Ігор Шурма: Ми повинні працювати для людей, а не для членів своєї партії

Ігор Шурма: Ми повинні працювати для людей, а не для членів своєї партії

Богдан Боровий,  3 червня 2013

Розмова з заступником голови Харківської ОДА Ігорем Шурмою.

31 травня у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького відбулося відкриття виставки творів «Сергій Васильківський. Українська доля Дикого Поля» (зі збірки Харківського художнього музею), організованої в рамках проекту «Музей-гість».

Реалізація останнього розпочалась 24 травня з відкриття у Харківському художньому музеї виставки творів Івана Труша «Малярські елегії українського неоромантика».

Твори Васильківського та Труша харківчани й львів'яни змогли побачити завдяки ентузіазму та допомоги нашого земляка Ігоря Шурми, який останні сім років живе і працює у Харкові.

Ігоре Михайловичу, Ваш візит до Львова відбувається в рамках чудового культурно-мистецького заходу. Але чи означає це, що Ви перестали опікуватися і відповідати за розвиток медицини на Харківщині?

Насправді, відкриття виставки відбувається в рамках дії широкої угоди про співпрацю між Харківською і Львівською областями, одним із ініціаторів підписання якої був я.

Це не нова ідея, оскільки подібна угода вже діяла на початку 90-х років. Тоді це була ініціатива голів Львівської облради Богдана Гориня і Харківської облради Олександра Масельського. Однак ми розширили рамки і спектр співпраці, поширили її на соціально-культурні проекти.

Львів та Харків – географічно діаметрально протилежні і ментально дуже різні українські міста. Але ми живемо в одній державі. Саме тому я вважаю, що змінити ставлення галичан до східняків і навпаки, може перш за все розуміння традицій і особливостей один одного. Ніхто не може краще відтворити людську душу, як художник, письменник, поет, композитор.

Саме тому ми взялися за реалізацію цього масштабного культурно-мистецького заходу, що отримав продовження у спільній виставці. Спільній тому, що практично одночасно з виставкою творів Сергія Васильківського у Львові, в Харкові відбувається виставка творів Івана Труша. Люди, які поринуть у світ, який залишили ці два майстри, стануть інакшими: толерантнішими, кращими, добрішими. Ця ідея виношувалася довгих три з половиною роки і я брав в цьому участь від початку. Ініціативу підтримав голова харківської ОДА Михайло Добкін і ми зробили перший крок.

Переконаний, ми обов'язково привеземо до Львова ще і Левченка, і Беркоса і Ткаченка, а Курилас, Монастирський, Кульчицька – поїдуть на Харківщину. Можливо, в тому і є сила мистецтва, що воно здатне об'єднати дуже неподібних людей.

Виставка – це не перший захід, реалізований в рамках угоди про співпрацю між Харківською і Львівською областями. Раніше ми спільно зробили важливі кроки для увіковічення пам'яті Івана Франка. У Львові були видані твори відомого франкознавця Івана Горика, а на будівлі Харківського університету встановлено пам'ятну дошку на честь великого письменника.

Пізніше ми спільно долучилися до відзначення 150-річного ювілею Леся Курбаса. Вважаю, що ми, харків'яни, відновили історичну справедливість, встановивши меморіальну дошку кардиналу Йосипу Сліпому, а також передавши Блаженнішому Святославу Шевчуку його молитовник.

Наступним важливим кроком повинна стати наша спільна робота з увіковічення пам'яті Митрополита Андрея Шептицького. Ми, харків'яни, пообіцяли зробити все від нас залежне, щоб наповнити майбутній музей Шептицького у Львові раритетними експонатами, що є цінними для кожного галичанина, для кожного українця.

Прикро, що в питанні створення музею немає помітного прогресу, але сподіваюся, що подарунки від Харківщини майбутньому музею підштовхнуть вирішення цього питання. Сьогодні ми подарували майбутньому музею Пісенник 1757 року видання, видання якого було ініційовано Леоном Шептицьким, який був причетний до будівництва собору Св. Юра. Ця акція – це ще один крок для всіх тих, хто повинен усвідомити, що іншого майбутнього немає – ми всі будемо жити разом в єдиній унітарній державі Україні.

І все ж: минуло сім років, як Ви покинули Львівщину. За цей час на Львівщині – одні зміни, на Харківщині – панує суцільна стабільність у постатях Добкіна і Шурми, а змінилося лише одне – Ваш імідж, що відчувається сьогодні.

Здобутки в медицині і соціальній сфері на Харківщині є настільки потужні, що лягають сьогодні в основу національних проектів. Закон про екстрену медичну допомогу – це результат побаченого президентом та прем'єром у Харкові. Мережа пренатальних центрів – це те, що ми розпочинали в 2010 році. Те, що робиться в соціальній сфері на Харківщині, сьогодні лягає в основу того, що реалізує міністр Королевська. Тобто ми дуже багато нового пропонуємо і вводимо в практичне життя, що потім стає в нагоді всій Україні.

Цей досвід також би знадобився на Львівщині.

Багато львівських медичних працівників приїжджають до нас саме з метою обміну досвіду. Але для того, щоб на Львівщині добитися таких же результатів, як на Харківщині, потрібна одна умова: чиновнику треба дати можливість проаналізувати ситуацію, розробити план свого вирішення проблем, зреалізувати його і нести відповідальність як за добру, так і за невдалу роботу.

Вважаю, що оце кадрове «падіння доміно» на Львівщині користі не приносить. Чому ніхто не може затриматись? Напевно, тому, що тут є політична складова. Для себе зрозумів, якщо я, як держслужбовець, хочу зробити щось важливе і корисне в будь-якій сфері, повинен викинути з голови політику, будь-яке протистояння.

Тобто Ви все ж таки вже не є політиком, як раніше?

У даному випадку я вважаю, у Львові ті, хто сповідують принципи «Свободи», і ті, хто належать до Партії регіонів, повинні побачити ціль, мати спільну мету. Політики тут не може бути. Це, як в медицині, коли на столі у хірурга опиняється пацієнт, ніхто не буде його запитувати до якої політичної сили він належить, бо необхідно рятувати життя пацієнта.

Держслужбовці повинні дистанціюватися від політики при виконанні своїх службових обов'язків. Ми повинні працювати для людей, а не для членів своєї партії.

Якщо Харківщина флагман розвитку регіонів, то, дозволю припустити, у Вас не так погано, як на Львівщині, виглядають справи з наповненням місцевих бюджетів?

Харківщина та Львівщина і справді є одними із найпривабливіших інвестиційних територій в Україні. Але правдою є й те, що наші області мають великі проблеми з наповнення місцевих бюджетів.

У нас також є депресивні райони, проблеми з формуванням бюджету, адже кошти йдуть в першу чергу на виконання захищених статей, а от на розвиток територій грошей практично не залишається.

Але ми, харківчани, сповідуємо один принцип: будь-які кошти, що потрапляють у бюджет, ми не розпорошуємо на об'єктах по 5-10 тис., а вибираємо найболючі об'єкти, розробляємо проекти і доводимо саме їх до завершення. Саме таким чином ми добилися суттєвих змін в екстреній медичній допомозі.

Сьогодні середній доїзд машини швидкої медичної допомоги у Харкові, який в діаметрі має майже 30 км і півтора мільйони населення, становить 7 хв 40 сек, а в області – 18 хв 30 сек. І це при тому, що в нас також є проблеми і з дорогами, і машини старі, і люди не завжди відповідальні. Але цифри, що я озвучив – це реальність. Отож, якщо є фінансування – можна добитися результатів.

Проблеми з наповнення бюджету, без сумніву, існують і в нас – важко буде виживати під кінець року. Але, по-перше, важливо не розпорошувати кошти, а по-друге, важливо не доводити до абсурду ситуацію з використанням коштів, призначених на захищені статті, тобто необхідно своєчасно виплачувати зарплату, платити за комунальні послуги і все інше.

Мусить бути твердість духу і адміністративна рука.

Наприклад, цього року на оздоровлення дітей Харківська область, яка нічим не відрізняється від інших, виділила 55 млн. грн., минулого року – 26 млн. грн. Все тому, що ми різко наголосили на необхідності вирішення цієї проблеми, поставили акценти. І все, жодних розпорошень: ні на путівки для начальників в Крим, ні на будь-що інше. Від адміністрування багато що залежить, але все одно цей бюджетний рік буде складний.

Що Харкову і харків'янам дало Євро-2012?

Що нам дало Євро-2012? Ми розбудували свою інфраструктуру: сьогодні в Харкові є абсолютно інші дороги, правда, не всі, лише магістралі. У нас сьогодні модернізована робота ЖКГ – Харків став на п'ять порядків чистішим. Змінили свою психологію люди, нам вдалося позбутися політичних свар і об'єднати бізнесові структури різних політичних уподобань, у нас «Свобода» нічого не фінансує.

У нас також. Навіть навпаки ми, львів'яни, за рахунок своїх податків дофінансовуємо різні проекти членів «Свободи», Партії регіонів та ін..

Якщо депутатський корпус від «Свободи» у парламенті принесе хоча б копійку в бюджет Львова або області, тоді будемо говорити про їх внесок в соціально-економічний розвиток країни. Поки що, вони займаються демагогією.

Яким є Ваше ставлення до розмов та ідей проведення адміністративно-територіальної реформи, котрі активізувалися останнім часом?

Адміністративна реформа давно назріла і рано чи пізно вона буде реалізована. Бо не секрет, що ми живемо за системою, яка своїми коріннями тісно вплітається в радянську адміністративну систему.

Коли люди чують слово «реформа», то очікують кардинальних змін. Останнього сьогодні складно очікувати. Бо реформи ніхто не починає перед виборами, занадто великі ризики. Зараз, насправді, створюються передумови, майданчик, а реалізація задумів почнеться не раніше 2015 року.

Ігоре Михайловичу, ми завжди запитували Вас про «рожеву троянду соціал-демократії, котра майорить над львівською Ратушою». Нагадаю, що це Ваш вираз, який Ви свого часу застосували для характеристики політичної ситуації у владі Львова. А що зараз майорить над Ратушою?

Не знаю, що зараз майорить, але переконаний: для України єдина ідеологія, що може забезпечити прорив у всіх сферах життя, це і є соціал-демократія. Якщо від науки перейти до практики, то лише соціал-демократична ідеологія відповідає потребам українського суспільства.

Україна сьогодні намагається розвиватися за рахунок соціальних ініціатив президента. Чому пробуксовує? Бо нема ідеології. Всі знають, що цей розвиток відбувається виключно під впливом адміністративного ресурсу, під впливом особистості.

Але ніхто немає переконання куди саме ми рухаємося, бо немає чітких ідеологічних орієнтирів. Поки ми не повернемося в русло ідеологічних стандартів, то нічого не буде, як би це теоретично не звучало.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.