біженці

Біженці від Євромайдану

Є. Черемис,  29 січня 2014

Що робити людині, яка боїться переслідувань?

Іти на Майдан! – очевидна відповідь учасників протесту.

А якщо якась особа розчарувалася в боротьбі, але хтось невідомий сфотографував її на тлі активно протестувальників з "коктейлем Молотова" – вона (особа) думала, що це просто пляшка валяється, підняла – і тут смааайл.

А вона (особа) зовсім цього не мали на увазі. І доводь потім, що це була просто пляшка від пива.

Або хтось мастив канапки на барикадній кухні Львівської ОДА і туди також завітали неприємні особи з фотоапаратом, і ось тепер комусь також так незатишно.

Можливо, ця дівчинка чи жіночка просто підтримувала мирну акцію, але тепер, як неважко здогадатись, це без вже різниці.

Тема безпеки учасників протестів не є першочерговою для політичних переговорів. Також дуже часто вона ігнорується і під час рішень про форсування тієї чи іншої державної будівлі.

Звичайно, країна має приклад мирного заняття Українського дому, але що робити людям, які в емоційному стані боротьби за правду долучилися до менш цивілізованих акцій?

Правова база для багатьох учасників і симпатиків протесту, що відбувається у різних формах та способах, залишається незрозумілою – на відміну від відсутньої відповідальності за участь в протестах осіб з депутатською недоторканністю.

Це доводить, як зайняття Мін'юсту, так і випадок з Арестовичем та реєстрацією на Автомайдан.

Питання безпеки залишається відкритим для багатьох звичайних людей, які підтримували різноманітні кроки і етапи тривалого протесту, не завжди розуміючи можливі наслідки і досі не усвідомлюють межу відповідальності, перепитуючи одне одного – а що буде?

Начебто обіцянки Польщі та Литви прийняти біженців з України допомогти вселити хоч трохи впевненості, однак, повної ясності ці рішення не вносять.

Деякі активні учасники Євромайдану тайкома сподіваються на шанс емігрувати під інформаційний шум, проте стати біженцем не так просто, як здається.

Якщо хтось відразу побіжить до коханого кордону з ЄС (тобто з Польщею), вірнопіддано розмахуючи прапором Євросоюзу, то йому варто не забути паспорт з хоча б польською візою. Їм ще потрібно перетнути кордон України.

Претендувати на статус біженця можна лише покинувши неньку-Україну. Самостійно.

Після прибуття в іншу державу українці мають звернутися до відповідної служби у цій державі з проханням надати їм статус біженця. Суд розгляне їхнє звернення та якщо їх аргументація буде визнана достатньою, то вони отримають такий статус.

Увесь цей час вони чекатимуть на рішення у країні їхнього перебування. Якщо суд ухвалить не надавати українцям такого статусу, то їх повернуть в країну походження (до рідної неньки-Вкраїни, тобто).

Для тих, хто мріє на крилах Євромайдану емігрувати до Канади також є дещо сумна інформація.

Громадянам України обіцяно доступ до загальних канадських програм допомоги біженцям.

Згідно з державними програмами для біженців, для того, щоб отримати статус біженця в Канаді і залишитися там, громадянин України (та учасник Євромайдану) маєте перебувати не в країні походження та мати добре обґрунтовані причини боятися повернутися до країни громадянства через расову приналежність, релігію, політичні погляди, національність або належність до певній соціальної групи.

А це ще потрібно довести.

З політичними поглядами не так все легко, якщо ця особа не належить до політичної партії чи руху. До Канади її має скерувати організація, що працює з біженцями, і вона повинна або отримати фінансову підтримку державної чи приватної програми для біженців, або ж мати власні достатні кошти для цього.

Інший варіант. Канада може стати для для громадян України країною притулку у тому випадку, якщо вони перебувають поза своєю країною і не можуть повернутися в неї через збройний конфлікт або масові порушення прав людини, причому інші країни не пропонують їм надійного захисту на своїй території (українцям такий захист пропонують дві країни).

В будь-якому випадку, потенційним біженцям від Євромайдану не варто хвилюватись: оскільки в містах, де відбуваються конфлікти навіть з мирними учасниками, ловлять усіх без розбору, в будь-якому випадку вони не встигнуть добігти до кордону, і тим більше його перейти.

На кордоні ходять дуже злі прикордонники з собаками та зброєю і тому задуматись над тим, чи дуже вони хочуть ставати біженцями самотужки.

Допомога у формі прийому біженців розпочинається лише по той бік кордону, а перетнути кордон – приватне питання кожного потенційного біженця.

Окрім того, не варто забувати, що українцям можуть не дозволити перебувати в країні, якщо їм не нададуть статус біженця. Тому шкода, але одноосібно не вийде точно.

Інше питання, наскільки дієвою можна вважати таку допомогу, як саме сім’ї потерпілих зможуть скористатися нею, і кого саме готова інша сторона вважати біженцем та за яких умов.

У будь-якому випадку, якщо учасники Євромайдану вже спакували чотири великі валізи на особу і мріють про життя у Канаді, то вони можуть починати їх розкладати.

Натомість варто спитати народних представників – депутатів, що саме переконує їх у безпеці для всіх учасників і симпатиків Майдану.

Здається, з привидом тієї теплої ідеї, що хтось когось пошкодує і до когось приєднається, уже зрозуміло.

А як бути з тими людьми, які повірили в можливість захисту для них і тепер не бачать, хто свій, а хто ні, за кого хвилюватися, а чиї заклики не підтримувати?

Чи міг би, наприклад, мер Львова Андрій Садовий, правильна партія "Свобода" чи Львівська обласна рада гарантувати безпеку львів’янам і після того, як вони повернуться додому?

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.