. В контексті того, які наміри стосовно цього має Росія, зрозуміло, наскільки це було для нас важливо. Що відбулося напередодні? Перше. Німецький журналіст Шуллер: провокації з боку СБУ Хорошковського, Львовочкин, блокування міністром закордонних справ Грищенком. Плюс на ці події наклався частотний канал, коли в ТВі відібрали частоти. Мені здається, було достатньо цього коктейлю, щоб не було жодного сумніву ще до візиту Януковича в Німеччину, що про газ і трубу розмови там не буде. Так і сталося. Про трубу в Німеччині не говорили. Говорили про свободу слова, про права, про діяльність наших спецслужб. Візит було зірвано.

Так само відбувається кожний раз тепер. Останні, навіть, події, зв'язані з цим, не буду казати побиттям, просто хамством з боку пенітенціарної служби щодо Юлії Тимошенко, з цим її насильним переміщенням до лікарні, яке закінчилося синцями і вони стали гучнішими, ніж постріли сотні політв'язнів у китайських тюрмах. Це, здається мені, те ж назвати просто дурістю сьогодні важко.

Тому в мене враження таке, що люди, які сьогодні при владі і зацікавлені в тому, щоб ми рухалися в бік Євросоюзу, опинилися поза політичним контекстом. Я маю на увазі в першу чергу Ріната Ахметова. Для його бізнесу в Росії місця немає. Там достатньо чітко виставлені прапорці і зрозуміло, що там він працювати не зможе. Для нього єдиний варіант – це вихід на Європу і Америку. Він і зараз це робить. але в дещо ущербних формах. Договір про вільну торгівлю, договір про асоціацію для нього був би найвигіднішим. Він завжди був людиною, яка підштовхувала ці речі. До слова, він був одним із авторів ідеї об'єднання БЮТ і Партії регіонів, щоб зняти оці протистояння, які існують. Саме не Шуфрич, не Клюєв, а Ахметов. Я був тоді свідком окремих переговорів на вищому рівні. Так от, такі люди,як він, сьогодні фактично прямого впливу на політику не мають і шукають спосіб де і як можна розкласти яйця в різні кошики.

Що стосується людей, які сьогодні або вже засвітили свою антиєвропейськість, або зацікавлені в підіграванні Росії, вони сьогодні, як не дивно, мають достатньо або прямий вплив на події в Україні, або ж можуть маніпулювати діями тих чи інших цілих структур, мають на них вплив опосередкований.

Маю на увазі і діяльність то ж самого генпрокурора, якого назвати проєвропейським досить трудно. Маю на увазі і приклад того ж самого Віктора Медведчука, який сьогодні дуже активно вертається в українську політику не тільки персонально. Діяльність його і людей, з ним пов'язаних, та й інших груп, тому що сказати, що Льовочкин і Медведчук якимось чином перетинаються, я би не ризикнув, мені здається це - дуже жорстко віддалені сфери і групи впливу. Але і одні, і другі сьогодні зробили багато для того, щоб Україна в Західному світі сприймалася абсолютно в негативному контексті.

І наслідок, результат той, що до парламентських виборів навіть не буде завершена,скоріше за все, не ратифікація чи підписання Договору про асоціацією, а саме парафування. Це рідкісний достатньо випадок. коли процедуру парафування буде не завершено під надуманим приводом. Тому що якраз та економічна частина, якою опікувався тоді Клюєв, а я до цього мав деяке відношення, була відпрацьована дуже чітко. Відмовка про те, що угода не може бути парафована саме через економічну частину , тому що там якесь недопрацювання, це - тільки відмовка з боку Заходу. Що стосується політичної частини, так, дійсно, є окремі питання до неї. Через те, що минулої осені Янукович раптом прокинувся і сказав: а чому нам не дають конкретної перспективи євроінтеграції? Хоча Договір про асоціацію - це вже конкретна перспектива євроінтеграції. Саме тоді робота над політичною частиною документу дійсно була сильно пригальмована. І там недоробки. Її довершили до виходу на парафування в темпі, який не належить застосовувати до подібних документів. З зоною вільної торгівлі – там все впору.

Те, що досить не відбулося до кінця парафування Договору про асоціацію, це є ознака того, що навіть виходити на документ, який можна підписувати, ніхто сьогодні з нами не готовий. Це достатньо жорсткі удари по українській стороні. Удар по владі – безумовно. Але в мене таке відчуття, що потерпатимемо від цього ми значно більше, ніж той, хто у владі. Але це тільки десь так - вершина айсберга. Ситуації, які виникають сьогодні по візовій політиці, ситуації, які виходять на рівень політичної ізоляції України, вони - значно показовіші. На нормальній людській мові це називається «політична ізоляція». На превеликий жаль, не ізоляція Януковича, а ізоляція української держави. Тут ми мусимо розуміти: любимо ми чи не любимо президента, але будь-яка ізоляція президента країни, який ще не місяць, і не два буде президентом, це - ізоляція всієї країни. Це реальний факт.

Сьогодні вже почали говорити про санкції. Я не готовий сказати, що це будуть санкції щодо припинення участі України в Раді Європи, але санкції у вигляді певного тиску на банківські рахунки. санкції по візовій політиці. На превеликий жаль, поки що за принципом «від зворотного». Ні один прокурор, ні один суддя не дістав проблем з візами, а дістають, в основному, журналісти переважно незалежних видань, дістають громадські діячі, те ж - відносно опозиційні. Але так чи інакше воно почне посилюватися в загальному. Очевидно, Польща в даному випадку дає для Львівщини трошки інші варіанти, не буде санкції настільки жорстко застосовувати. Тому для цього регіону буде трошки полегшення, але загалом по Україні момент візових санкцій відіб'ється достатньо болісно для громадян.

Питання скорочення інвестицій, не розуміння, взагалі чи можна з Україною дальше проводити повноцінну економічну і торгову політику, воно сьогодні стоїть у порядку денному практично скрізь. Про це говорять вже достатньо масово. Тобто ми практично заганяємося в глибокий тупик ізоляції. Виходу з цього тупику до парламентських виборів 2012 року - взагалі мови немає. Але те, що відбулося за останніх півроку, свідчить, що, нажаль, до 2012 року нічого не відбудеться в позитивному напрямку. Навіть, я думаю, що не то що ратифікація, підписання Угоди про асоціацію до 2015 року не буде. Питання буде стояти в тому, хто прийде до влади і наскільки швидко він зможе все змінити. Мови про реальний вступ України до Євросоюзу вже вестиметься не буде взагалі. Мова йтиме тільки про асоціацію – давати Україні її чи ні. Ось констатація того негативу, який я бачу. Хоча в 2015 році можуть бути переломні моменти. Давайте не забувати, як в 2010, так і в 2004 році, були певні переломи і Європа була готова йти на дуже великі преференції . Можливо, в 2012 році те ж щось подібне буде. Поки що про це говорити рано.

А тепер щодо другого тупика - політичного. Погана влада – це дуже погано. Але якщо ти не бачиш перспективи в опозиції, якщо ти сумніваєшся в моральності і дієвості опозиції, то, мені здається, що це – набагато гірше.

Якщо в Росії можна десь трошки начхати: хороша-погана опозиція, хотілося б , що б вона була сильніша, але ми розуміємо, що опозиція в Росії поки що, напевно, ситуацію не переломить. Це тільки внутрішній тиск на правлячий режим Путіна-Медведєва, для того, щоб вони розуміли, що неможна без кінця закручувати гайки, десь треба гратися вже в різні варіанти: і батагом, і пряником,і ін. А в Україні, де є завжди висока перспектива зміни влади, де, на відміну від російської ментальності , українська ментальність передбачає дисидентство,(українська національна ідея, в моєму розумінні, ми з Донієм це сформували, це - дисидентство), певна недолугість опозиції, вона є критичною і особливо небезпечною, бо, як я вже зазначив, погана влада позбавляє нас сьогоднішнього дня, а невміла або нечесна опозиція позбавляє нас перспективи. І мене це особливо тривожить.

Я не в захоплені від багатьох речей, які відбуваються в опозиційному середовищі. Поки що ми ще не побачили кого вони висунуть на вибори, поки що ми ще не побачили чи будуть привалювати дальше ідеологічні моменти. Особисто для мене один факт наявності Олександра Волкова в Батьківщині і тих заяв, які дозволив собі зробити Олександр Турчинов, розповідаючи яка це кришталево чиста людина, мені достатньо. Я особисто після цього вже вірити не можу.

Дуже надіюся, що не відбудеться так званий «синдром Губського», коли в списки БЮТ включаються люди, які завідомо були відомі як люди Партії регіонів. Про них чітко було відомо, що вони занесли гроші і дістали прохідні місця в списку згідно домовленостями. Найпомітніше це було в Рибакова. Він прийшов і сказав: «Я заніс гроші, я пройду у ВРУ і зразу вийду з фракції». Те, що він кілька місяців сидів у фракції, мене навіть дивує, чому він там сидів. Тобто запуск людей в опозиційні списки, а особливо на вибори по мажоритарці, які, точно завідомо відомо, що перейдуть д о влади, це, для мене, є перша, дуже велика, реально критична проблема, яка не дає нам великого сподівання на хороший результат після осінніх виборів.

Другий момент. Це - «синдром Обухова», коли в силу своїх індивідуальних цілей, завдань основна політична сила висуває кандидата, який завідомо непрохідний. Помічниця голови Київської обласної організації «Батьківщини» Бондарева, яка в Обухів приїжджала, можливо, так, як я в останні роки приїжджав до Львова, яка не мала жодних перспектив на перемогу,навіть якщо б вона сама йшла, без конкурентів, - очевидно це означає, що була поступка. Очевидно, що бізнес Бондарева, колись афілійований з бізнесом Губського, потерпав сьогодні. Треба було зробити якусь послугу, за яку бізнес був би виведений з-під удару. Здають Обухів – класичне місто, в якому, по-перше, є що ділити. Але найосновніше – необхідна для Партії регіонів на той момент перемога, коли всі говорити про те, що ПР немає жодних перспектив, що в центрі України за неї ніхто не проголосує. При мінімальних фальсифікаціях, бо фальсифікацій було справді мало, представники опозиційних сил дають можливість відносно чесно перемогти представнику Партії регіонів, який цього не приховував.

Цих двох синдромів, ще добавимо синдром абсолютно відвертої здачі моральних принципів – «синдром Волкова» - достатньо для того, щоби побоюватися за результати наступних виборів.

Тому, як на мене, все це разом показує, що політичний напрямок носить трошки тупиковий характер.

Плюс останній момент, який мене тривожить. Коли у владі є багато людей, які звикли працювати на Росію, які пов'язують себе з нею, які без неї себе не уявляють, в певній мірі, це навіть і Азаров - в нього це весь час крутиться в голові, хоча іноді він робить дуже невмілі, але все таки правильні ходи, і десь він зупиняв ідею і, я пригадую, протиставлявся проти деяких поступок по Єдиному економічному просторі, - і інші, які ментально все таки зав'язані на Росію, паралельно з ними появляються ситуації, які, на мій погляд, є набагато більш ризиковані тому, що вони вже зав'язують ту другу нашу перспективу – перспективу перемоги нашої опозиції.

Щоб не бути голослівним навожу дуже чіткий приклад з недавнього минулого. Пригадуєте, велику «труханіну» у ВРУ, коли блокувалася трибуна, щоб не допустити прийняття здачі газотранспортної системи. Це все дуже красиво, тільки виявилося все навпаки. Річ в тому, що є Європейська енергетична хартія, до якої Росія не приєдналася, а Україна – приєдналася. Є вимоги, які виставлені цієї Хартією, виконання їх абсолютно обов'язкове для того, щоб європейські компанії увійшли в нашу енергосистему. Ці вимоги були відображені як в урядовому, так і в кармазінському законопроектах. Владі тоді треба було шукати альтернативу проти Росії, для контактів певних з Євросоюзом, їм треба було рятувати себе від жорсткого пресингу з боку Москви. Отож влада була готова іти на поступки, тим більше, що кармазінський законопроект мало чим відрізнявся від владного – там просто загроза приватизації була меншою. Провладні депутати готові були в цілому голосувати за кармазінський проект. Нагадаю, Кармазін – член опозиційного уряду Юлії Тимошенко. Але що відбувається? Батьківщина з яценюковою частиною блокують трибуну з криками: «Хай буде все так, як є, ми нічого не хочемо міняти!». От маленька проблема: нічого не міняти – зберегти монопольну цілісність «Нафтогазу України» – це і була пряма вимога з боку Росії. Їм це потрібно. Бо їх не цікавить сьогодні сама труба. Після запуску «Південного потоку» наша труба для Росії втрачає цінність. Їм потрібен контроль за можливістю заблокувати термінал для зрідженого газу, контроль за двома вишками Бойка, контроль за видобутком шельфового газу і найголовніше – повне блокування можливості видобутку сланцевого газу в Україні. Тут хочу передати вітання одній патріотичній структурі , яка називається ВО «Свобода». Остання також зіграла в ту ж саму гру, яку вели росіяни.

Я спочатку думав, що це все - дурість. Але останнім часом я перестаю вірити в дурість в українській політиці. Маю достатньо підстав стверджувати, що оце блокування, яке відбувалося з боку опозиції, було опрацьоване і запропоновано тими людьми, які свого часу запропонували підписання саме в тій редакції газових домовленостей. Якщо хто не пригадує, хочу нагадати, що тоді за цим всім гарно світилися вуха Віктора Медведчука. Тут вони світилися знову. В мене таке відчуття, мабуть, нам всім треба переорієнтовуватися на те, що швидкого реваншу демократичних сил в Україні тільки завдяки політичним партіям і блокам, які називають себе дуже провладними і прагматичними, інші – дуже опозиційними і проукраїнськими, напевно, сподіватися не доводиться. І основний акцент у своїй роботі: хтось у громадській діяльності, хтось - у політичній, хтось - у журналістській, мабуть, слід все ж таки робити на підняття того, про що сказано у старій всім відомій істині – громадянське суспільство повинно стати єдиним гарантом демократії. Починаючи з маленьких дрібничок: хтось лізе забудовувати сквер, а ми не дамо, і закінчуючи – хтось хоче приватизувати мою країну, я я йому не дам, – мабуть, це і є кращий варіант. Тому що сподіватися на чисто політичний аспект чи якісь умови, які нам добре зіграє геополітика, очевидно, не доводиться.

Далі  буде....