Львівський Євромайдан

Бізнесове закулісся львівського Євромайдану

Іван Волапюк,  4 лютого 2014

З моменту створення в Києві та в регіонах структур, що є альтернативою діючій владі, політична криза в Україні впевнено вступила у свою революційну фазу.

І як у будь-якій революції це призвело до загострення політичної боротьби в середовищі тих, хто сьогодні поки ще ідентифікує себе як опозиція та революціонери.

У Львівській області ситуація початку 2014 року багато в чому нагадує події 2012 року, пов’язані з діяльністю Комітету опору диктатурі (КОД).

Нагадаємо, під час парламентської виборчої кампанії 2012 року в області ряд громадських організацій і партій-маргіналів, незадоволених монополією на місцеву владу трьох опозиційних сил, заявили свої претензії і попросили останніх врахувати їх інтереси в результаті перемоги на виборах в обмін на свою підтримку.

Проте ні ВО "Свобода", ні ВО "Батьківщина", ні Удар тоді серйозно не сприйняли цей сигнал, явочним шляхом очолили ініціативу, підім'яли і розчавили її, тут же забувши про маргіналів та громадських лідерів.

Приблизно за такою ж схемою розвиваються події і зараз, однак до розв’язки ще далеко і якою вона буде, сьогодні сказати неможливо.

У листопаді 2013 року першими в протестах взяли участь студенти та представники громадськості. Тоді ж вони зажадали, щоб ці протести проходили без політиків.

Проте вже в грудні політики поступово повертаються на львівський Євромайдан, а потім і повністю його окуповують, витісняючи студентів, котрі пішли на сесію та канікули, а також активістів громадських організацій, які продовжили свою боротьбу вже в Києві.

Проте громадськість, вирвавшись під час революції з-під контролю політиків, не збирається цього разу так просто здавати свої позиції. У той же час, і для політиків підтримка громадськості поки ще є важливою у торгах з владою.

Політики вимушено йдуть на компроміс і в січні 2014 року народжується ідея створення всеукраїнської громадської організації "Майдан", у керівництві якої, як в центрі, так і на місцях, на засадах паритету своє представництво отримують всі групи, задіяні у протестах: політики, громадськість, студентство.

Ідея ГО "Майдан", щоправда, померла раніше, ніж була реалізована на практиці. Дуже швидко під тиском революційних подій її змінює ідея створення Народної ради.

Де-факто, на місцях Народні раді – це міжфракційні групи депутатів в радах. Отож цей формат не передбачає участі громадськості у формуванні керівних структур нової влади на місцях. І його було максимально витримано на Львівщині.

Львівська облрада навіть склад свого виконкому сформувала виключно з депутатів, забувши запросити до роботи в ньому представників громадськості.

Не варто дивуватись, що Народні ради на Львівщині, будучи калькою місцевих рад, потрапили під контроль з боку ВО "Свобода". Адже саме ця партія в союзі з ВО "Батьківщина" стоїть біля керма місцевої влади в регіоні вже з 2010 року.

Цей політичний дует на правах сильнішого сьогодні максимально ігнорує інтереси інших учасників політичного процесу, зокрема, і ще одного свого союзника – Удар.

Хоча Удар і представлений в Народній раді, але його представники в цій трійці й надалі залишаються на правах молодшого, до думки якого хоч і прислуховуються, але не завжди враховують при прийнятті рішень.

Якщо Удар незадоволений Народною радою Львівщини, то що вже тоді говорити про інші опозиційні політичні партії, що не мають власного представництва у радах.

Частина з них у союзі з рядом громадських рухів і організацій виступили ініціаторами створення ініціативи під назвою Комітет Майдану Львівщини (КМЛ), аналога КОДу.

Поява останньої засвідчила, що Народна рада повністю не контролює ситуацію в області.

У склад КМЛ увійшли представники політичних партій Удар, НРУ, Сили людей (яку пов'язують з Петром Порошенком), представники Зарваницької ініціативи, Комітету підприємців Львівщини, Народного контролю, ініціативної групи "Перше грудня", а також представники студентства Евромайдану та ряду інших організацій та ініціатив, включно з Автомайданом, який вже встиг заявити про підтримку Віталія Кличка.

Більшість з активістів КМЛ раніше брали активну участь у створенні та діяльності КОДу.

КМЛ офіційно не має лідера, в його керівництво входять керівники напрямків роботи цієї організації. Моніторинг подій показує, що саме ця структура та її активісти стоять за захопленням приміщення Львівської ОДА, пікетуванням частин ВВ, бойкотом товарів регіоналів, створенням загонів народної самооборони та відмовою підприємців платити податки до держбюджету.

Тобто реально КМЛ стоїть за ініціативами і подіями, на тлі яких, з одного боку, традиційні політики області та Народна рада виглядають доволі блідо, а отже більше претендують на звання угодовців в цій революції, а з іншого – викликають масу запитань і дискусій в таборі місцевої опозиції і громадськості.

Адже проведені за участі КМЛ акції швидше ефектні, ніж ефективні, а їх наслідки не прораховані, а тому непередбачувані.

Символом останнього може слугувати барикада на Винниченка, яку спорудили невідомо для чого і яка заблокувала рух у центрі Львові невідомо на скільки часу, адже розібрати її взимку неможливо, та й, взагалі, невідомо хто ж це повинен зробити.

Очевидно, що діяльність КМЛ сьогодні слугує вагомим аргументом тиску з боку Удару на своїх партнерів по опозиції на Львівщині. Адже вага останнього підкріплена реальними громадськими структурами і ініціативами, які бурхливо діють або ж імітують діяльність.

Дана ініціатива також є вигідною і перспективною для багатьох дрібніших політичних сил та громадськості області з перспективи майбутніх місцевих виборів. Нагадаємо, останні повинні відбутись восени 2015 року, практично одразу ж після президентських виборів.

Іншими словами, соціальний ліфт відкрився, але немає гарантій, що він не стане пасткою.

Також не варто забувати, що за Ударом і НРУ на Львівщині стоять прагматичні інтереси місцевого олігарха, народного депутата Ярослава Дубневича, а "Народний контроль" – проект, за яким все ще стирчать вуха іншого не менш одіозного олігарха Петра Димінського.

Можливо, що останні не уникнуть спокуси розміняти народну підтримку на меркантильні інтереси, забувши про громадськість в момент укладення вирішальних політичних домовленостей з Батьківщиною та Свободою.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.