Олександр Ірванець: Я написав метр книжок

Олександр Ірванець: Я написав метр книжок

Оля Вишня,  4 вересня 2013

Нещодавно Олександр Ірванець презентував нову збірку поезії – «Вибране за 33».

Незабаром вийде фільм Олеся Саніна Поводир, до якого Ірванець написав свій перший кіносценарій. Але не тільки про це в інтерв’ю з підскарбієм Бу-Ба-Бу.

Кілька тижнів тому вийшла збірка "Вибране за 33", чи добре упорядники вибрали?

Насправді я, як поет написав небагато, тому моє «Вибране» – це 90% відсотків взагалі моїх віршів.

Десять відсотків віршів, які залишились за бортом – це ті вірші, які я не передруковую. А у цій збірці  такі вірші, які мені не соромно передрукувати вп’яте, вдесяте.

Це також моє ювілейне видання,  моя 25 книга, разом з книгами, які вийшли іншими мовами. Вони не товсті, помістяться на приблизно метровій поличці. Отож, я написав метр книжок.

Чи є нові вірші у цій збірці?

Третина збірки – нові вірші, які я написав протягом чотирьох років, з часу виходу моєї поетичної збірки «Мій хрест».

Наприклад, вірш про Рівне, який я читав під час вечора Бу-Ба-Бу у Рівному, увійшов до цієї збірки.

А найсвіжіший вірш, який є у «Вибраному», я написав у травні, в Берліні і він присвячений Юркові Андруховичу, який є великим меломаном. До речі, під час перебування у Німеччині я зустрічався з Юрком, він привіз мені контрабандою сигарет з України.

А що ви робили у Берліні?

Я там мав курси німецької мови, закінчив другий рівень. Все було добре, от тільки погано з погодою, точно як у тому вірші – «травень, а так, понімаєте, холодно».

Незабаром відбудеться прем’єра фільму Олеся Саніна Поводир, до цієї стрічки ви написали свій перший кіносценарій, як вам у цьому напрямку працювалося?

Я не лінуюся вчитися, і тут я справді вчився. Я прочитав багато матеріалу про те, яким має бути кіносценарій, нотатки Олександра Мітти зокрема. Мені, як фаховому письменнику, цікаво було все.

Я написав два романи, вірші, есеї, п’єси, перекладав багато, писав критику, рецензії.

Не написав хіба вінка сонетів і, поки Санін не звернувся, кіносценарію. Думаю, все вдалося, оскільки фільм знято.

А як працювалося з темою, все ж таки час непростий, досі більшість інформації про той період недоступна, закрита в архівав, знищена, історію про розстріл кобзарів вважають історичним міфом. 

НКВС уміли працювати. Кобзарі були в Україні повсюдним явищем років вісімдесят тому, вони сиділи на базарах, співали і раптом в один день їх не стало. А документи усі знищені.

Після появи фільму з Вікіпедії зникла навіть стаття про це, її стерли. Ті, хто це робив, бояться.

Були вже й випадки, коли деякі журналісти закидали Саніну, мовляв, таких подій, як у фільмі не було. Я сумніваюсь, що ці журналістки сиділи в архівах.

Фільм вийде, і, мабуть, нас будуть критикувати, але це художній фільм, фільм Олеся Саніна і треба з такого боку на це дивитись.

Це те саме, що сказати про «Музей покинутих секретів» Забужко – такого не було. Чого не було – УПА, репресій, Голодомору?

Події фільму відбуваються у Харкові початку 20 ст., тоді знищували не тільки кобзарів. Це епоха розквіту українського авангарду, завдяки Миколі Скрипнику їм дали трохи часу попрацювати, але згодом все одно знищили

Скрипник був українським комуністом, як Хвильовий, Еллан-Блакитний. Націонал-комуністів знищили російські комуністи.

Сьогоднішні комуністи – це відсмоктувачі у Москви. Тому й маємо стільки проблем. У нашому фільмі Скрипник також є, але зветься він Микола Ситник.

І авангард присутній у фільмі.Олесь знімав у харківських художніх та театральних майстернях, училищах. У кадрах фільму є роботи авангардистів – роботи Татліна, бойчукістів.

І навіть те, що у нас в кадрі Жадан читає Семенка  – данина тому часу.

Розкажіть, будь ласка, як Жадан потрапив у картину?

Ініціатором цього була Тетяна Давиденко (київська фотографиня). Коли я працював над сценарієм, то спілкувався з нею, розповів, що будуть зйомки у Харкові, і вона порадила зняти Жадана.

І я подумав, що це гарна ідея, вирішив, що роль Семенка йому підійде, як нікому іншому, у нашому випадку той поет називається Михайло Семененко.

Він читає у фільмі вірш «Провінціяльний поет, заворожений Бальмонтом». Таким чином я розшаркався і перед 20-30-ми і зняв свого молодшого товариша в кіно.

У чому актуальність авангардистів сьогодні?

Авангардисти 20-30-х років тягли гасло – Геть від Москви! А наші політики нікуди не тягнуть, і до Європи це точно. Вони все роблять бездарно, для рагулів, а я не хочу робити для рагулів. Я патріот, а усі ці «свободи» профанують мою Україну, мій патріотизм.

Ви також з’являєтесь у фільмі, зніматися сподобалось?

З мене поганий актор, грати я не вмію. У мене там тільки дві репліки. Я за чужим сценарієм зніматись не хочу, а якщо за моїм, то від епізодичних ролей я б не відмовився.

Цей прийом колись запропонував Хічкок, у кожному своєму фільмі він брав собі маленьку роль. У нього це пізніше передер Рязанов.

Часто з вами в житті трапляються випадки, про які не можливо не написати?

У мене є випадок з моєї молодості, про який я ще досі не написав, дуже цікавий.

І загалом у моєму новому романі, який я обдумую зараз, буде багато таких несподіваних випадків.

Приказка, яке їхало, таке здибало – чиста правда. Зі мною стається те, що могло б статися тільки зі мною. Та й з іншими – теж.

З Дерешем стається те, що могло б статися тільки з Дерешем. З Андруховичем – те що з Андруховичем.Кожного знаходять речі, відповідні його стилю і його характеру.

Я не буду про них розповідати детально, але вони є. Можливо, за пару років все це можна буде прочитати у моєму новому романі.

фото Жадана: Сергій Рожко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.