Анатолій Романюк

Анатолій Романюк про майбутнє Євромайдану

Варіанти,  10 грудня 2013

Політолог Анатолій Романюк про Помаранчеву революцію, Євромайдан та новий парламент.

Виступ доктора політичних наук, професора кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Анатолія Романюка на прес-конференції "Євромайдан-2013: що відбувається та що далі?".

Порівняння Євромайдану та Помаранчевої революції

На мою думку, для того щоб дати оцінку процесу що має бути, ми все ж повинні виходити з того що є.

І переважно в більшості випадків робиться порівняння з Помаранчевою революцією 2004 року. В зв'язку з цим я хотів би це взяти як відправну точку.

На мою думку ці речі є подібними і водночас не подібними. Чому?

Помаранчева революція була пов’язана з тим що були сфальсифіковані результати другого туру президентських виборів. Відповідно люди вийшли протестувати проти того, що уних забрали право громадянина України на вільний вибір.

Його поміняли на те, що Центральна виборча комісія призначила результати виборів. Друга особливість Помаранчевої революції в тому, що вона мала чіткий політичний характер.

Тобто, це була підтримка одного конкретного політичного кандидата. Коли опонент трактувався як неприйнятний. Один білий, а інший – сірий.

Умовно кажучи, коли ми говоримо про сьогоднішні події, то спочатку Євромайдан був масовою студентською акцію.

Але після спроби розгону наметового містечка, коли Беркутом були побиті молоді люди, це вже стала масова акція протесту. І багато експертів почали говорити про те, що це варіант Врадіївки. Тільки в межах цілої країни. Коли люди піднялися проти.

Дійсно, в даному випадку, виступи охопили дуже широке коло питань. Це не тільки право говорити. Це також право збиратися. Це право мирного протесту. Це право, яке має кожен з нас. Право на те, щоб дотримувались права, які зазначені в конституції України.

Тобто величезна кількість прав стала підставою для протесту громадян. Тому ми можемо говорити про те, що на сьогодні це вже фактично потужний рух спротиву. Спротиву, який стосується дуже багатьох питань.

Власне в цьому контексті я хотів би наголосити, що ми маємо, як політичну складову, так й громадянську складову. І на мою думку громадянська складова є дуже важливою. Хоча місцями ми маємо ситуацію, коли політична складова накладається на громадянську. І громадянська тільки відхиляється у бік.

Як далі будуть розвиватися події? Безумовно вони будуть залежати від того, як буде відбуватися переговорний процес. Це або круглий стіл, або переговорний процес з міжнародними спостерігачами. Тобто ми побачимо формат, який буде.

Але я хочу наголосити, що громадянська складова є дуже важливою. Чим ширшою вона буде, тим легше Україна перенесе ті зміни і форми, що мають наступити після того, як Україна підпише договір про реалізацію.

Бо для того щоб реалізувати ці вимоги, про які ми всі багато говоримо, необхідна дуже значна підтримка широкого кола громадян.

Громадянська та політична складові Євромайдану

Я говорив про громадянську складову та політичну складову. Якщо ми подивимося хронологію подій, то побачимо, що до 28 листопада ми маємо домінування громадянської складової.

Після 28 листопада ми побачили дуже сильне представлення політичної складової. Коли ми побачили, що три лідери фактично монополізували представлення суспільного протесту. Коли у парламенті відбулась невдача з голосуванням.

Після цього знову почали звертатися до громадянської складової.

Тому, на мою думку, коли ми говоримо про ті рухи, що протистоять правлячому режиму, то вони складаються з громадянської складової і політичної складової.

Я свідомо використав поняття рух. Це не той Рух, який був в Україні 1989-91 років. Рух – це політологічна категорія, яка говорить про широке об'єднання різних за політичними настроями та ідеологічними вподобаннями груп суспільства, які незадоволені однією метою.

Одна мета об'єднує всіх. І власне заради цього є таке широке об'єднання. На сьогоднішній день ми маємо такий рух, який не задоволений станом справ в Україні. Який незадоволений використанням силових структур проти населення.

Маємо народ який незадоволений тим, як говорять суди. Незадоволений тим, що влада не говорить правду. Ми не знаємо як відбуваються переговори з Росією.

П'ять переговорів відбулося з Путіном і немає жодної конкретної інформації. Коли відбуваються переговори з представниками Європейського Союзу, то українська сторона також не завжди говорить.

Але ми відкриваємо інформаційні повідомлення західних джерел, і читаємо про що було сказано. Тому що представники тих європейських країн дають характеристику цих переговорів.

З Росією ми маємо невідоме. Ми можемо догадуватися або припускати, що там буде. Тому я говорю про громадянську складову.

Вихід з політичної кризи має декілька варіантів. Але перший з головних варіантів – це власне переговори. Переговори тих, хто незадоволений тими, хто знаходиться при владі. І власне тому в цих переговорах мають брати участь не тільки політики, але й громадська складова.

Тобто представники молодіжних структур. А також тих структур, які беруть участь на майдані. Вони мають консолідуватись і виробити своїх представників.

Щоб їх не висмикували і не сказали потім, що ми ведемо переговори з студентами. Візьмемо студентів Поплавського і скажемо: «Ну, ми ж студентами вели переговори».

Це мають бути консолідовані представники. Так як вони заявили про свою позицію. Як вони заявили про свої вимоги. Оце має бути представлено і бути предметом обговорення.

Можливі наслідки громадянського діалогу між суспільством і владою.

Ці вимоги сформульовані двома структурами. Є вимоги опозиції. Є вимоги Євромайдану, які так само були оприлюднені.

Виходячи з цих вимог необхідно іти на переговори. Безумовно лише ті питання які на часі. Які з політичної точки зору мають бути вирішені.

Це є відповідальність тих, хто давав команди і виконував команди щодо побиття мирних демонстрантів. Це перша складова.

Друга складова – це відповідальність уряду в цілому. Що вимога технічного уряду – це цілком обгрунтована і правильна вимога.

І наступна річ, це проведення дострокових парламентських виборів. Вихід з ситуації, що існує, це можливість використання політичних інструментів. Такі політичні інструменти дають дострокові парламентські вибори.

Але громадськість потрібна для того, щоб вибори не відбулися за старим законом. Тиск громадськості має полягати в тому, щоб був змінений виборчий закон за яким будуть проходити вибори.

Інакше ми отримаємо такий самий парламент, що нічого не зробить.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.