астахов олег

Олег Астахов: У Львові я не відчув жодного негативно-колективного випаду у бік Росії

Ірина Марушкіна,  14 листопада 2013

На початку листопада Варіанти зустрілись з генеральним консулом Російської Федерації у Львові Олегом Астаховим, щоб дізнатись як розвиваються стосунки між Росією і Західною Україною

Також ми дізнались яку роль в цих процесах відіграють російські дипломати, що працюють у Львові, і звісно, не оминули теми можливих змін у роботі Генконсульства у випадку підписання Україною угоди про асціацію.

Пане Консуле, ще в 2011 році Ви обіцяли вивчити українську мову і вільно нею володіти, чи виконали цю обіцянку? 

Два роки тому я пообіцяв, що буду говорити українською мовою тоді, коли відчую, що я володію нею вільно. Головне в цій темі – не говорити, а вільно володіти.

Сьогодні мені перекладача не потрібно, я досконало розумію українську, однак я надто поважаю цю мову, щоб говорити нею кострубато і з акцентом. Таким є моє внутрішнє переконання. З часом практикуюся у своїх знаннях української ще більше.

Ви продовжуєте вдосконалювати разом зі своїми колегами свою розмовну українську мову?

В процесі роботи немає можливості для експериментів,а от коли я зустрічаюся з друзями, я намагаюся засвоїти дві-три фрази, відпрацювати їхню вимову, завчити нові слова.

Коли я не розумію якесь слово, я його запам'ятовую, потім лізу в словник і проговорюю. Читаю книжки українською.

Якщо не секрет, які саме?

Різні: поезію Шевченка, вірші з Кобзаря в тому числі. Зокрема, читаю твори Шевченка саме через те, що це літературна українська мова, яку я й намагаюся опанувати.

Українську пресу я також читаю, але, як і російськомовна, вона засмічена сучасними сленгами, багато кальок з інших мов, тому краще на цьому при вивченні мови акценту не робити. 

Ви вже понад 2,5 роки працюєте у Львові і в Західній Україні. Львів далі залишається для Вас улюбленим містом чи, можливо, в нього з’явились конкуренти з числа інших міст регіону, де Вам довелося побувати?

Ну, що ж галичани такі самозакохані (сміється – ред.)? Львів – шалене у відчуттях місто. Це я Вам кажу як архітектор в минулому.

Суміш стилів, епох, історичних моментів, відображених в будинках, спорудах, скверах, скульптурах – це явище дуже рідкісне навіть для Європи.

Не знаю, як кому, але коли я прогулююся Львовом, в мене неодмінно виникає відчуття, що на одних вулицях ти в Петербурзі 18 століття, на інших – вже в Празі, ще раз повернув – і ти вже у Стокгольмі, і так далі.

При цьому не лише будівлі,  але певним чином і люди в своєму вбранні, рухах відповідають всій тій атмосфері.  

Перший раз, коли я потрапив у провулок Крива Липа і побачив ось цю лаву під деревом, а далі кафешки – реально Париж!

Зайшов в один з ресторанів у центрі міста – фрагмент старої Праги або Кракова. Гострота цих відчуттів не зникає по сьогодні.

Львів – це місто, в якому ніколи не набридає прогулюватись. У будь-яку погоду виходиш в місто і весь час нові враження, під кожний настрій є свій куточок.

Ми з дружиною, коли є вільний час, просто гуляємо Львовом, гуляємо кудись без мети і завжди з гарним настроєм вертаємось назад.

А які Ваші враження про інші куточки Західної України?

Враження мої найкращі. Той же Кам'янець-Подільський. Якби я там жив, я б тільки пішки ходив: маленьке, компактне, овіяне історією і легендами місто. Йдеш і уявляєш, що в цьому підземеллі ще й зараз гноми працюють.

Івано-Франківськ – розкішне місто, особливо в суспільних подіях, мешканці дуже гостинні. Таким же чином сприймаються гостинні Ужгород, Луцьк, Чернівці.

Мені приємно усвідомлювати, що питання включення Чернівецького університету у список культурної спадщини ЮНЕСКО найактивніше підтримувала під час голосування Росія.

Ви говорите про архітектурні пам’ятки. А люди, з якими Вам довелося спілкуватися?  Коли ми з Вами перший раз зустрілись, одразу ж після Вашого приїзду до Львова, Ви справляли враження дуже настороженої й закритої людини, яка з великою обережністю йде на контакти.

Люди – це головне. А от про настороженість, то це помилкове перше враження. Просто в перший тиждень після мого призначення у мене відбулось одразу ж близько 50 офіційних зустрічей. Довелося дуже багато спілкуватися і одразу ж увійти в робочий темп.

Ви назвали мою реакцію настороженістю, я б охарактеризував такий стан іншим виразом: постійна готовність до відкритої плідної суспільної роботи.

У будь-яку хвилину, чим би я не займався, навіть якщо я просто гуляю містом чи зустрічаюсь з кимось, я завжди в роботі. Мене зненацька застати не можна. А це іноді читається як настороженість.

Завдання дипломата тільки в одному – він визначає здатність людини до спілкування і домовленостей, незалежно хто перед тобою.

Якщо ти розмовляєш з людиною і бачиш, що твої слова і аргументи не сприймаються, тобто вона знаходиться десь на паралельній хвилі, то виникає запитання: навіщо далі продовжувати це спілкування?

Це марна трата часу, що я собі, як представник Росії, дозволити не можу.

Це правило стосується абсолютно всіх, не лише опонентів, але й тих, хто прихильно ставиться до Росії,  і тих, хто, як то кажуть, «не друг і не ворог» – серед них також є багато таких, хто на іншій хвилі. Я відкритий до спілкування зі всіма, хто готовий сприймати мої доводи і аргументи, а не слухає лише себе.  

Наскільки широким є коло цих людей?

Дуже велике, передусім серед діячів культури, освіти, бізнесменів, підприємців, політиків Західної України.

І Ви ні з ким  ніколи не переходите на більш тісні, дружні стосунки?

Ось цей режим постійної взаємодії дозволяє вибирати  з когорти людей, з якими я спілкуюся по роботі, тих, спілкування з якими дарує особливу насолоду. І контакти з ними хочеться продовжувати: сходити разом в оперу, відвідати інший захід.

Наведу маленький приклад. У червні у Львові відбувся ювілейний 10-й міжнародний фестиваль дитячого малюнка «Золотий мольберт», до участі в якому були також запрошені 35 вихованців мистецьких шкіл Росії.  

1 червня, коли відбувався майстер-клас, у Львові був шалений дощ. Не зважаючи на це, діти, а всі вони в віці 12-15 років,  вийшли на площу Ринок і малювали сидячи під парасолями.

Я теж взяв здоровенну парасолю і спостерігав за ними. Це надзвичайна  насолода була, якої я давно в житті не відчував. Перехожі підходили, надовго зависали над малюками, дивлячись як вони малюють.

А ввечері ми відкривали виставку в Палаці мистецтв, було багато народу, всі захоплювались, жваво спілкувались, вітали юних учасників фестивалю.

Ось скажіть мені що це: робота чи відпочинок? Це – насолода, коли бачиш, як суспільство вирує, народжує такі позитивні емоції.    

Шалений темп роботи, високі емоції, а чи можна поцікавитися, яких результатів Вам вдалося досягти за ці два з половиною роки?

Я не хочу втомлювати конкретними фактами і цифрами, а розкажу ще одну історію з моєї практики.

Коли я завершував п'ятирічну миротворчу місію у Придністров'ї, всі голови країн-учасниць перемовин зібралися і задалися аналогічним питанням: яким є результат нашої роботи?

Бо політично ми нічого не змогли досягнути, врегулювання  Придністровського конфлікту триває.

Тоді командувач російським миротворчим контингентом, звертаючись до нас всіх, сказав: «Ви результату чекаєте? Та результат в тому, що за весь час вашого перебування жоден солдат у погонах не вистрілив в іншого солдата».

Ви хочете сказати, що за час Вашого перебування у Львові не було жодного випаду на адресу Росії?

Це трохи поверхневе судження. Точніше буде сказати, що за мої 2,5 роки я не відчув жодного негативно-колективного випаду у бік Росії.

А як же акції протесту, що відбуваються час від часу перед будинком Генконсульства Росії у Львові?

Це не колективні, а дрібні групові акції, які лишень підтверджують, що зараз, навпаки, відбувається зворотній процес, коли колективне сприйняття стосовно Росії в Західній Україні стає більш позитивним. І останнє чітко відбивається на ставленні росіян до цього регіону.

Згадую Різдво 2012 року. Чудова погода. Я з дружиною пізно ввечері вийшли в центр погуляти. Всі заклади працюють. Народу – не знайти вільного місця, всі ресторанчики забиті.

Але відчув щось особливе: виявилось, весь центр Львова говорить російською – і справді, місцеві мешканці виїхали на свята, а в місто погостити приїхали тисячі російські туристів. Це позитивно.

За 2012 рік в санаторіях однієї лише Львівської області відпочило 25 тисяч російських туристів.

Куди там туристам з Європи? Я вже не кажу про туризм вихідного дня – приїхати до Львова на вихідні став звичайною практикою для росіян в останні роки.

Там, у Москві, конкретно люди, а не лише влада, відчувають цю позитивну хвилю.

Туристи часто звертаються по допомогу до консульства і якщо звертались, то з якими питаннями?

Дуже рідко. За 2,5 роки на грунті несприйняття російського було тільки два або три звернення.  

Інші проблеми російських туристів, як і у всіх людей з будь-якої іншої країни. Горілка і сало у вас смачні. Тому трапляються випадки, коли гублять документи, інші речі. В цих ситуаціях консульство вирішувало їхні проблеми в тісному контакті з місцевою владою.

Сьогодні змінюється стиль роботи дипломатів. Останні стають більш відкритими для спілкування, а консульські установи перетворюються на промоційні центри своїх держав за кордоном. Це цілком відповідає, наприклад, роботі Генконсульства Польщі у Львові, а от росіяни все ще залишаються дуже не публічними.

При Російському посольстві в Києві діє досить представницький Росзакордонцентр, серед обов’язків якого – промоція.

Зауваження Ваше слушне, але я скерую його до працівників саме цієї структури, бо цією справою повинні займатись професіонали.

Якщо ж і цими питаннями будуть займатись дипломати консульства, яких є всього п’ятеро, нас просто фізично не вистачить на поточну роботу.

Навантаження дуже високе, якщо врахувати, що консульський округ включає вісім областей.

Те, що в Західній Україні працює так мало російських дипломатів, свідчить, що цей напрям нецікавий для Росії?

Ні, подібна ситуація у всіх дипломатичних службах Росії: акцент зроблено на якості, а не на кількості співробітників.  

Свого часу Ви скаржилися на те, що львівські журналісти недостатньо висвітлюють заходи, які організовує Консульство. 

Контактів з журналістами реально багато. Я мав на увазі дещо інше – зашореність регіональної преси.

Я постійно знайомлюсь із результатами моніторингу регіональної преси на тему російсько-українських відносин і відзначаю, що більшість матеріалів про Росію носять упереджене ставлення, я це називаю «невеличкий негативчик».

Тобто журналіст підсвідомо від початку налаштований на «негативчик», а тому навіть коли він робить за всіма ознаками нейтральний матеріал, в нього він виходить заряджений зі «знаком мінус».

І коли мені пропонують зробити інтерв’ю чи написати інший матеріал, я намагаюсь одразу відчути, чи журналіст несе в собі таку упередженість, чи ні.

Ось недавно до мене звернулись з пропозицію дати інтерв'ю. Серед питань, на які мені запропонували відповісти, було й таке:  чи бігаєте ви з гарматою по Львову?  

Саме через такі моменти не варто очікувати, що я буду ньюсмейкером для журналістських матеріалів з ось таким «негативчиком».

Колись Ви заявили про те, що у Вас сформувались нормальні стосунки і діалог з владою Львівщини. Дослівно: «Серед політиків і керівників областей я не побачив жодного, який не готовий був би сісти і говорити». І підкреслили, що в першу чергу це стосується представників ВО «Свобода». Чи правильно розуміти, що «Свобода» є активним партнером Росії і якщо так, то в яких проектах?

Ви надто політизуєте ті висловлювання, які стосуються забезпечення  механізмів розвитку взаємодії між нашими країнами.

Зокрема, дипломат не має займатись політичними проектами, адже його головне завдання – всіляко сприяти взаємовигідному розвитку двосторонніх відносин з тією країною, де він несе свою місію.

Добре, але якщо взяти проблему видобутку сланцевого газу на Львівщині, Москва, точніше «Газпром»,  озвучив чітку позицію з цього питання і вона співпала з позицією ВО «Свобода»?

Родовищ сланцевого газу в Росії, вочевидь, у кілька разів більше, ніж у США. Але в нас не поспішають їх розробляти, бо це не тільки дорого, але й несе в собі недостатньо прораховані екологічні ризики, в першу чергу, для населення, що проживає на цих територіях.

У цьому переконані російські фахівці. У американців зовсім інша ситуація – вони видобувають сланцевий газ на малозаселених територіях.

То ж вибодувати сланцевий газ на Прикарпатті чи ні – це суверенне рішення української влади, яке мало б враховувати всі можливі ризики, в тому числі й екологічні.

Те, що одна з політичних сил країни, що вона приймає участь у вирішенні цього питання, висловлює занепокоєність, що видобування сланцевого газу з точки зору екології може виявитись небезпечним для кількох мільйонів мешканців цих територій, зовсім не означає, що ця сила діє «з подачі Кремля» лишень тому, що її занепокоєння збігається з оцінками російських фахівців.

Тобто коли Ви говорите про «Свободу», Ви маєте на увазі її представників в регіональній владі, з якими налагодилось нормальне спілкування?

З керівництвом Львівської облради – хороші стосунки, як з теперішнім головою, так і з його попередником. Є контакт – це політики, здатні на відверту розмову і сприйняття аргументів. Те саме можу сказати і про владу міста Львова.

Підписання Україною асоціації з ЄС матиме вплив на діяльність Російського консульства в Західній Україні? Якщо так, то в чому це відіб’ється?

Чесно кажучи, я прогнозую певні зміни у нашій щоденній консульській роботі за умови підписання угоди про асоціацію.

В Росії працює одинадцять мільйонів заробітчан, з них близько двох мільйонів з України. Значна їх частка – вихідці з Західної України.

Якщо Україна підпише угоду про асоціацію, ЄС може попросити Україну посилити контроль на кордоні з Митним Союзом. Яким чином? Ми не впевнені, що ЄС наполягатиме на введенні візового режиму, але якщо зараз всі українські заробітчани їздять в Росію по внутрішніх паспортах, то цей режим доведеться скасувати.

Введення режиму закордонних паспортів, мені здається, може створити значні проблеми не тільки для трудових мігрантів, але й для тих українців, які навчаються в Росії або просто приїздять до своїх родичів у Росію.

Об'єктивно така ситуація суттєво збільшить об’єми консульської роботи. Хоча про деталі цього говорити ще зарано, але очевидно, що Росія повинна буде виробити нові правила, прийняти положення про перебування українців в Росії. Ці законодавчі зміни будуть регулювати нашу консульську роботу в подальшому.

Чи прогнозуєте Ви також наслідки для українсько-російського економічного співробітництва у випадку вступу в дію угоди про вільну торгівлю України з ЄС?  

Економічні взаємовідносини України і Росії будуються на правилах СОТ. Окрім цього, Україна входить у зону вільної торгівлі з країнами СНД, що означає, що в неї є безмитні преференції при експорті/імпорті з Росії.

Якщо українська економіка увійде в систему європейської стандартизації, котра відрізняється від митно-технічних стандартів СНД,  то вона буде співпрацювати з Росією за правилами, що діють у відносинах Росії і ЄС.

Відповідно, всі преференції, що діють зараз в торгівельних українсько-російських стосунках, будуть анульовані для України.

Отже, сьогодні ми виходимо на той характер відносин між нашими державами, що розвивається за загальноприйнятими міжнародними принципами і правилами. За таких умов не варто очікувати від Росії якихось особливих винятків або відхилень від цих принципів.

І це вже питання для України, адже наївно розраховувати на те, що вступивши в іншу систему координат, відносини з Росією залишаться в колишньому режимі. Змін відбудеться достатньо багато.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.