Уляна Кирчів

Скала Франкової фізкультури

Яна Янчевська,  8 липня 2014

Це текст про те, що так болить і чухається студентам.

Зокрема студентам ЛНУ ім. Івана Франка.

Дівчина просить мене не роззуватись і кличе в свою кімнату.

На шляху до неї – прохідна. У прохідній – стіл і розкладний диван.

На ньому її сусідка, закопана у книжки, вітається не відриваючись від екрану.

Двері відчиняються. Ця кімната ще темніша.

У кімнаті ліжко, матрац на підлозі. Праворуч – величезний стелаж з книжками під стелю, відкритий вішак для одягу, як мандрівних акторів, стіл та велосипед.

У кімнаті скрізь книги: на столі, на ліжках, на підлозі та, навіть, здається, на балконі.

Це Уляна. Вона другокурсниця історичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка.

Окрім денного на істфаці, у другу зміну в неї УКУ (дисциплінарні гуманітарні студії).

Вона прекрасно знає німецьку – цим заробляє на життя. Дає приватні уроки, займається перекладом.

З таким розкладом вона повинна ще двічі на тиждень витрачати понад три години аби зайнятись "фізичним вихованням".

Спортивний комплекс Франкового університету знаходиться досить далеко від головного корпусу. Від деяких факультетів – на відстані понад шести кілометрів.

Кататись з пересадками через усе місто між парами – чи не найулюбленіша справа й без того такого активного студентства.

Але це ще півбіди. Молодь не завжди задоволена якістю занять, підходом до них, чи, наприклад, застарілими залами. Це питання постійно у всіх на вустах.

Про це активно обговорюють у соцмережах.

У групі "Студентська платформа" питання фізвиховання піднімається особливого гостро. Там я і познайомилась з Уляною Кирчів.

Як каже сама Уляна, фізичне виховання займає в її житті не останнє місце. Велосипед – її постійний транспорт, а при першій ліпшій нагоді – похід у гори.

Але от до фізвиховання, як обов’язкової дисципліни в університеті зараз ставиться досить скептично:

"Має бути факультатив – хто хоче, той ходить. Було б добре, щоб всі охочі студенти мали безкоштовний доступ до спортзалів у доступний для них час, щоб самі могли розпоряджатись тим, які секції і коли їм потрібні".

Фізкультура в універному розкладі Франка переважно стоїть особливо незручно.

Перед Уляною постійно висить дилема: навчання/робота або фізкультура. Якщо відверто, то друге вона обирала вкрай рідко. Тому, до кінця червня щодня у неї ще тривали відробки.

Я працюю з учнями – каже вона – і от уяви, що така класна викладачка приїздить на заняття добряче спітніла, мокра та ще й з язиком на бороді. Це дуже приємно і мило. Такого не має бути. Якби спортзал був прямо біля університету, а так він аж у чорта на рогах.

Окрім Уляни я розпитала й менш завантажених навчанням та роботою своїх колег, відповіді яких, виявились досить різними.

Тетяна, 21 рік

Я у спецгрупі. Якщо чесно, то на фізру я не ходила, бо мені було лінь їздити у спорткомплекс і це забирало багато часу. Тому, щоб якось отримати зарах, я здавала фізру теоретично.

Потім виявилось, що я не маю право здавати теоретично, але оскільки викладачка пішла мені на зустріч, то поставила 56. Сказала, що я написала хорошу роботу.

Фізра в універі не потрібна, тому, що той, хто хоче займатись спортом, той буде робити це самостійно. А хто не хоче, той знайде способи відкосити і в універі.

Вікторія, 20 років

Впродовж семестру мені рідко вдалося потрапити на пари з фізичного виховання. Я працюю і тому рідко коли мала змогу прийти. Звісно, ближче до закінчення семестру я зрозуміла, що фізичного навантаження мені дуже бракувало.

І ще один негатив – у нас залік з цього предмету, а в мене мало відвідувань. Викладачка з розумінням поставилась до цієї ситуації і я написала наукову статтю, що пов'язана з моєю діяльністю (працюю на християнському телеканалі) про те, що фізичний і духовний розвиток взаємозалежні.

Залік отримала, висновки для себе зробила. Як би там не було, але спортом треба займатися, адже як почуває себе мій організм, таким у мене і буде настрій та духовний стан.

Антон, 20 років

У мене є абонемент у фітнес-клуб у місті, але у спорткомплекс я також ходжу, на плавання. Минулого семестру ходив часто, цього – вже ні

Тому з відвідуваннями було не дуже і я мав би талон. Але за тиждень відробив всі енки і отримав залік – 80 балів (51 вже зарах). От і вся ситуація.

У соціальних мережах, поміж підписників вже загаданого "ЛНУ LIFE" побутує думка, що фізкультура у вузі – це пережиток радянського минулого з його масовим аматорським спортом.

І чи не варто займатись спортом з власного пориву та мотивації, а не через графу у заліковці?

Так ми отримуємо ситуацію, де студенти не в захваті, спорткомплекс далеко, розклад – негнучкий і до третього курсу не можна вибрати секцію (легка атлетика, теніс, плавання, аеробіка, йога, кілька видів боротьби, футбол, волейбол, баскетбол тощо).

Романа Романівна Сіренко, завідувач кафедри фізичного виховання ЛНУ ім. Івана Франка неодноразово наголошує на тому, що рухова активність студентів на низькому рівні:

"Фізкультура – це такий самий предмет як інші, просто практичний. Навантаження студента, його бажання десь додатково навчатися і працювати – це похвально, але це його свідомий вибір у вільний від навчання час.

Думаю, що паралельне навчання чи робота заважає не лише фізичному вихованню, але іншим дисциплінам в університеті, які студент не має змоги відвідувати.

На відміну від інших предметів, фізичне виховання потребує систематичної роботи. Тут ти не можеш раз прочитати – і відразу скласти. Потрібно досягти певної форми, тому і запроваджені відпрацювання".

Завідувачка каже, що більшість викладачів розуміють студентів та ідуть на зустріч і якщо сильно не нахабніти, то можна легко домовитись про заняття чи відпрацювання у зручний час.

Насправді ж така лояльність індивідуальна, немасова, і діє виключно тоді, коли ситуація у студента дійсно критична.

Також треба розуміти, що це неофіційно і просто вияв людяності з боку викладача. Просто треба не лінуватись, ввічливо попросити, а головне, якщо таки домовився на інший час – таки приходити на заняття.

А от чи потрібне обов’язкове фізичне виховання в університетах, то Романа Сіренко вважає, що:

"Фізичне виховання має бути не лише обов’язковим, а навіть набувати розширення: як урок в школі, як дисципліна в садочку.

Молодь повинна подолати гіподинамію – знижену рухову активність. А в ВНЗ вони просто повинні підтримувати свій фізичний стан.

Ми робимо для цього все можливе. У нас розроблена програма, що не має на меті досягнення високих спортивних результатів – у нас не спеціалізований вищий навчальний. Тому і поглиблену спеціалізацію ми не проводимо.

А дисципліна "Фізичне виховання" – це не лише вправи. Це процес здобування знань, теоретичних методичних практичних навичок, аби потім скерувати студентів. Щоби після закінчення навчального закладу вони могли використовувати ці знання з користю і підтримувати форму належним чином. Чи хоча б знали, як це робити".

Завідувачка запевняє, що відстань до спорткомплексу – це не така вже й велика біда. Хто хоче – той і приїде. Та й в Україні спорткомплекси ВНЗ будуються не в загазованих та шумних центрах міст, а на околицях, ближче до зелених насаджень.

Інший бік медалі, це побоювання, що якщо відпаде питання обов’язкового відвідування спорткомплексу, то туди ходитиме жменька народу. Як наслідок, виникне болюче питання для викладачів і персоналу – масове скорочення робочих місць.

Зрозуміло, на такі ідеї, працівники спорткомплексу реагують ще гірше, ніж студенти на талони. Хоча викладачі, переважно майстри спорту, а робота в універі – не єдине джерело їхнього прибутку.

З таким жмутком запитань я зробила інформаційний запит до новообраного ректора Франкового університету Володимира Мельника.

На жаль, на запитання про зміни у фізвихованні як обов’язкової дисципліни та можливих перспектив на факультатив я отримала лише цитування законодавства та нарікання на Закон вищу освіту, де фізкультура – обов’язковий предмет.

А ще, як виявилось із відповіді на запит, Володимир Мельник щодня займається фізичними вправами в Стрийському парку.

Востаннє він був в спортивному комплексі понад місць тому, "де зустрічався з працівниками з метою обговорення проблемних питань та пропозиції щодо їхнього вирішення".

Але з результатами цієї зустрічі студентка-практикантка-журналістка Варіантів так і не була ознайомлена ні в реалі, ні у віртуалі.

Звичайно, що після моніторингу сторінок студентів, які у соцмережах обурюються з обов’язковості фізвиховання, виявилось, що не все аж настільки втрачено.

Багато в кого в підписці є спортивні і фітнес-пабліки, пабліки з правильним харчуванням та активним відпочинком.

Звісно, що можна тут сказати, що підписка ще ні про що не говорить. Але якщо людині взагалі не цікаво, то навіщо вона обирає собі такі теми в стрічку новин?

І на фініші трохи довідки з реалій дещо захмарного європейського досвіду.

Наприклад, у Цюріху, окрім спортивного комплексу, що постійно і безкоштовно доступний для студентів, є заклади, де вони можуть поплавати в басейні чи піти на ковзанку.

У Відні можна займатись усім від традиційних видів спорту до дзен-медитацій. У студентів є доступ до спортивних таборів, курсів, фітнес-центрів.

У Вроцлаві в іноземних студентів є вибір: 36 безкоштовних секцій або безліч інших, але вже платних. Абонементи варіюються від 70 до 1100 злотих за семестр.

У Кембриджі мегасучасний спортивний комплекс, що відкритий для студентів, співробітників університету та випускників. Членство у ньому, звичайно, що платне – від 20 фунтів на місяць.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.