Серен К’єркегор

Love is К’єркегор

Оля Вишня,  14 листопада 2013

Цього року у світі відзначають 200-річчя з дня народження відомого філософа, батька екзистенціалізму Серена К’єркегора. 

Львівські культурологи теж згадали про цю подію, але цього разу жодних круглих столів, конференцій та інших академічних заходів.

Цього разу К’єркегор з’явився на фантиках, у стилі тих, які знаходили колись в жуйках Love is. 

Цього разу К’єркегора читають пересічні львів’яни і говорять про його «Щоденник спокусника» у неформальній обстановці.

Богдана Брилинська, культуролог та одна з ініціаторів цього проекту, розповіла, що такий нестандартний варіант відзначення ювілею сподобався б К’єркегору, сам філософ страшенно не любив академічне середовище.

«Нам не хотілося робити щось традиційне – круглі столи, конференції. Думаю, К'єркегор хотів би, щоб його тексти жили і ми згадали ідею, яку колись Юрко Кучерявий згадав, що тексти всіх філософів, письменників варто включати в буденне.

У нас виникла ідея зробити проект на основі твору «Щоденник спокусника», який ще не виходив окремою книгою в українському перекладі. Ми прочитали цю книгу, переклали і вибрали цитати, які були нам близькі, а потім зняли відео, де різні особи зачитують їх.

І це були не викладачі чи студенти філософського факультету, а люди недотичні до філософського наукового середовища.

Сама книжка нагадує роман у стилі Пруста, це спогади про подію, яка довго переживається, у тексті багато роздумів про те, чому ми закохуємось, як чоловіки і жінки сприймають один одного. Цей текст добре надається, щоб його реалізувати у більш буденному середовищі, вкласти ці слова в уста звичайних людей».

У межах відзначення цієї ювілейної дати відбудеться й виступ історика філософії Андрія Дахнія про К'єркегора, напередодні презентації проекту ми поспілкувались з науковцем про життєві та творчі драми К’єркегора.

«К’єркегор, коли був студентом теологічного факультету в Копенгагенькому університеті,  запам’ятався тим, що виступив у пресі з критикою твору Андерсена «Лише скрипаль».

Спочатку він критикує Андерсена, далі бульварне видання Корсар, протестантську церкву, К’єркегор робить такі кроки, які його представляють в очах публіки як ізгоя, як того, хто відкидає будь-які авторитети, заперечує усталені цінності.

Виступати проти того, що прийнято в суспільстві – це  приклад великої  мужності. Він протестує, кидає виклик і розуміє, що це ще більше прирікає його на самотність.

Він розуміє, що він виняток, Сковорода просив написати на його могилі – «Світ ловив мене і не спіймав», а він сказав написати – «Цей одиничний».

І цю одиничність він проводить до самого кінця і у всіх своїх діях, у творчості зокрема, говорить про абсолютну унікальність людської екзистенції»  – розпочинає свою розмову про К’єркегора пан Андрій.

«Щоденник спокусника» – це про любов і стосунки між чоловіком та жінкою. Наскільки вдало з цією темою справляється К’єркегор?

Ця проблематика, пов’язана з метафізикою статі, стосунків дівчини і хлопця, це по суті те, що у західній філософії довго не обговорювалося.

Після Платона було довге затишшя, про це майже не говорили. Як розуміти любов?

Можемо знайти якісь рефлексії в Августина, коли він каже про любов як карітас, чи в Паскаля є твір про це.

Але після Платона, а це майже 2500 тисячі років, К’єркегор найбільше приділяє цьому питанню уваги.

К’єркегор пережив дуже драматичну історію кохання, він зустрів юну Реґіну Ольсен, вони зустрічались, згодом заручились. Через деякий час після заручин, К’еркегор надсилає їй прощального листа та обручку. Чому він розриває стосунки з дівчиною, яку кохає?

Він повертає обручку Реґіні з запискою, в які просить вибачення і пояснює, що так буде краще для неї. І він правий.

Реґіна виходить заміж і живе довго і щасливо. Він це робить, можливо, і через внутрішнє відчуття не надто довгого життя.

Він нездатен до сімейного життя, зрештою, вона не знає про приступи меланхолії, депресії у К’єркегора.

Він бачить себе в іншій площині, життя буржуа його не влаштовує, а їй як жінці важливе домашнє вогнище.

Очевидно він бачить в собі іншу місію, правда, він сумнівається чи правильно вчинив, що розірвав стосунки з Реґіною.

Вже пізніше він заспокоївся, бо вона вийшла заміж за Шлегеля, який є добрим сім’янином.

Він забезпечує її. Одного разу вони випадково зустрілись з Реґіною, вона йому кивнула і він зрозумів, що вона його пробачила.

Йому відлягло і він переконався, що це був єдиний правильний крок. І ще один момент, завдяки цьому розриву він постає як мислитель.

Він навряд би реалізувався у цьому вимірі, якби не ця подія. Ця знаменита концепція естетичного, етичного і релігійного з'являється згодом.

Все починається після розриву з Реґіною, як для мислителя цей момент видався дуже позитивним, хоча дуже болісним як для людини.

А потім Реґіна писала, що він просто зрікся її заради Бога. Чи вдалося йому стати справді віруючим? 

Батько його строго виховував, він вважав, що має провину перед Богом і має виправитись через дітей.

В  дитинстві К’єркегорові рідко дозволяли виходили в місто, натомість батько грає з ним в ігри, він пропонує йому в уяві моделювати різні ситуації, зустрічі.

Це розвиває уяву філософа, ці відчуття настільки досконалі, що він нездатен кинутись в абсурд.

Віра для нього неможлива. Він пише у творі Страх і тремтіння, що діалектика віри є найвищою діалектикою, але він нездатен на цей рух, бо це рух в абсурд. І це найбільша його драма.

До речі, принц датський Гамлет – це усвідомлення кращого, але нездатність досягти цього кращого. Так само і в К’єркегора.

Загалом оптиміст чи песиміст К’єркегор?

Я прочитав в одного автора, що християнин не є закоренілим оптимістом, але не є песимістом, він має віднайти середину.

Він не може бутти оптимістом у плані безтурботності, а песимізм – це те, що в принципі є смертним гріхом.

Розпач – один зі смертних гріхів, а він хоче бути християнином. К'єркегор, критикуючи сучасний світ, вважає, що ми маємо звертатись до Христа, але погоджується, що церковники компрометують християнство.

Просто треба повернутись до справжнього християнства і в цьому сенсі він з Достоєвським дуже близький.

Хто в Україні є близьким К'єркегору?

Слід згадати Григорія Маланчука, який родом з Тернопільщини. Він втратив зв'язок з Україною, у 30-х роках виїхав в Німеччину, а потім жив у Данії.

Його на Заході називають Ґреґор Маланчук. Він вважається одним з найкращих дослідників творчості К'єркегора, в Копенгагенсьокму університеті навіть мав курс присвячений творчості К'еркегора.

Українець, тернополянин опанував блискуче данську мову і став одним з найкращих к'єркегорознавців у світі. Правда, українською він не писав.

Нам має бути приємно від усвідомлення того, що наш земляк належить до провідних дослідників творчості К'єркегора.

Окрім презентації відеoпроекту на основі твору Щоденник звабника , було анонсовано і ваш виступ, що у цьому контексті найперше хочетсья сказати про цього філософа?

Я б мав рухатись від Щоденника звабника, але хочеться поговорити про К'еркегора як людину, про контекст, епоху, в якій він живе.

Це популяризаторський проект, мені здається, дуже вдалий текст вибрали організатори, він не тільки філософський, а й літературний.

Щоденник звабника – це доступний демократичний крок, який дозволяє до філософії пройти через більш легку, колоритну мову, літературні засоби і висвітлити якусь площину людських матерій, антропологічних проблем через стосунки між статями.

К'єркегор критикував академізм, викладачів університетських, тому така форма відзначення його ювілею теж свого роду шана філософу.

До нього це робив Шопенгауер, у нього була жорстка критика, а в К'єркегора більш аргументована.

К'єркегор напевно б перевернувся в труні, якби знав, що його викладають у рамках академічнго курсу в університеті.

Він говорить про дистанціювання тих, хто працює в університетах від своєї неповторної історії життя.

К'єркегор не сприймав роздвоєння життя і творчості. І це його зближує з Ніцше.

Яка найбільша заслуга К'єркегора в історії філософії?

Поняття екзистенції. Є його впливи не тільки на філософію, а й на теологію, літературу.

Швейцарський письменник, автор детективів Фрідріх Дюрренматт писав, що як письменник не міг би постати без впливу К'єркегора.

Можна говорити і про вплив на Кафку, Унамуно і на багатьох інших.

Він зумів промовити речі, які не резонували з його сучасниками, він був забутий у 19 столітті, але в 20 його згадали у різних сферах, його ідеї були прийнятті.

фото: Олексій Тарабан, а також сайт podkaster.org.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.