Варіанти,  19 квітня 2013

Петро Писарчук: У тому, що відбувається зі Львовом, винні лише самі львів’яни

Петро Писарчук: У тому, що відбувається зі Львовом, винні лише самі львів’яни

Розмова з головою ЛОО Партії регіонів Петром Писарчуком про нагальне наразі питання «тушок», продуктивність нинішнього парламенту та про політичні процеси на Львівщині.

 

Петре Івановичу, Ви тричі обиралися народним депутатом, отож добре знаєтеся на стосунках, котрі панують всередині парламенту.  Як  нардепи на персональному рівні ставляться до своїх колег-«тушок»?

Мені вираз «тушка» несимпатичний, бо в ньому є присмак догми.

Ясно, що депутат повинен мати позицію, однак це не означає, що ця позиція з часом не може змінитися, бо політичні погляди – це не догма, вони постійно еволюціонують. Серед  депутатів, яких називають «тушками», не виключено, є люди, які в силу свого малого життєвого досвіду, молодості,  помилилися на старті, зробили неправильний вибір політичної сили.

Я працював в парламенті, знаю закулісну «кухню». Інколи і справді депутатам стає не по собі через те, що політичні вожді дозволяють ігнорувати думку більшості, приймають втаємничені рішення і ні в що не ставлять рядових депутатів.  Такі речі бувають, тому я  абсолютно вірю в те, про що розповідає Олег Канівець.

Але коли депутат потрапляє в таку ситуацію, він повинен бути послідовним у своїх діях:  скласти депутатський мандат і йти до людей з новим баченням, новою платформою. В іншому випадку  - штучна зміна балансу політичних сил у раді спотворює вибір громади, що на мою думку є ненормальним.

Але українська демократія – поки що молоде явище, вона росте і розвивається. Тому, думаю, вже в наступному парламенті такого явища, як «тушки», не буде. Депутати, які, в силу тих чи інших причин, захочуть змінити свою політичну позицію, в законодавчому порядку будуть відкликатися громадою, тобто автоматично позбавлятися депутатського мандату.

Новий парламент відзначився не лише скандалами з «тушками», він ще й за перші 100 днів працював лише 10, тому постійно у повітрі витає тема його можливого розпуску. Чи останнє реально?  

Насправді, в мене особисто також є претензії до якості роботи парламенту сьомого скликання. Ситуація в новому парламенті різко контрастує з тим, що відбувалося в парламентах попередніх скликань.

Вперше я був обраний народним депутатом у 2002 році. Це був непростий, передреволюційний парламент, депутати були втягнуті у протиборство, приймали участь у масових акціях. Але в 2002-2006 рр. парламент, не зважаючи ні на що, працював. Бо завдання депутатів  - не кричати, не розповідати людям казочки, що «навколо одні вороги» і «лише ми любимо Україну», а продукувати законодавчі акти, котрі будуть робити життя кращим, долати корупцію, проводити економічні і соціальні реформи.

Новий же парламент своєю бездіяльністю поставив під загрозу підписання цього року Угоди про асоціативне членство України у Європейському Союзі: депутати вже не встигнуть до травня-червня ухвалити ряд законів, прийняття яких є передумовою цього. Це – безвідповідально з їхнього боку, адже український народ вже давно з нетерпінням очікує цієї події. 

Багато депутатів, обраних до парламенту 2012 року, просто не готові до законотворчої роботи, вони прийшли з мітингової стихії через те, що люди в нас завжди невдоволені владою, а отже обирають тих, хто критикує владу. Останні ж, пройшовши до парламенту, продовжують мислити так, ніби вони все ще на мітингу. Повірте мені,  організація акції «Вставай, Україно!» не є обов’язком депутатів Верховної Ради, такого не прописано в жодному законі, бо це - завдання для політичних партій.

Можливість розпуску парламенту залежить передовсім від позиції самих народних депутатів. Президент на це жодним чином не впливає. Нещодавно, виступаючи у Дніпропетровську він дав чітко зрозуміти, що не горить бажанням вдаватися до таких радикальних кроків, як розпуск парламенту. Однак, якщо парламент дасть президенту прописані в Конституції підстави для розпуску, наприклад, не буде довший час працювати, то, вірогідно, що він таки буде розпущений. 

З парламентською ситуацією пов’язане питання можливого проведення всеукраїнського референдуму, на котрий, в тому числі, можуть винести питання про зміни у виборчому законодавстві. Як Ви ставитеся до проведення референдуму?

Розумієте, щоб проводити референдуми, треба мати зріле громадянське суспільство. В Україні його нема. Всі біди і в парламенті, і в міській, і обласній владі від того, що в нас немає зрілого громадянського суспільства, в нас немає зрілого виборця.

Тому я з великою пересторогою ставлюся до такого інструменту, як референдум.

Я не заперечую можливості його проведення. Переконаний також, що є низка гострих суспільних питань, які можна і необхідно винести на всенародне обговорення в формі референдуму. Наприклад, питання другої державної мови. Відповідь на нього, отримана на референдумі, надовго зняла б напругу в українському суспільстві.

Але є інші питання, пошук відповіді на котрі належить до компетенції фахівців, еліт, а от пересічним людям, насправді, не те що складно розібратися, але складно прийняти правильне рішення, котре відповідало б всій повноті історичного моменту. Саме такі питання, як от наприклад внесення змін до Конституції,  не варто, на мою думку, виносити й  ухвалювати шляхом всенародного референдуму.

Петре Івановичу, президент вчергове змінив керівника виконавчої державної влади на Львівщині. Враження, що Віктор Шемчук, як і попередники, намагається дистанціюватися від Партії регіонів. Навіть, подейкують, в облраді на базі фракції ПППУ створюється окремий центр губернаторського впливу. Ви, як керівник ЛОО ПР, вважаєте таку ситуацію нормальною? 

Одним з перших кроків Віктора Шемчука на посаді голови Львівської ОДА стала зустріч і тривала розмова зі всією фракцією Партії регіонів у Львівській облраді. Було засвідчено обопільне бажання до тісної співпраці.

Ситуація, в котрій зараз знаходиться Партія регіонів на Львівщині, для мене особисто є зрозумілою.

Якщо в Криму 70% виборців голосує за нашу партію, то без сумніву, губернатор є її представником, партія допомагає вибудовувати йому виконавчу вертикаль, вони разом відповідають за дії останньої.

На Львівщині ж Партію регіонів підтримує лише кожний десятий виборець. І президент, приймаючі кадрові рішення щодо регіону, справедливо враховує думку громади. Дійсно, з 2010 року лише один з губернаторів Львівщини був членом Партії регіонів – Василь Горбаль. І, порівнюючи з іншими губернаторами, котрі інколи навіть належали до політичних сил, що опонують Партії регіонів, він був далеко не найгіршим. 

Парадокс львівської ситуації полягає в тому, що в громадській свідомості саме на неї автоматично переноситься весь негатив від прорахунків і недоліків в роботі виконавчої влади. Отож навряд чи доводиться очікувати, що найближчим часом ставлення громади Львівщини до Партії регіонів зміниться різко в кращий бік.

Чи надходили від нового губернатора кадрові пропозиції до представників ЛОО Партії регіонів? І як ви ставитися до того, що Віктор Шемчук публічно запропонував опозиційній «Свободі» подати кандидатури на посаду керівника Бродівської РДА? 

Насправді сьогодні на Львівщині кожен другий голова РДА – висуванець Партії регіонів.

Мушу визнати, що і ми робили помилки і не завжди висуванці від нашої партії були на висоті. Але є й люди, які виправдали нашу довіру, ми можемо ними пишатися.    

Голова Жовківської РДА Степан Ціолковський свого часу отримав підтримку обласної організації Партії регіонів?  

Ні, він - кум колишнього губернатора Костюка, саме останній лобіював призначення Ціолковського. Думаю, що новий губернатор вивчить ситуацію у Жовківському районі і прийме відповідне рішення, бо і справді люди сильно невдоволені діями голови РДА.

Повертаючись до кадрових пропозицій Віктора Шемчука «Свободі»…

Одна з проблем державної кадрової політики сьогодні полягає в тому, що в нас не відбулося деполітизації держслужби. Так, на керівні менеджерські посади повинні призначатися політики, а от у всіх інших ланках державної служби повинні працювати виключно фахівці, люди аполітичні. Як це відбувається в країнах західної демократії.

Сьогодні ж політичні партії вважають, що абсолютно всі посади і в державній службі, і в місцевому самоврядуванні є предметом політичного торгу, домовленостей, що це – бонус, який вони отримують для своїх членів після перемоги на виборах або внаслідок інших політичних домовленостей.

На Львівщині далеко непоодиноким фактом є те, що активні прихильники і члени радикально опозиційних до президента партій займають керівні посади в державних районних управліннях освіти, охорони здоров’я. Вони вважають нормою для себе працювати на державній службі і одночасно закликати до відставки президента.

В інших органах державної влади на Львівщині на керівних посадах працюють люди, які ще вчора публічно клялися у вірності Вікторові Ющенко і Юлії Тимошенко, були політичними соратниками останніх. Наприклад, головний лісничий Львівщини Анатолій Дейнека.  Він знаходить спільну мову з будь-якою владою. І сьогодні він також на високій державній посаді в області, хоч в облраді намагається здаватися опозиціонером. Правда його опозиційність чомусь повністю зникає в кабінетах ОДА.

Але ситуацію не треба драматизувати. Бо на Львівщині завжди було забагато політиків, готових в будь-яку хвилину продатися за відповідну державну посаду, проте вже багато років область відчуває брак реальних фахівців, які розуміються на державному керівництві.  

Петре Івановичу, останнім часом влада Львова все частіше перекладає відповідальність за місцеві проблеми на центральну владу: то винне казначейство, то -  Міністерство культури або інше міністерство.  Чи справді діюча влада в Києві так погано ставиться до Львова і чому?

Центральна влада до Львова ставиться поважно і вона це неодноразово засвідчила. Реальні проблеми Львова сьогодні пов’язані з тим, що саме влада міста втратила стратегічні орієнтири, а відтак немає волі мобілізувати громаду на прорив. Зусилля львівської влади сьогодні зосереджені виключно на вирішення проблеми власного самозбереження. Їй байдужі інші реальні проблеми, вона блокує їх вирішення. В цій ситуації Львів швидко втрачає свою духовну красу, маргіналізується. Бездуховність, як наслідок, породжує розруху в господарці.

Однак діагностувати проблеми завжди легше, ніж їх вирішувати. Я також сьогодні не маю готових рецептів, як вивести Львів з цього стану. Але в тому, що відбувається зі Львовом, аж ніяк не винні ні президент, ні уряд, ні будь-хто інший ззовні, лише самі львів’яни. 

Що Ви маєте на увазі, говорячи про самозбереження влади Львова?

Ті, хто сьогодні при владі у Львові, мусять відповісти за вчинені зловживання, в тому числі в бюджетній сфері.  Це рано чи пізно відбудеться. Ті, хто при владі, це розуміють і всіма силами відтягують цей момент.  

У чому проблема? Якщо правоохоронні органи знають про такі зловживання, чому вони приховують такі факти? 

Бо є багато політичних моментів, про які доводиться думати владі. Доводиться думати не лише про факти, але й про наслідки.  Уявіть собі, що зараз цю всю інформацію оприлюднять.  Переконаний, що більшість людей буде стверджувати, що це  - неправда, це - політична розправа.  

Над Садовим чи над «Свободою»?

Всіма. Це може викликати збудження і наробити більшої біди.  Зараз не час розкривати всю правду про корупцію в ешелонах міської влади Львова. Лише нагадаю, що злочини, пов’язані з розкраданням державних коштів, не мають терміну давності.

Проте Європейський Союз саме цього вимагає від України – посилити боротьбу з корупцією?

Саме це відбувається в Україні. Я глибоко переконаний, що жоден президент за роки незалежності не робив таких важливих кроків в цьому напрямку, як Янукович. Чиновники сьогодні почуваються дискомфортно.  Але корупція - це велика хвороба, яка проникла в усі пори суспільного організму. Одним махом її не подолаєш. Боротися з корупцією має в першу чергу суспільство: шанувати себе, не давати принижати себе, не давати хабарів. Якщо таких  настроїв в суспільстві немає, то ніхто корупцію не подолає.

Можливо, зробити інакше: ввести для чиновників декларацію не лише про доходи, але й про видатки?

Насправді необхідно без жалю зменшувати «чиновницьку рать» і забирати в них контрольно-дозвільні функції. Але й це  - лише фрагмент і занадто спрощений вихід із ситуації.  А ви шукаєте саме простих рішень.

Так не буває: прийняли закон чи інше розпорядження і корупції немає. Корупція є всюди, мінімальна  - в скандинавських країнах, але вона там є. Стан корупції в Україні  ніяк не пов’язаний з бажанням чи небажанням тих, хто при владі, боротися з нею, він є віддзеркаленням реального стану, зрілості суспільства.  Корупція наскрізь пронизує не лише державні, але й політичні, громадські і навіть релігійні організації, і тому ми мусимо викорчувати цю корупцію спільно, кажучи тим, хто вчиняє такі дії,  принципове «ні». І тільки так ми можемо мінімізувати цю проблему.

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.