Володимир Топій: Я хочу знищити колір

Володимир Топій: Я хочу знищити колір

Оля Вишня,  7 квітня 2014

Триває цикл розмов Варіантів з сучасними художниками і так ми зустрілись з Володимиром Топієм. 

Художник з містечка Судова Вишня Володимир Топій – одна з важливих персон в сучасному українському перформенс-арті.

Кілька років тому я поверталась з фестивалю Форт-місія. Топій розказував всю дорогу анекдоти. Це була перша зустріч.

Зовсім інші емоції від його творчості. Знайома журналістка зізнається перед перформансом Топія на Днях мистецтва перформанс у Львові, що кожного разу переживає страх і часом аж фізичний біль від його робіт. 

Релігії, ідеології, людське існування, загрози сучасного світу, смерть – це ті теми, з якими найчастіше працює Володимир.

Художник розказує, що більшість його захоплень ще з дитинства, а далі були фільми Траковського і знайомство з багатьма художниками, які вплинули на нього.

А ще Топій розказує, що для нього мистецтво, хто такий художник і що він має вміти, про улюбленого святого і важливість вірити.

Пам’ятаю, як ходив у дитячий садок. Він знаходився біля закинутого костелу, який здавався тоді замком чарівника.

А сам садочок знаходився у колишньому маєтку священика. Мені тоді страшенно подобалися і досі подобаються ці всі скульптури, які там були поруч, їх пафос.

А це, як пізніше дізнався, була скульптура Івана Вишенського. Часто, коли я кажу, що з Судової Вишні, то люди у першу чергу згадують, що там Іван Вишенський народився.

Я ще пам’ятаю, як на паради ми ходили, це теж було круто. Я люблю радянське мистецтво. Соцреалізм – це ціла інституція, це як іслам, є своя архітектура, музика, письмо, візуальне мистецтво.

Так само в Радянському союзі було знайдено відповідні вишукані форми в музиці, поезії, і візуальному мистецтві. Воно пафосне і монументальне, але мені подобається.

У дитинстві мене бабця в костел водила і всю цю церковну атмосферу я й досі пам'ятаю. Свято Божого тіла, наприклад, як виносили монстранцію, діти квіти кидали.

Я зараз малюю релігійні речі, символи. Монстранцію намалював. Пам’ятаю, що в дитинстві мені це подобалось.

Нещодавно побачив фотографію срібної руки у середині якої знаходяться мощі Святого Василія Великого і вже хочу ту руку намалювати.

Мені постійно згадується Василій Великий. З дитинства пам’ятаю, що він був з чорною бородою, люблю бородатих чоловіків.

Потім читав про нього багато. Думаю, що він десь серед нас ходить. Ми живемо у міфах.

про релігію

Мені всілякі релігії подобаються. Взагалі все органічно поєднано у світі, не знаю, хто розклади поробив.

Все складається на чисто людських речах, але я ходжу до церкви, я люблю ходити до церкви.

Вірити – це приємно. Якийсь час я пробував надіятись більше на себе, це згубне відчуття, краще вірити. Я дуже цікавлюсь релігіями, слухаю лекції з релігієзнавства.

про фільми, музику і книги

Вайда (художник Мирослав Вайда – Варіанти) розказав мені про Тарковського, ми пішли на його фільм ще в студентські роки і він мені дуже сподобався.

Є якісь такі речі, які відгукуються. От як побачив Тарковського, то зрозумів, що це моє. Мені ще дуже сподобався фільм Туринський кінь Бели Тарра, такий класний фільм, чорно-білий, там така тягучість.

Я не люблю читати книжки, бо мені стає нудно, але з’явились аудіокнижки і тепер можу малювати і слухати одночасно, це круто. 

Книжка тебе вводить в певну атмосферу. Я слухаю різні книжки і багато лекцій, зокрема про релігієзнавство.

Я не знаю чому, але колись я також не любив музику, а зараз дуже люблю слухати класику, це потрібно, щоб увійти в атмосферу. 

Шумилович (мистецтвознавець Богдан Шумилович – Варіанти) розказував, що вирішив поступово все вивчати, почав з кельтів.

Знайшов дві книжки, перекладав їх, а потім поїхав до Вашингтона, зайшов у бібліотеку, а там піввідділу про кельтів.

Не обов’язково все знати, багато художників не вміють навіть малювати, не хочуть малювати, але вони вміють думати, придумувати проекти.

про мистецтво

Я завжди хотів зловити ті кінці, канонічні правила, що таке мистецтво, а що – ні. Мистецтво – це введення людини у певний стан.

І не в техніці справа, з підсвідомості виходять мистецькі речі. Кажуть, що мистецтво – це релігія, може бути.

про кольори

Мої кольори – це депресивні кольори. Мені подобається чорно-біле. Я взагалі хочу знищити колір.

Однак я люблю смарагдово-зелений, а коли з вишневим змішуєш, то робиться такий класний фіолетово-сірий колір. Люблю змішувати.

І він діє на мою психіку. Інколи зайдеш в глухий кут, а потім покладеш смарагдово-зеленої фарби й вже знаєш, що робити. Вона рятує мене.

Ультрамарин рятує, люблю синій колір. Можна робити багато речей, малювати шинелі, наприклад, люблю з дитинства ці радянські шинелі.

про теми

Мене питали, як я до цього дійшов, нелогічно, на рівні підсвідомому. Треба або нічого не знати, або знати все, у сенсі переживати.

Мені подобаються депресивні, меланхолійні речі. Справа не в картинках, не в перформансі, справа в тому, щоб ввести у певну атмосферу глядача. Мені подобається гнітюча атмосфера, меланхолійна.

Мене ставить на місце думка, що я помру. Мені дуже подобається дізнаватись, що таке смерть, я люблю по цвинтарі ходити, я не є готом, але розумію їхню естетику. Це внутрішнє почуття. Я люблю читати епітафії на могилах.

про перформанс                                                      

Я з Кауфманом почав говорити про перформанс. Потім розказав йому ідею свого першого перформансу і він порадив дещо змінити.

Я кайфую від перформансів. Тут найкраще – це процес, у ході якого з’являються якісь несподівані моменти і не думаю про ідеї чи якісь повідомлення у перформансі, головне, щоб була атмосфера.

От як сучасні письменники пишуть книгу на 300-400 сторінок, яка ні про що конкретно, але вводить в атмосферу.

От я малюю монстранцію, я знаю, що багато хто не зрозуміє, що це, але ті, хто був в костелі зможуть відчути атмосферу, може, згадають запах воску.

Якось приїхав до Вайди в село і захворів, лежу у напівпритомному стані, а на столі склянка з водою.

Проміння падає на неї і так гарно, я подумав, якби вона ще ззсунулась. І в такі моменти, на межі сну і реальності й з’являються ідеї.

Інколи я багато думаю над перформансами і нічого не виходить, а часом раптово з’являється і хочеш його зробити відразу.

Перформанс з солдатиками придумав, коли хворів. Лежу слабий і думаю, що зроблю перформанс з солдатиками, що їх зіб’ю.

Дуже важливе мені місце перформансу, хочеться його відчути, не люблю, коли все чітко за планом.

Я постійно хапаюсь за різні знаки. От я зуби чищу і думаю, що в тому щось є, що з того можна перформанс зробити.

Тут ідеться про побутові речі, бо в сучасному мистецтві тепер все є мистецтвом. Найбанальніші речі є найважливішими.

живопис

Я бачу, що малярство мені збиточне, встидаюсь, коли виставляю його. Хочеться зробити щось таке, щоб воно дзвеніло, щоб було на грані.

Але мені важливо малювати. Я встаю зранку, у мене є натягнуте полотно і я малюю. Є багато таких робіт, які я не показую. Можу квіти малювати. Я так лікуюсь. Це ціла медицина, бо дуже люблю змішувати фарби, накладати їх. Це банально, але я це люблю.

про цілі

Я не знаю. Часом не хочеться нічого робити, але, коли щось робиш, то над чимось задумуєшся. І я дуже багато людей хороших пізнав через свої заняття.

Вони думають, що я щось знаю, а я нічого не знаю, вони думають, що я є хтось, а я ніхто. Просто хочеться щось зробити, я не знаю, чому я це роблю.

про ідеальне суспільство

Гадаю, що суспільство зіпсуте націями. Думаю, що художники з художниками мають створити свою країну, банкіри з банкірами мають жити, а політики з політиками.

Уяви, якби країною правили не політики, а художники або філософи, які для себе нічого не хочуть, а хочуть створювати правильну атмосферу? Взагалі треба створювати атмосферу креативу і добра. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.